Круте народження
rating: +2+x

У дев'ятнадцятому століття марш прогресу вперше для людської науки зробив можливим споглядати та осмислювати ті явища, які здавна здавалися порушеннями законів природи. Протягом кількох десятиліть концепції, які давно розглядалися як диво або чаклунство, були укладені в рамки нової і таємної науки, а уряди та організації по всьому світу почали класифікувати, вивчати та збирати всі подібні аномалії. І, як художники всіх часів критично зображували у творах події своїх днів, так і художники цього наукового Відродження почали зображувати на полотні ці нові відкриття.

На початок 1870-х років Париж вже став центром світу аномального мистецтва і свідком нескінченних дебатів щодо ролі аномального в мистецтві та існування такої ролі взагалі. Коли в 1874 році знаменитий «Salon des Magnifiques» відмовився допускати будь-які «роботи фантасмагоричного характеру» на свою грандіозну виставку, відхилені комісією художники організували свою власну контр-виставку, яка проводилася в той же час на іншому боці річки. Цю виставку, названу «Sommes-Nous Devenus Magnifiques?», протягом декількох місяців обговорювала паризька преса, висловлюючи рівні кількості цікавості, заперечення та прямого знущання, але вигнаний овід вже встромив своє жало: паранормальне, аномальне і химерне знайшло місце в світі мистецтва і легко позбутися його вже було неможливо.

Після цього виставки «Sommes-Nous Devenus Magnifiques?» проходили кожні десять років, і з часом світ аномального мистецтва зростав. З моменту її заснування в Парижі художники з усієї Франції та Європи, а пізніше з Америки та Сходу, почали відвідувати цю все більш престижну виставку (також вона ставала все більш химерною та все більш притягувала гордовиті зацікавлені погляди уряду) висловлюючи нові та різноманітні тлумачення ролі аномального в житті людини. Під час шостої десятирічної виставки у 1924 році став помітний все ширший розрив між двома найбільшими школами мислення – логікою та емоціями, наукою та вірою, Старим Світом та Новим, оскільки на ній вперше були виставлені роботи французького сюрреаліста Марселя Дюшана поряд з творами мексиканського художника Руїса Маркоса, теми чарівного реалізму та релігійного страху переплелися з інтуїтивно зрозумілою дивовижністю нашого світу, що привело мистецтвознавців у всьому світі у стан війни одного з одним.

Ті, хто бачив цих двох протягом декількох днів до відкриття виставки, кажуть, що вони проводили майже весь час у палкій дискусії (англійською, оскільки рідні мови одне одного розуміли поганенько) про все на світі: про значення художника по відношенню до його твору, про роль контексту, про віру, знання, право, свободу волі, Бога, Державу, демократію, марксизму, війну, Лігу Націй та кращий спосіб подати на стіл чашку кави. Здавалося, що вони будуть сперечатися до завершення виставки, але до моменту, коли художники готувалися вітати пресу, яка зібралася, в ранок урочистого відкриття, вони, здавалося, нарешті, прийшли до розуміння.

Якщо спитати будь-якого мистецтвознавця, яке зображення йому приходить на думку при спогаді про виставку 1924 року, то він скаже про знакову фотографію Дюшана та Руїса, що позують поруч із своїми колегами-художниками перед поки що зачиненими дверима, де Маркос ніби нахилився, щоб щось прошепотіти у вухо Дюшана. Протягом багатьох десятиліть багато хто роздумував про те, що саме сказав Маркос своєму колезі в цей незабутній момент. Це було питання з метафізики? Або виклик? Підтвердження їх згоди? Нагадування про причину, з якої вони знаходилися там у цей момент? Можливо, це було вираження здивування щодо тих людей, які прийшли на них подивитися? За словами одного репортера, який стверджував, ніби знаходився досить близько, щоб підслухати цей шепіт серед шуму натовпу, це були всі п'ять цих речей, висловлені трьома простими словами:

«Ну як, круто?»

Фрагмент з книги анонімного автора «Найкрутіша Війна: Спогади Критика»

Unless otherwise stated, the content of this page is licensed under Creative Commons Attribution-ShareAlike 3.0 License