ПОПЕРЕДЖЕННЯ ВІД АДМІНІСТРАЦІЇ ФОНДУ З АРХІВНО-ІНФОРМАЦІЙНОЇ БЕЗПЕКИ
Доступ до цього документу можливий лише для співробітників з 4-м рівнем допуску та авторизації за необхідним кодом ТРІТОН ВІКТОР СИНІЙ. Якщо ви не маєте необхідного рівня допуску, негайно закрийте цей документ та повідомте про порушення до адміністрації Фонду з архівно-інформаційної безпеки.
Дякую
— Марія Джонс, директор АЗАІБ
Додаток 835-01: Чернетка звіту про первісний контакт з об'єктом від МОГ Дзета-9, "Кротощури": Обставини виявлення:
██.██.████, у ████:██:██ , Мобільна оперативна група Zeta-Niner (Mole Rats) проводила дослідження SCP-835. На той момент маса SCP-835 складала лише десять тон, і об'єкт мав лише один великий поліп, розташований у північній частині структури - позначений як Поліп Альфа. Другий поліп, Браво, на той час ще не існував.
Згідно з протоколами стандартної процедури, для початкового дослідження було відправлено чотири члени групи. Дослідникам були видані стандартні ізоляційні костюми (підводний варіант). Група складалась з наступних членів: лейтенант C██████████ (очолювала команду), сержант Л██████, сержант М█████ та капрал Х████ у якості новачка, якому було доручено спостерігати за проведенням операції. Для початкового дослідження було вирішено використати стандартний підводний дистанційний транспортний засіб URV.
Спочатку SCP-835 не проявляв жодних ознак ворожості до команди, дозволяючи членам групи проводити дослідження без інцидентів. URV-01 був відправлений досліджувати зовнішній вигляд об'єкта, у той час як лейтенант C██████████, сержант Л██████ та сержант М█████ рухались туди, де, вони, припускали, знаходиться вхід до об'єкту. Капралу Х████ було наказано залишатись зовні та контролювати URV-01 таким чином, щоб той не заплутався у зовнішніх виростах об'єкту.
Перші ознаки лиха мали місце, коли капрал Х████, намагаючись ліквідувати пробку в пазурі URV-01 для збору проби, вийшов на зв'язок зі словами: "О Господи, допоможіть мені, допоможіть мені". Після чого він повідомив про "якесь жахливе щупальце", яке обмоталось навколо його руки і тягнуло його до "чортового рота", після чого він лише крикнув декілька разів… О Господи. Я не могла нічого з цим зробити. Довбане лайно… прокляття, він був ще такий юний! Це була його перша довбана місія, і я повинна була слідкувати за ним1!
Господи… гаразд, продовжуємо. Я лише попрошу сержанта відредагувати цей запис для мене. Продовжуємо.
Та штука захопила молодого. Мене виставили йолопом. Той вхід не був входом, це була просто… якась печера. Справжнім входом була велика схожа на поліп річ на північному кінці. Ця штука затягнула хлопчика, і закинула його до свого рота. З поверхні його намагались витягти за допомогою лебідки, але все, що ми змогли дістати — обірваний шматок кабелю. А хлопця просто з'їло.
О Господи, я досі пам'ятаю, як він кричав. Він кричав на нас, він плакав. "О, Господи, лейтенант, воно їсть мене, о Боже, я не хочу вмирати!" Я кричу на нього, щоб він заспокоївся, ми витягнемо його звідти, а потім кричу доверху, щоб припинили, а вони заводять лебідки. Я кричу їм почекати, я схопила його за руку! Я ТРИМАЛА ЙОГО! Я застебнула карабін, після чого ми пристебнулись удвох, і ось нас починають піднімати лебідкою… і ми нікуди не рухаємось.. Я хапаюсь за нього, кажу йому, що не відпущу, а потім лебідка починає ламатись, і я відчуваю цей ривок кабелю. Кабель слабшає, і тоді ми обидва сковзнули в цю чортову річ.2
Це було як… О Господи, мені потрібно випити ще… довбане лайно. Це було… єдина річ, яка приходить мені на думку, це як ви знаєте, штука, завдяки якої лікарі пролазять у дупу, щоб подивитись на кишки всередині. Я колись бачила це по телевізору, це було так саме — окрім того, що тепер ми спускались горлом якогось жахливого підводного монстра, а не тілом чергового жалюгідного ублюдка. Це були… м'язові скорочення, я думаю, воно нас штовхало крізь довгу трубку. Якби б не наші жорстку костюми, нас би розчавили, але все ж нас тримали настільки щільно, що ми ледве могли рухатись навіть за допомогою підсилювачів наших костюмів. Мені вдалось підняти голову достатньо, щоб побачити обличчя хлопчика. Лицева панель його костюма була покрита блювотою, бідного дурника знудило прямо у костюмі3. Я почала кричати на нього, намагаючись змусити його щось сказати. Він зумів відповісти, що з ним все в порядку. Він ридав, як малюк.
Я зробила декілька підрахунків. На основі мого вмерлого сонару та трекеру для відстеження та знання первинних сканувань, я підрахувала, що ми рухаємось зі швидкістю приблизно метр за хвилину. Це означало, що ми тут пробудемо сімдесят дві години, доки не опинимось з іншого боку - припускаючи, що нам це вдасться. У нас було повітря, а наші кисневі патрони могли б працювати декілька днів. Але чого у нас не було - це енергія, щоб підтримувати у скафандрі необхідну температуру. Якби обігрівачі припинили працювати, ми б загинули через гіпотермію… Хоча, з іншого боку, ми загинемо у будь-якому разі. Нам потрібно було берегти енергію.
Я наказала хлопцю вимкнути свої шоломові вогні, заблокувати механічні суглоби, а обігрівач переключати на мінімум. Він почав плакати. Він не хотів це робити. Я не корила його, але сказала йому, що у нас немає вибору. Ми нарешті домовились вимкнути все, окрім внутрішнього освітлення шоломів. Бо дійсно, чесно кажучи, додаткова потужність у 0,1% не мала значення.
Мабуть, це була найгірша частина. Ми провели так приблизно день, зачинені у наших костюмах. Ми не могли рухати нашими руками та ногами. Ніякого звуку, окрім бурління та нашого власного дихання та звуків роботи кисневих патронів. Блювота на внутрішньої частини шолома хлопця засохла та почала відпадати, і я через годину змогла бачити його обличчя. Він виглядав дуже втомленим та засмученим.
Я думаю… перевірте протоколи, сержант, пройшло приблизно тринадцять годин, коли хлопець знову заговорив4. Юнак почав бовтати. Він почав вибачатись, що вкрав мої труси. Він розповів, що інші хлопці змусили його прокрастися до мене, і зробити це, щоб довести свою сміливість. Якого дідька ти змусив його це зробити? Я не проти того, щоб трохи поглузувати над новачками, але цей жарт вже застаріле лайно. Чи так важко змусити їх мене слухатись? Як би там не було, це буде записано до протоколу. Ви знаєте, що я сказала йому, що я йому пообіцяла. Все це брехня, звичайно. Жарти. Він теж сміявся. Сподіваюсь, що для нього це було лише тільки жарт. Я не знаю, що я би зробила, якби ми вижили. Можливо, я би теж зробила те саме, що і обіцяла. Я не знаю. Ми всі облажались. Всі облажались. Усякому разі, після цього він заспокоївся. Я наказала йому подрімати. І він, слава Богу, заснув.
Приблизно через двадцять чотири години ми дістались… Я думаю, це треба назвати шлунком. Першим знаком було шум як під час бурління, але більш гучний, разом зі звуками хрустіння. Я наказала хлопцю подати живлення на всі системи костюму та готуватись. Через деякий час ми випливли в цю велику камеру… достатньо велику, щоб ми обидва змогли розміститися. У порівнянні з тіснотою трубки вона була дуже просторою. Костюм юнака почав шипіти, і на зовнішньої її частини почали з'являтись почорніння, і я примітила, що мої власні рукавички теж почали розкладатись, тому що я крикнула, щоб він рухався скоріше, і ми відправились до цього… я вважаю, це був сфінктер. Я пам'ятаю… Боже, чому я все це пам'ятаю, нутрощі шлунка були вистелені зубами та обличчями. Це були людські обличчя, і вони ридали та кричали та вблагали вбити їх.
Я майже загубилась там. Я дістала мій пістолет, та почала стріляти їм в голови, та якби я затрималась там, мій костюм розклався, і я би загинула, але хлопець схопив мене, та виштовхнув головою крізь сфінктер, і ми випали в… інше місце.
Це було навіть гірше, ніж у шлунку. Та камера була вистелена обличчями та заповнена кислотою, а це місце було… ну, ви здогадуєтесь, чим воно було заповнено. Я не бридлива, Білл, ти не можеш бути таким, якщо ти з Кротощурів, але це місце було настільки огидне, що я майже не загубила свідомість. Хлопець допоміг мені прийти в себе, він сказав, що ми майже вийшли. "Давайте, лейтенант, ми майже вибрались, давайте підемо," - казав він. Ми перейшли до іншого сфінктера, але він був затягнутий тугіше, ніж анус того сержанта з анекдоту. Так що ми ніяк не могли вибратись з цієї штуки.
Ми вирішили трохи почекати, доки ця штука не випорожниться. Бо якщо вона сере та кончає, вона повинна викидати все це з тіла, так? Однак, саме з цього моменту справи пішли дуже погано.Юнак почав скаржитися на цей жахливий запах. Я намагалася зберігати спокій. Сказала йому, що це, мабуть, утилізатор відходів його костюма, і наказала йому роздивиться. Ага. На задній частині його ноги був отвір, імовірно, від кислоти. Я наклала на нього пластир і наказала йому не турбуватись через це. І ось тоді я помітила, що на його обличчі ростуть ці червоні штуки. Він почав кричати, коли перший з них лопнув і бризнув кров'ю по всій внутрішній стороні обличчя. Він благав мене вбити його. Я націлила пістолет до його лицьової пластини, і спустила курок. Клац. Я використала всі свої боєприпаси, намагаючись розстріляти ті прокляті обличчя.
Миттєво після цього з його обличчя вирвались щупальця. Ця штука схопила мене… і почала лизати, Білл. Воно бігало язиками по моєму обличчю та тілу, по всьому костюмі. Воно схопило мене, і намагалось трахнути по собачі, але воно не змогло потрапити всередину костюму. Мені вдалось виштовхнути штуку , яка раніше була юнаком, через сфінктер у шлунок. Його щупальці корчились навколо мене, коли він почав танути
Він посміхався. Перед тим, як загинути, він сказав мені, що любить мене. Я ридала.
А потім 835-й відклав свою купу лайна, і мене виштовхнуло у океан.
І ти знаєш решту історії, Білл. Приміть до уваги один момент. Мій костюм не залишився цілим. Його пошкодило. Ніхто цього не помітив. Це навіть я не помітила, доки не прийшла у власну кімнату, і під час переодягання, не побачила червоні плями по всієї шкірі. Так… ага. Напевно, він таки мене відтрахав. Зараз я заблокувала власну кімнату, але вам краще вивести всіх інших перед тим, як я піду до терміналу.
Тому заповни, будь ласка, решту звітів та протоколи, гаразд? Так, і обов'язково відредагуй цей звіт так, щоб сволота з командування не кричала на мене за те, що я знову веду себе непрофесійно під час виконання своїх обов'язків. Зараз я допиватиму свій напій, потім візьму пару доз діазепама та піду до ліжка. Не намагайтесь знезаразити судно. Просто залиште корабель, та затопіть його над місцем зберігання об'єкту. Я думаю, юнаку би це сподобалось. Тепер ми зможемо бути разом, як він і хотів. Дякую.