Дата: 17.08.20██
Місце: Медичний блок Зони UA-21
Мета:
Чоловік в чорному офісному костюмі йшов по коридорах з бетонними сірими стінами, монотонність яких зрідка розбавляли броньовані двері з електричним замком, та сталеві опори, які були пофарбовані в чорний, мов вугілля, колір разом з холодними лампами освітлення — така картина могла б декого звести з розуму, однак той хто поспішав вже давно звик до неї. Разом з ним були у супроводі два озброєних охоронці, один з них підмітив, що він ніколи не бачив свого начальника без сонцезахисних окулярів, навіть якщо вони були в темному приміщенні. В той самий час “Начальник” говорив через телефон:
— Пане Шукайло, я розумію ваше бажання історика більш детально оглянути SCP-036-UA, але з нинішніми обставинами я поки забороняю вам наближатися навіть до корпусу де він нині зберігається, і це наказ — суворим, та одночасно спокійним тоном сказав чоловік в костюмі. Поклавши телефон в кишеню, він сказав про себе втомленим голосом — ще й археологічну групу перевірити треба. В цей момент зморшки на його обличчі видали незадоволення та втому.
Блакитні лінії та табличка “Медичний блок” вказували на прибуття до місця призначення. Після стандартних процедур допуску, люди увійшли у консульство медицини, яке знаходилось у посольстві пекла на Землі. Дійшовши до потрібної їм кімнати, чоловік в костюмі тихо промовив до своїх охоронців: “Далі я сам, якщо щось трапиться і я не йтиму на контакт, повідомте директора Зони та керівника СБ про надзвичайну ситуацію. Окрім того, ні при яких обставинах не знімати навушники, зрозуміло?” У відповідь охоронці кивнули. Одразу після стуку в двері, чорна тінь зайшла до палати, промовивши: “Я ввійду?”
В білосніжній кімнаті сидів на ліжку Д-р Спаський, з перебинтованою головою, та з обличчям, обліпленим пластирями. Пацієнт відповів новому гостю: “Так, прошу”. Гість в цей час коротко оглянув палату, на предмет чогось незвичайного. Кімната була маленькою та обставлена скромно, але доволі зручно — неподалік від ліжка знаходились два стільчики, стіл з фруктами, та деякими особистими речами пацієнта, шафа, а на стіні висів тонкий екран телевізора — нічого підозрілого. Далі він перекинув свій погляд на свою ціль: доктор був чоловіком трохи понад тридцять, фізіономія обличчя була нормальною, без особливостей, окрім очей — вони були пустими. Працюючи в Фонді, людина змінюється, невідомо, чи це лише адаптація психіки, а може щось поза їхнім розумінням — людина може поступово забути як це співчувати або інші нормальні почуття, але разом з тим набували нових рис та навичок. Так, у “гостя” за роки служби розвинулись емпатія, гострий розум, та не менш гострий погляд, який він зазвичай прикривав темними окулярами; він ним навіть помічав заражених мемом або чимось іншим, й ця пустота в очах була неприродньою. Міміка: легке напруження губ та погляд, зі скованою позою вказували на страх, Спаський був схожий на кота, котрий чекав, чи помітять вони загиджене ним взуття. “Його потрібно розслабити" — машинально подумав чоловік.
— Як себе почуваєте, д-ре Спаський?
— Поки живий, однак все болить, та і навряд вухо можна відновити.
— Думаю, що це можливо.
— Справді? — непевно запитав пацієнт.
— Ми організація, котра має доступ до провідної медицини, ресурсів та звісно ж аномалій, тому ваше вухо не буде проблемою. Гадаю для вас можна зробити таку послугу, як для цінного співробітника нашої організації — з легкою лукавістю вийшли його слова.
— Тобто? — з нерозумінням спитав Спаський.
— Ви доволі швидко піднялися кар'єрними сходами, беручи участь в багатьох проєктах, в яких не кожен міг брати участь через… особливі вимоги до персоналу. Навіть в “Бійні” ви засвітилися, де я достойно зміг оцінити вашу діяльність, а зараз ви є куратором декількох цінних для Фонду об’єктів, в тому числі й SCP-036-UA. Я б більше про це розповів, але хотів би перейти до суті мого прибуття.
Поза Спаського після лиття меду на вуха стала більш розслабленою. Це був хороший час для нападу, однак ще потрібно було підвести до цього розмову.
— Я хотів би поговорити про м.н.с. Ковальова. Чому ви не могли б використати для експерименту… — чоловік підглянув у теку з документами, який він дістав раніше — 036-UA…. когось з персоналу D-класу, замість нього?
— У мене з’явилися здогадки про суть природи SCP-036-UA, але щоб перевірити потрібен був цей експеримент. D-клас не підходив на цю роль, тому що вони є людьми з асоціальною поведінкою, а Ковальов прекрасно підходив під цей експеримент — за ним не прослідковувалось нічого агресивного, він був звичайною заучкою, не більше, тим паче його фізична підготовка була, м'яко кажучи, не дуже… та й, правду кажучи, він не мав великої цінності для нас — заготовленим текстом проговорив доктор, лише в кінці дозволивши собі зверхній тон.
— Ось як. Тому Ви ще наразили на небезпеку іншу Вашу колегу, підлаштувавши втечу D-1434, та наразивши всіх на небезпеку? — нагнітав тон у голосі допитувач.
— Але все ж пройшло успішно, та спокійно, до того ж Дошка не зміг би нічого зробити вкрай жахливого в Зоні, тому я не розумію, в чому проблема? Все було під контролем.
— Кров — дорога валюта, докторе, особливо науковців, навіть якщо вони є лише молодшими співробітниками — строго відповів чоловік — і якби ж це був лише один випадок.
Лице Спаського змінилося, ось здається кіт побачив наближення в його сторону хазяїна.
— Персонал постійно на Вас жаліється за Ваші дії, які закінчуються печально. Та й Дошки в Вас дохнуть як мухи, а нині у нас дефіцит на них, пане Спаський!
Рука Спаського в цей момент повільно рухалась під покривалом, дотягуючись до чогось.
— Повертаючись до початку: під час нападу Ковальова, Ви вистрілили у нього декілька разів, не дивлячись на очікувані травму та шок від пережитого. На відео Ви виглядали напрочуд спокійно для такої ситуації та Вашого стану.
Спаський відповів — Я не пам’ятаю чітко цих подій, тому сам не знаю, що відбулося.
— Ось як… усі ці дивні випадки почалися з Вашого першого підвищення — роботи на об’єкті SCP-026-UA. Ваш попередник — н.с. Петросян — став… кровожерливим, так сказати, працюючи над ним. Судячи з усього, схожа ситуація і з Вами; тепер сенс останніх слів Ковальова стає яс… — чоловік у костюмі не зміг проговорити до кінця свою промову, почувши гучний писк всередині своєї голови. Останнім, що він побачив, була зла посмішка на понівеченому обличчі Спаського, після чого все стало червоним, переливаючись в чорний.
Той же чоловік у костюмі, тільки значно більш виснажений, стояв на даху невідомого будинку, тримаючи телефон в одній руці та напівзотлілу цигарку в іншій. Окулярів на ньому не було; він хотів подихати повітрям міста, значно свіжішим проти повітря в будівлі. Його обличчя було змученим, а погляд був, ніби він пережив смерть. Він говорив по телефону:
— Так, мої побоювання справдились: SCP-026-UA має вплив на людей, і хто зна скільки серед персоналу заражених. Але що є найгіршим, так це те, що МОГ "Гайдамаки" вже використовувала його.
— Ви праві, ситуація жахлива. Нам буде непереливки, якщо про цей косяк дізнається Рада О5 — вона тут же випустить своїх гончих нам на голову, і особливо на Вас, пане директоре — дещо награно сказав останню фразу він — Тому у мене є ідея як вбити двох зайців одним махом — розв'язати проблему з Гайдамаками, та обкатати новий проєкт. Випустити вже наших псів, так сказати.
— Пане директоре, у нашій філії, особливих рук як кіт наплакав, з довірених облич лишився лише д-р Хмельницький. Тому я вирішив використати найкращі напрацювання того проєкту, в тому числі й створення клонів, так хоча б можу бути всюди одночасно… до пори до часу. А щодо впливу SCP-026-UA, не переживайте, я перестрахувався декілька разів. Однак таке моє рішення лише тимчасово залатує цю нестачу, з цим потрібно щось робити.
— Он як, сім років по тому він все ж повертається зі свого "відрядження"?.. Нарешті.