2 грудня 2008
Я майже не спав учора. Я на стільки захопився екстрактором, що просто забув про інші справи, або взагалі забив на них. Знаю, це, звісно, непрофесійно та по-дитячому, але я не міг відірватися від нього. Але тепер, коли я втомився й нарешті спромігся відлізти від нього, я бачу, що ще я маю зробити.
Емма трохи засмутилася через те, що я "покинув" її під час нашого невеличкого ланчу, але я пообіцяв їй зайти сьогодні або завтра, аби поговорити з нею та принесу ще більше закусок. Я розумію, що це трохи розбещує її, але дівчинка пережила справжнє пекло, не кажучи вже про те, у якому стані ми знайшли її. Вона заслуговує трохи потурання час від часу. Звісно, з того часу, як Клеф продовжив буянити, я почав трохи боятися за її безпеку. Звісно, вона — це вихор енергії, що здатен спотворити життя до такого стану, якого ми навіть усвідомити не можемо, але під усім цим — маленька одинока дівчинка, яка дійсно просто хотіла друзів. Просто мені її, можна сказати, шкода. Розумію, це не вельми неупереджено, але я маю слабкість до дітей. До того ж, я думаю, що зрозуміло пояснив Клефу, що саме я думаю про його "спалах".
Тепер мені відома точна дата готовності інструментів для розкопок. Вони сказали, що усе буде готове у п'ятницю, але їм доведеться працювати на межі. Я погодився на це й додав бонус до їх гонорару за те, що вони зласкавилися до моїх прохань. Однак… я ненавиджу залишати цей проєкт у спокої так довго. Ну, хоча б, до того часу там не може трапитися нещасних випадків, тому, думаю, у цьому є хоч щось хороше.
Я тимчасово зупинив розосередження персоналу класу D, доки не обрав потрібних мені, що вельми роздратувало координаторів Зони. Я зовсім забув про це, через вищезгадані причини, але я спробую повернутись до цього питання сьогодні або завтра, до розмови з Еммою.
Я подав клопотання на отримання офіційного статусу мого проєкту як асистент, його назвали "Проєкт "Олімпія"". Я дійсно сподівався, що його назвуть на честь Химери, але, думаю, він отримав назву від Олімпії з "Піщаної людини" Е. Т. Гофмана, тому не все так і погано. Верховне командування не дуже розуміє, що я намагаюся зробити, але їм все одно, доки займаюсь своїми дослідженнями, а не намагаюся підірвати тут усе.
3 грудня 2008
Моя сьогоднішня робота з екстрактором, вона… м'яко кажучи, нервує. Я досі не можу повірити у те що сталося. Комбінована душа… Суб'єкт Нуль… попри те, що вона не хоче, аби її так називали, мені ніяк її називати, доки вона не придумає собі нове прізвисько. Я ніколи навіть не думав, що дійде до чогось подібного, навіть на цій частині проєкту. Можливо, я сприяв чомусь такому, що вплине на хід історії далеко за межами моїх сподівань. Певно, я зайшов надто далеко тільки для того, аби створити помічника.
Сьогодні я обідав з Еммою. Ну, уявним чаєм з пластиковим столовим знаряддям та кількома її творіннями замість ляльок. Мені потрібно пояснити їй все так, щоб вона зрозуміла, що я хочу зробити. Це була спроба записати себе у її друзі, бо я потребую здібностей, якими вона володіє. Вона трохи злякалася, коли дізналася, що саме їй необхідно буде робити, аби допомогти мені, але кілька плиток шоколаду легко переконали її піти зі мною. Іноді, я дуже вдячний, що вона просто дитина й поняття не має про те, що вона робить з іншими людьми й про те, що з ними буде далі. Але усе це викликає у мене погані емоції, бо я, все ж, маніпулюю нею й залишу шрам на її пам'яті, коли вона усвідомить скоєне. Ба, аби ж Клеф почув зара' мої слова. Ненавиджу бути таким. Ненавиджу думати, що правда на його боці.
Я досі не обрав персонал класу D, тому координатори зони почали ще більше злитися на мене. Я затримав увесь експериментальний процес для усієї зони на останні три дні й вони відстають від графіка більше, ніж зазвичай. Я чув певні згадки про "обмазання смолою та пір'ям", тому вирішив, що обов'язково оберу їх завтра.
Я переглянув тимчасові інструкції до розбирача, які склала Агата після своїх експериментів з ним. Мушу визнати, що він дійсно здатен на деякі цікаві речі, хоча й, здається, вона дещо опускала. Треба детальніше обговорити це з нею. Так би мовити, вправити мізки.
Згадуючи це, мені дійсно треба поговорити з Гірсом про годинниковий механізм при наступній зустрічі. Він дуже важливий для мого маленького проєкту, й окрім журналів експериментів, насправді немає жодних інструкцій до нього. Сумніваюся, що на усьому білому світі є хтось, хто знає про нього більше, ніж він.
Може ми втрьох зможемо, якось, пообідати разом…
4 грудня 2008
Суб'єкт Нуль слідкує за мною. Я не бачу його, і його не реєструє жоден сканер або щось таке, але я відчуваю це так, як відчуваю яйцехід у свої голові. Це дійсно дивно, адже я відчуваю як воно спостерігає за моїми думками, почуттями та мозковою діяльністю. Я голий перед його ментальним поглядом й не тільки тому, що моє хутро тільки починає відростати. Мені завжди не подобалося бути вразливим перед кимось, тому я намагався пояснити йому ідею особистого життя, але, враховуючи його сутність, яка має душу навстіж майже у буквальному сенсі, до нього доходить повільно.
Сьогодні я обирав суб'єктів для проєкту. Один з них, який, мабуть, мав певне уявлення про те, що мало статися, плюнув охоронцю, що супроводжував його, в обличчя та назвав його потворою, чудовиськом, за те, що він це з ними робить та що єдина різниця між ними — це те, що їх піймали. Хоча його гнів й був направлений на охоронця, але я не можу позбутися відчуття, що він, насправді, направлений на мене. Ще одна маленька згадка про те, що я використовую людей, а не лабораторних тварин. Ще одна бісова штука, яку я маю подавити у собі.
Мені вдалося переговорити з Гірсом сьогодні. З невідомих мені причин, він опинився у Біодослідницькій Ділянці 12, не зрозуміло навіщо, але суть в тому, що нам вдалося поговорити. Я розповів йому про проєкт, яким я буду займатися, а він пояснив як я маю користуватися часовим механізмом. Я не зможу використати так, як планувалося. Замість того, аби кожного разу використовувати окремий орган, мені доведеться змінювати усього суб'єкта та сподіватися, що я отримаю потрібний мені результат… Здається, це може бути вельми виснажливим процесом. Та дорогим, стосовно суб'єктів.
Інструменти майже готові. Не знаю, чи то вірність, чи страх, або той факт, що я доплатив їм, але вони дійсно пішли на це й, стараючись з усіх сил, намагаються закінчити все до завтра. Й це добре. Дуже добре. Я хочу, аби ці розкопки проходили максимально швидко та безперешкодно. Й це стане можливим з цими інструментами.
Завтра я скористаюся здібностями Емми, якщо розкопки не завадять цьому й проведу повторний монтаж на вихідних.
9 грудня 2008
Стався нещасний випадок.
Ми ніколи не розуміли на скільки крихкою була зовнішня оболонка, а тільки відмічали її жорсткість. Коли ми почали використовувати просунуті інструменти, велика її ділянка розбилася дуже сильно. Десь четверо постраждали через це. Система одразу заблокувалася, коли спрацювала тривога.
Протягом п'яти хвилин інфекція розповсюдилася між усім персоналом, що був похований на цій ділянці. Протягом двох годин вони використовували усі технології всередині для власних цілей. За п'ять годин вони порушили умови зберігання й намагалися заразити інших у зоні.
Через три години нам довелося евакуювати усю зону. Включно з усіма SCP-об'єктами. Й зараженими…
Ми витратили три дні аби знешкодити їх. Три дні. Цілих три дні без жодних дослідів, ще двадцять п'ять людей загинуло або заразилося, а збитки оцінюються у понад чотири мільйони. Ми досі очищуємо біомасу.
Сказати, що це катастрофа — не сказати нічого.
Отож тепер, через оте все, у мене на шиї сидять троє з О5 й звинувачують мене у тому, що я, бачте, надто сильно розкопувань домагався. Не кажучи вже про те, що паперової роботи через це накопичилося стільки, що скоро вона перетвориться на окремий просторовий вимір.
Усе що я робив — зупинилося. Проєкти для усієї зони були відкладені на місяці, а деякі навіть на роки. Єдина хороша новина — це кількість дивних біотехнологій створених зараженими. Якщо нам пощастить і якщо я усе зроблю правильно, то усе може скластися набагато краще, ніж на початку.
11 грудня 2008
Фе… Документи, документи, документи… Я тону у цій бісовій паперовій роботі, навіть коли яйцехід працює цілодобово, доки я сплю. Звіти з якості, про інциденти, про ремонт, інтерв'ю зі свідками, бюджети для Зони, листи сім'ям співробітників, файли для набору нового персоналу, список можна продовжувати й продовжувати. Сподіваюся, що той хто придумав бюрократію — палає в Пеклі. Покидьок.
У придаток до усього, я отримав звістку про божевільний дивний вимір, прохід до якого веде в альтернативну версію цього всесвіту з Фондом у якому усе не так, як має бути; у ньому Фонд наповнений ідіотами та бовдурами, у ньому зброю видають навіть класу D, а SCP-об'єкти постійно тікають. Очевидно, доктори Клеф та Кондракі досліджують його і їхні звіти водночас вельми химерні та моторошні.
Я майже закінчив роботу над часовим механізмом для проєкту "Олімпія" на радість Суб'єкта Нуль(Яка й досі не обрала ім'я, яким я міг би її називати). Однак, обробка сировини часовим механізмом дуже складна й виснажлива, потребує від мене багато зусиль, а також значної кількості суб'єктів та обладнання. Я ніколи не думав, що скажу щось подібне про дослідження, але я хочу покінчити з цим якнайскоріше.
Емілі сильно сердиться на мене за те, що я постійно "відмахуватись від неї". Я намагався пояснити їй усю складність ситуації, але ж ви знаєте якими іноді бувають діти. І так, щоб заспокоїти її (а також кілька інших об'єктів, підняти бойовий дух та просто знизити кількість спроб утечі) я сказав їй, що ми будемо святкувати Різдво в закладі. Оскільки це її перший рік тут, а вона ніколи не мала… змоги святкувати Різдво у минулому, то я сказав їй, що це буде гарно. Я навіть розповів їй про Санта-Клауса.
Насправді, я все одно збирався зробити це, але чом би й не використати цей фактор, аби заспокоїти силу природи.
Нарешті, вдалося повністю зібрати усю біомасу після інциденту на розкопках й, хоча вони намагаються не показувати цього, високопосадовці певно вельми зацікавлені у виявленій технології. Звісно, внутрішня політика Зони є такою, як вона є, але я збираюся скористатися нею. Звісно ж, виключно на благо людства. Не те щоб, деякі з них розуміли що це таке, навіть якби воно вкусило їх за дупу…
12 грудня 2008
Досі за паперовою роботою. Досі не видно їй кінця.
Принаймні, я закінчив більшу частину роботи з часовим механізмом. Машина, звісно, цікава, але робота з ним забирає багато сил. Ви маєте бути готовим до всього. Це стосується будь-яких дослідів. Бо іноді він замість того що ви думаєте, дає вам зовсім іншу річ, наприклад: коли один з дослідників думав, що має пристрій, який може повернутися назад у часі, але насправді він якимось чином висмоктував той час із повітря. Принаймні, ми вважаємо, що так воно й було, опираючись на записи, які ми знайшли. Прах, якось, не дуже вміє говорити.
Завтра я збираюся почати працювати з Емілі. Здається, вона рада цьому.
Я почав готуватися до цілого "Різдва", але через велетенську купу паперової роботи й проєкт "Олімпія", на які я витрачаю майже увесь свій час, я встиг всього лише розробити план святкування й той, у кращому випадку, приблизний.
Суб'єкт Нуль поблизу мене двадцять чотири на сім і я маю сказати, що тепер, коли я трохи звик до його (її?) присутності, то насправді не все так погано. Це як мати уявного друга, який насправді існує. Очевидно воно (вона?) може чути думки тих, хто оточує його (її?). Кумедно, але думаю, що воно (вона?) іноді може бути трохи пліткарем. Я ніколи не чув так багато про своїх колег того, що знати не хотів би. Особливо оті про хліб. За збігом, я більше не їм у їдальні.