Озираючись на те, чого ми досягли

рейтинг: +1+x

Ледве слова зірвалися з вуст Тілди, як обидві фігури зникли з кімнати для допитів. Тіллі закрила очі, коли її окутало теплим світлом.


Вона знову відкрила їх. Вони стояли на схилі смарагдово-зеленого пагорба у глибокій долині, коли вже почало осідати помаранчеве сяйво сутінків. Жінка-змія смалила цигарку поруч з нею, ніби нічого не сталося.

"Де ми?"

"Сама скажи."

Вона підвела погляд. Вдалечині вона могла розгледіти обриси міста, але жодне поселення на Землі не могло так виглядати. Воно сяяло білим, коли захід сонця відбивався від масивних шибок. Спіральні хмарочоси служили сіткою для в'юнких ліз шириною в кілька метрів. Згори летіли білі автівки, які своєю формою та розміром нагадували сльозу.

"Ну, ми точно не на Землі."

"Ммм, технічно — це невірно. Це Земля, ось так. Але з іншої реальності, ніж ти. Багато хто вважає її ліпшою. "

"У чому різниця?"

"Жодного здержування. Масам відомо про аномалії. Їх чари… інтегровані у суспільство. Хвороби й страждання — загалом лишилися у минулому. "

"Це немож…"

"Та ж знаєш, що це не так."

Тіллі поглянула на місто, що сяяло у сутінках. Воно було надто далеко, аби розрізнити людей, але можна було відчути його жвавість. Місто було не просто живим, воно було щасливим.

"Здається, вони вірять, що це можливо."

Вона відірвала свій погляд від будівель й зупинилася на двох постатях, що були вище на пагорбі. Чоловік у такому ж як на ній лабораторному халаті та маленький смугастий кіт, що сидить поряд. Тіллі почала підійматися.

"Сстій."

Вона розвернулася. 6000-A дивилася на неї, продовжуючи говорити на свій шиплячий манір.

"Це не твоя історія. Тут ти просто спостерігач, такий самий як і я у твоїй."

"Тож ми в історії?"

"Кожен з нас в ісссторії, Тільдо. Ця просто мала щасливий кінець. Добрі товариші об'єдналися і світ став вільний шшшукати свою долю. Непогано, якщо зважити усі обсставини."

Вона поглянула на пару. Вони сміялися та нечутно розмовляли про щось. Тоді на мить чоловік зблід і втупився на свого кота-компаньйона, доки знову не розслабився, а після обидва захихотіли. Порожні пляшки поряд з ними пролили трохи світла на їхню історію.

"Так чому ж? Нащо ми тут, якщо я не можу поговорити з жодним з них?"

"Що ж, ми завжди можемо піти кудись ще."


Острів оповивала непроникна атмосфера. Усе було сірим, виглядало понуро. Грозове небо було сірим, море майоріло шаленими сірими хвилями, які розбивалися об сірий кам'яний берег. Трава розсипалася на попіл під ногами Тіллі.

В далечі над горизонтом проступала аномалія. То була якась вежа — гладка, невиразна, непроникна. Вона різко контрастувала з похмурою лінією хмар.

"Що це?"

"Ніхто точно не зззнає. На острів не можна потрапити, якщо ви його не шукаєте. А в Фонду були певні… складнощі з її розслідуванням."

Тіллі здригнулася. "Фонд? Я не пам'ятаю, аби інформація про щось схоже на це доходила до мене."

"Це тому, що цього не сталося. Знову інша історія. Може, у ній немає Тільди Мус, або вона досі членкиня Долоні Змія."

Мус мовчала. Дощ був повільним, дрібним та мрячним.

"У будь-якому випадку, ні, ця історія та твоя ніколи не перетинаютьссся. Тебе це турбує? "

"Ні. А повинно?"

Воно було безшумним. Це слово найліпше підходило, аби описати те, як воно швидкими рухами ковзало ламкими травинками. Попереду було двоє чоловіків одягнених в типовий для дослідників Фонду одяг. У бічній частині конструкції відкрилася щілина й один з них розчинився в ній. А дощ продовжував мрячити.


Пара стояла в кутку тьмяного залу засідань. По центру за освітленим зверху округлим столом сиділо 13 осіб.

"Що… Дідько, це ж не…?"

"Так. Рада. Не твоя Рада, й навіть не та, членом якої ти є."

"Що?"

"Ох, так. У деяких із цих історій ти була членом Ради О5. Важко віриться, чи не так?"

"… Не дуже, якщо чесно. Це якась нісенітниця типу "Духу передодня Різдва"? Показуєш мені те, що могло б статися?

Рада начебто за щось голосувала. Тіллі випадково вловила кілька слів — щодо долі в'язня. Хтось телефонував O5-0. Більшість кричала на того, хто здавався Першим. Усе було розмито.

"Ні…"


"… Нічого з цього бути не могло. Ці історії були паралельні нашій, розумієш?"

Тепер вони знаходились на рівнинній сільській місцевості. Скеляста прерія. Поодаль — прості солом'яні хижі, розтикані поміж простих ферм та люди, одягнені у просту білизну, які переносять врожай та інструменти.

"Виглядає не так вже й погано."

"Це Девастан. Країна, що виникла в результаті катастрофічного порушення умов зберігання SCP-140."

"Для девітів вони виглядають надиво мирними."

"Твоє уявлення про дева було… не надто правдивим. М'яко кажучи. Або не твоє, а Фонду."

Над ними віяв вітер, розвіваючи лабораторний халат Тіллі. Здалеку разом з ним до неї долинула музика — струнний оркестр, що грає щось знайоме. Це засмутило її.

"Для історій вони здаються занадто реальними."


"Тепер ти розумієш мої почуття. Я чужинка у твоїй історії, як і ти в цих."

Вони пливли крізь темну безодню.

"Що це, три тисячі перший?"

"Не на стільки кепсько."

Вона усвідомила, що вони падають, а не пливуть. Згодом вони зупинилися й перед ними пливла велетенська червона сфера. Її вкривала якась рідина, що стікала по боках та капала й капала. Ця речовина світилася таким самим моторошним червоним сяйвом, відкидаючи тінь на молоду жінку у спорядженні МОГ, яка стояла перед нею.

"Це розуміння неспроможності змінити те, що ось-ось станеться з цими людьми, але й того, що завжди є куди рухатись… чи не так?"

"… Угу."


Певний час вони продовжували подорожувати історіями. Підземна печера з демоном, який звисає з дерева. Ще одне дерево — цього разу гігантська секвоя у каліфорнійському Редвудському лісі. Лісова галявина в Каскейдії зі зливою, що перетворювала землю на багнюку. Карнеґі-хол — його інтер'єр перетворився на декорацію для епічної морської вистави. Стовпи фіолету в Амазонці та вікно у камері Зони 17. Сила-силенна інших, які заслуговують на вічну пам'ять.

"Тепер ти розумієш, чи не так?"

"Так. Так."

"Тоді ходімо."

6000-A впустила недопалок на землю. Тільда розчавила його своїм черевиком. І вони пішли.

Якщо не зазначено інше, вміст цієї сторінки доступний на умовах ліцензії Creative Commons Attribution-ShareAlike 3.0 License