… усе, що живе, нехай вихваляє і величає Його.
Вітер колише верхівки смерек, що їх посадив колись Він на схилах гір, що сотворив Він. Стовбури стогнуть під натужним подихом стихії, земля вкривається розсипом голок та дрібних гілочок. Буйний вітер шумить над лісами й горами, аж до Підлисся, а сокіл з радістю розрізає карпатське повітря своїми крилами. Він впивається волею, бо знає, що після повернення йому вік стогнати в ярмі. Хтось пробує запродати це все німоті й жидам, щоб, подібно до повноводного батька, перетворити на гроші та задушити в обіймах мамона. Добре що Світло не дасть їм цього, бо ж світ йде від Світла, а Воно не піддається зміні. Коли хтось хоче заволодіти світом і переробити його, я бачу що він не досягне своєї мети. Світ — божественний предмет, переробити його не можна. Хто буде його переробляти, згубить його; хто буде триматися за нього, згубить його. Легше верблюдові пройти крізь вушко голки, ніж багатому увійти в царство небесне.
Сонце сідає. Сонце сходить. Сонце сідає. Сонце сходить. Сідає. Сходить. Сідає. Сходить. Після осені йде зима. Після зими йде весна. Із зерна родиться пшениця. Пшениця дає зерно. Все виходить з усього. Все замикається в циклі. Все з чогось почалося. Немає нічого, що не мало б початку, крім Одного, що є Початком усього. Воно дало початок всьому, і в кінці все повернеться до Нього. Ніхто ж бо не знайде першого Слова, чи Вогню Невгасимого, Воно ж бо завжди було, є і буде у Першого Світла. Все Ним народжено, і ніщо не зможе наслідувати його, навіть нерозумне дитя, котре, граючись, відтворює вчинки власного батька, робить це, не помишляючи про глум, а просто тому, що є сином вітця свого. Дитя зробивши діло своє матиме іграшку, що буде жити, поки цікава дитяті, як же цікавість пройде, то життя в ній згасне, бо лиш Світло роздає Невгасиме Полум'я.
Якщо ти збираєшся вирушити до Ітаки, то побажай, щоб дорога твоя була довга, щоб багато було погожих літніх світанків. Живи та ніколи не забувай про Ітаку, бо вернешся в землю, що з неї тебе взято; бо ти є порох і вернешся в порох.
— Душе моя! Маєш добра багато в запасі на багато років! Спочивай собі, їж, пий і веселися!
— Безумний! Цієї ж ночі душу твою заберуть у тебе, а те, що ти зібрав, кому воно буде?
Не збирайте собі скарбів на землі, де міль і хробацтво нівечить, і де підкопують злодії і викрадають. Збирайте собі скарби на небі, де ні міль, ані хробацтво не нівечить і де злодії не пробивають стін і не викрадають. Бо де твій скарб, там буде і твоє серце. Туди ти повернешся: до Світла Предвічного або до гієни чрева мамонового.
Слузі мамона вмирати тяжко: не вірить у Світло і чого вмирає — не розуміє, лиш жахом жахливим жахається. Ми не раптово потрапляємо у смерть, мов у якусь пастку, а лиш поступово у неї входимо. Справді: помираємо щоденно. Смерть, якої так жахаємося, — остання з ряду, але не єдина. Людина, народжуючись, м'яка та ніжна. Вмираючи, тверда та напружена. Коли всі речі, трава і дерева, живуть, вони м'які та гнучкі. А вмирають вони сухими та жорсткими. Тому жорсткість і напруженість — супутники смерті, м'якість і ніжність — супутники життя. Жорсткість родить закостенілість серця, перетворює його на дорогу, і на камінь, і на тернину. Неродюча земля не приймає пшениці, а лиш кукільна ній виганяється вгору. А під час жнив Сівач женцям скаже: Зберіть перше кукіль та зв'яжіть його в снопи, щоб його спалити; пшеницю ж складіть у мою клуню. І кинуть їх до вогняної печі: там буде плач і скрегіт зубів. І тоді праведні засяють, як сонце, в Царстві Отця свого.
І земля, і повітря, і вода — все слухало мелодію і голос істини. Усе покорялося голосу її, бо силу її голосу дало Світло. Мелодія розносилась з гірської печери, розповідаючи правду всьому світові. Щоб вмістити цю правду не вистарчить місця в всесвіті на книги про неї. Та й слова не здатні описати того, що хочуть описувати, бо ж не виражають вони всієї повноти думки того, хто говорить і не відповідає бажанню того, хто запитує, тому що мова надто слабка для вираження предмета думки. Занадто слабка для вираження Світла. Ти пізнаєш Світло, коли вслухаєшся в музику. Вона ж бо є мова Світла, що пронизує все від Престолу Його і до грому сурм Слуг Його, який завершить життя творіння Його.
Пам'ятай же про світ земний і морські безодні, що повняться рибою, і про всяку звірину, що в полі…