Сон. Сон постійно був мукою для нього, уві сні він постійно переживав ту кляту війну, проте потім він перестав її бачити — було лише солодке забуття, темрява, пустота. Проте, хоч яким забуття не було б солодким, за ним завжди був гіркий посмак — він прокидався, і йому знову потрібно було… Жити.
Після війни чоловік не міг себе знайти ні в мирному житті, ні у військові справі, бо так чи інакше він був на стороні тих хто програв. Йому лишалося доживати свої дні в забутті та горі, пропускаючи одну пляшку за іншою.
Проте одного разу йому запропонували поїхати в далеку країну, на що він погодився. Там він зустрів мудреця дуже небезпечного вчення, який показав, як тому офіцеру здавалося, істину: “Життя — це страждання, а смерть і забуття – це порятунок. Щоб здобути свободу, треба розірвати колесо життя, смерті та переродження”. “Ну авжеж" — сказав чоловік — “Це має сенс: все наше життя — це просто послідовність страждань, а приємні й щасливі моменти лише нічим іншим, як відволіканням, яке тільки робить все гірше та болючіше. Я це добре знаю, після того, як… Це вже не має значення. Немає ні Пекла, ні Раю – лише Пустота, і для когось воно буде або першим або другим”. Проте йому не хотілося просто загинути, він хотів покінчити зі стражданнями для всіх живих і не народжених. Здається саме з цього моменту прозріння він перестав бачити будь-які сни.
Проте як здобути ту свободу від існування? І на це мудрець мав відповідь: “Я знав, що настане час, коли ти прийдеш, у тебе є те, що допоможе нам усім. Прийди назад звідки ти прибув — там лежить дар і прокляття, що колись було у племені, те що було чоловіком та жінкою, що були в єдине зліплені повелителем бажань та снів… Треба лише зробити задумане”.
Він знав, про що йде мова. Тому ось він прибув назад — до свого родового помістя. Скільки спогадів, й усі жахливі: його батьки лише думали про збагачення, експансію та захист вже набутого або вкраденого ними або їхніми предками, він мав стати частиною їхнього грандіозного плану — він був ним попри те, як всередині себе він не хотів цим займатися, і все заради чого? Щоб залишитися переможеним, вкласти все життя та сили у непотрібне діло, щоб отримати нічого? Нехай тоді те "Нічого" лишиться після нього!
Одним з небагатьох “багатств” сім’ї, що залишилося після пограбування був ловець снів, зроблений з кісток та жил людей. Він висів у кабінеті його батька, як один із багатьох трофеїв “за перемогу над кривавими дикунами”. За словами мудреця, треба було скористатися за призначенням, тобто лягти спати біля нього. За легендою, яку він чув від слуг, ця річ мала виконувати бажання. Проте яким це чином воно працювало та мало допомогти у його сакральній місії з порятунку всього живого, він не знав. Якщо нічого не вийде, і це все було дарма, а вчення того мудреця було простим фарсом, то окрім чергового розчарування та марно втраченого часу він би не отримав, що для нього вже давно стало буденністю.
Попри це, з кожним підйомом по східці занедбаного будинку його серце все сильніше калатало. “А якщо його нема? Бо викрали! Що якщо йому не вдасться?” — Просочувався його ж голос в голові. На що він відповідав: “Хіба не все одно? Нам нема чого й так втрачати!”. Ось кабінет батька (старого і вже давно мертвого дурня), там має бути “Оце”. Відчинивши двері, він повільно та прискіпливо оглянув її, ніби тигр, що зачаївшись, оглядає свою жертву. “Ось Він!” — вигукнув він у своїй голові — “Ловець снів!”. Округла нитчаста річ, зроблена з людських кісток та жил лежала в біля одного з кутів кімнати, вся запилена, але ціла попри всі негаразди. Залишилося лише одне.
Вечір, захід сонця. Чоловік сидить у кімнаті, що колись була його опочивальнею. Тут він колись ділив тепло з найкоханішою людиною, а тепер він був сам у холодній тиші, окрім цього колись тут тупотіли дві пари маленьких ніжок: одна — дівоча, друга — хлопчача. Це було єдиною розрадою та щастям у його сірому житті, проте певно сама Фортуна не бажала залишити його у спокої, тому все згоріло у вогні війни… І знову гуде ця клята тиша. Йому лишилося зробити лише одне – закрити очі та чекати, що буде далі.
Темнота. “Може я помер?” — “Ні, якщо я мислю, тоді існую”. Він відчув своє тіло: він сидів, а під собою чоловік відчував дерев’яне крісло. Чоловік відкрив очі та побачив химерну кімнату. Вона виглядала, ніби нутрощі якоїсь розбитої середньовічної вежі: всюди не вистачало цеглин, дерев’яна підлога була підгорілою, а стеля й частина стіни була зруйнована, ніби туди влучила добряча гармата. Навколо кімнати висіли гобелени із зображеним на них римським числом XVI. Ці гобелени були розміщені по колу. Проте один із них, який був напроти чоловіка, відрізнявся — на ньому було зображено знак, який складався з трьох кілець та чотирьох точок, одна з яких була поза межею одного з кіл. Десь він вже бачив цей малюнок, але не міг пригадати, де. А ще були двері — величезні двері, певно що з футів дев’ять. Вони проскрипіли, і з них вийшла величезна фігура у червоно-чорному балахоні, на ній також була червона маска, яка шкірилася довжелезною усмішкою. Чоловік відчув страх, але вирішив не тікати: “Що буде, те й буде” — подумав він та залишився на місці. Істота повільно підійшла: “Й-як же д-давно не було гравц-ців” — промовило жіночим голосом так, ніби воно вчилося заново розмовляти: “Я т-так с-скучила за грою! Аз-зарт, бажання, мрії розбиті долі, ризики, сумління!… Ох, де ж моя чемність? Мене звати Ошомоко!” — Маска змінилася з червоної жвавої гримаси на білу кам’яну та беземоційну — “а я Сіпактональ” — істота сказала низьким чоловічим голосом. Потім обидва голоси зіллялися в одній фразі, коли істота розкрила догори руки: Вітаю вас у гральному клубі снів. Тут ви можете виграти все, що забажаєте, та програти найцінніше — все залежить від вашого бажання та вдачі.
— Де я? — Запитав чоловік.
— У гральному клубі, любчику — тут грають – відповів жіночий голос.
Після короткої паузи чоловік запитав — Тоді де знаходиться сам клуб? Після цього новоспечений гість гральної кімнати побачив, як червона і грайлива на емоції маска зникнула, ніби проточна вода, і на її місце з’явилася інша маска, абсолютно протилежна: біла та беземоційна, через невелику паузу, маска відповіла вже чоловічим голосом: "Ми знаходимося в просторі між сном та реальністю, між світом матерії та ідеї".
— Ну гаразд, чом би не пограти з дев’ятифутовим монстром — сказав саркастично чоловік.
— Ти теж мені не красунчик — відрізала Маска, але потім лукаво додала — Ти можеш виграти будь-що — будь-яке твоє бажання виконається, любчику!
— Виграти будь-що, так?
— Що завгодно.
— Тоді я хочу смерті всьому живому та сутньому, я хочу свободи всім!
— Ні! — сказала червона маска — Якщо так бажання виконається, то у нас більше не буде ігор! — заперечила вона.
Маска знову змінилася на Білу та сказала: Бажання прийнято.
— Тільки не кажи, що він погодився?
— Він погодився — будь-яке бажання має право на існування.
— О ні!
— Це ви про кого? — Спитав чоловік у високої істоти.
— Тобі це не треба знати — відповів жіночий голос.
— Вашою ціною за програш буде…
— Не цікаво! — гучно промовив чоловік — Мені нема чого втрачати!
— У що пан хоче зіграти?
— Покер знаєте?
Обидва відповіли: Так, ми знаємо всі ігри, які були, які є та які будуть!
— Добре, тоді я обираю Покер – Техаський холдем, без ліміту!
— Гру обрано — урочисто промовив чоловічий голос.
— А хто буде дилером?
— За це не треба переживати — відповіла Червона маска – Ми її маємо.
Після цих слів у кімнату увійшла дивна дівчина з золотими очима та дивним чоловічим одягом; лицем вона чимось нагадала йому його загиблу дружину.
— І це ваш дилер? — спитав чоловік — Чому вона так дивно вдягнена?
— Ну в майбутньому жінки будуть носити подібне, пане. — відповіла золотоока жінка.
— В м-майбутньому? — він промовив повільно та трохи шоковано. “Невже у мене не вийде?” — подумав він.
— Любчику, не переживай, як ми вже сказали, ми знаходимося між матерією та ідеєю. Цей простір не повністю підвладний часу, тому ти ще можеш виграти й твоє бажання смерті усьому збудеться, навіть Ми можемо перестати існувати, хоч цього ми й не дуже хотіли б! — Червона маска спробувала запевнити колишнього солдата.
— Без різниці — чоловік спробував себе теж заспокоїти, і махнувши рукою, продовжив — Давайте вже почнемо цю кляту гру!
— Так — промовили обидва в одному тілі.
На стіл було розкладено фішки: чоловік мав чорні, а істота червоні. Дилерка, яка була схожа на його дружину, роздала 2 карти учасникам. Гість кімнати їх прочинив: піковий валет та хрестова дев’ятка. Так собі карти — подумав чоловік — але ж треба з чогось починати. Заждіть…”
— А для чого фішки? Радше, що вони собою являють у нашій грі? — спитав чоловік в істоти.
— Для ставок, а для чого ще? — істота відповіла жіночим голосом.
— Тоді, що ставиться?
— Якби ви почули ціну, тоді б зрозуміли, але гаразд, я поясню. Ваші фішки репрезентують, наскільки важче буде покарання: чим більше ви ставите, тим більше воно буде. А Наші фішки репрезентують саме будь-яке життя. Якщо ми програємо їх всіх — їхнє існування буде закінченим — монотонно пояснив чоловічий голос, але насторожливо додав — Проте вкінці переможець забирає все.
— Скільки столів?
— Скільки забажаєте.
— Тоді лише три, не хочу довго тут сидіти. — відрізав чоловік.
— Добре.
— Ваші ставки, панове. — промовила дилерка.
Істота стояла зліва від жінки, тому й почала першою ходити; на ній була червона маска, яка на противагу білій жевріла емоціями, проте зараз, як не дивно, вона не проявляла жодних емоцій. “Воно хоче збентежити, чи що?” — спитав у себе чолов’яга. Вона взяла двадцять фішок із загалу та поклала вперед, після чого промовила — “Малий байнд”. На це чоловік відповів тим, що взяв сорок фішок та кинув на стіл, як якийсь непотріб — “Великий байнд” — промовив він, тим самим перекрививши суперника.
На стіл жінка виставила Флоп: вісімка хрестова, чирвовий король та бубнова дама. “Це все ще нічого не значить — треба продовжувати” — сказав у своїй голові чоловік та знову підняв ставку.
— Невже у тебе нічого не лишилося у твоєму житті, що ти так хочеш все стерти з лиця землі?
У відповідь чоловік промовчав. “Чи може це щось інше?” — продовжив жіночий голос.
— Так.
— Тож, що це? Дай вгадаю — це позбути всіх страждань? — Істота продовжила розмову, показавши пальцем про підняття ставки.
— Авжеж, і твоїх теж.
Далі йшов Терн: блондинка виставила одну карту – пікова вісімка. “Справи кепські” — подумав чоловік — "Жодна комбінація у мене не виходить…”.
— Ви про щось задумалися, Пане? — з легким сарказмом промовила істота.
— Так, думав, коли ця вся клоунада закінчиться нарешті і я нарешті позбуду всіх страждань, навіть тебе — спокійно відповів він.
— Мені воно не потрібно, дякую.
— Хіба? — Чоловік оглянув кімнату та продовжив — Як на мене, це місце виглядає як якась темниця, а ти те, що тут здержують.
У відповідь червона маска сіпнулася.
— Значить я правий.
— Те, що ти вгадав, не значить, що ми готові отак просто померти, все-таки навіть тут ми знайшли розраду, граючи з нашими гостями, навіть з такими нецікавими, як ти.
— Я не цікавий? — чоловік підняв ставку.
— Ну радше твоя мотивація, без образ. Просто знищення всього живого — це дійсно нудно. Твій батько мав цікавіші бажання.
Маска підняла ставку.
Лице чоловіка ледве не впустило спокійний погляд. “Мій батько був тут!? Ну авжеж, тепер всі його удачі не були просто такими — він грав з Оцим” — гостю кімнати прийшло осяяння.
Настала черга Ріверу: жінка виставила Хрестового валета. Всі поглянули на стіл та звірили свої результати. У чоловіка вийшла лише Пара — два валети. Власнику кімнати пощастило більше, йому випав Сет — три вісімки.
— Що ж, це було близько до провалу — сказала Червона маска — Але за мною виграш.
— Це лише перший стіл, у мене все ще є шанс — відмовив чоловік.
Карти були знову перетасовані, і знову дилерка роздала по дві карти учасникам. Гість кімнати глянув на отримані карти: пікова та чирвова дами. “Ось з такими картами можна грати, але хто зна, що може ця істота витворить” — подумав чоловік.
Вдруге виставили три карти: вісімка хрестова, бубнова дама, та червовий король. “Якщо сильно пощастить, то я можу розраховувати на Фул-хаус” — зрадів він.
— Підвищую…
— Знаєш, ти б міг забажати повернути своїх рідних, замість знищення всього.
— Міг би… Але вже пізно, чи не так?
— Пізно — чоловічим голосом відповіла вже Біла маска.
— От завжди тобі треба втручатися, коли не треба — дорекла Червона.
— Ти ще можеш спасувати, і твоє покарання буде меншим. Проте потім можливо ти зможеш виграти назад.
Гість кімнати задумався, та потім з жалем сказав: “Вже пізно” — та трохи з усмішкою додав: “Гарна спроба заставити мене програти, проте ні, спасіння чекатиме всіх”.
Дилерка вдруге виставила терн, і ним виявився хрестовий король. “Це буде Фул-хаус, так, він!” — зрадів, не подаючи виду чоловік. Він знову підняв ставку. Своєю чергою Істота з двома масками вагалася деякий час, але урівняла ставку — гра продовжується. Дилерка виставила Рівер: бубновий король. “Це Фул-хаус, так!” — посміхнувся чоловік.
Тепер обидва гравці відкрилися, на руках Істоти був піковий валет та хрестова дев’ятка. Загалом виходило, що неї була комбінація Сет, а у чоловіка — Фул-хаус. Останній виграв. Окрім цього, він відчув те, що давно не було у його житті: перемоги, радості та азарту. Він ніби знову став живим.
Проте раптом зникло все окрім столу, стільців, дилерки та Істоти та декількох інших дрібних речей, які ніби літали в повітрі. Була лише одна чорнота.
— Щ-що трапилося? — злякано спитав чоловік
— Вітаю з виграшем — відповіла Червона маска — Ти виграв знищення багатьох концепцій та багатьох живих істот, проте не переживай — все те, що потрібно для гри, буде існувати, допоки воно потрібне.
— Тобто концепцій?
— Ну дивись — Істота дістала з пазухи книгу та відкрила її — ти можеш, хоч щось прочитати звідти?
— Про-ч-ч-читати? Що?
— Ну а я про що? Давай просто продовжимо грати.
— Г-гаразд.
Дилерка перетасувала та роздала карти обом гравцям востаннє. Він дивився на неї, все більше впізнаючи у ній свою покійну дружину. Після радості до нього прийшла туга по тому невеликому проміжку часу, ще до війни, коли він мав кохану та дітей. Тоді йому здавалося, що він зможе вже нарешті бути щасливим, після важкого дитинства та юності, проте війна забрала у нього все це.
— Вже пізно… — промовив він, вдивляючись у пустоту.
— Ми продовжуємо? — спитала Маска.
— Так… Продовжуємо.
Чоловік глянув на свої карти: піковий туз та хрестова вісімка. “Все одно” — сказав він собі в думках — “Що станеться, то станеться”. Проте глибоко в середині себе у нього жевріло геть інше бажання ніж раніше — замість смерті усьому він хотів жити та побачити свою сім’ю хоча б ще один раз. Проте він продовжив, піднявши ставку. Те саме зробив власник кімнати.
Жінка виставила Флоп: піковий валет, дев’ятка бубна та пікова вісімка. Вже виходила певна комбінація. Чоловік запідозрив щось неладне: “Дивно, за всю гру виходили якісь комбінації, ба навіть зараз, і разом з цим у мене виходить пара, ба може навіть…” Здогадка його лякала. Він глянув на свого противника, Червона маска так і не видавала якихось емоцій, проте вона запитально нахилила голову вбік: “На мені щось написано?”.
— Ні, просто дивно, що у нас на всіх столах виходили комбінації.
— Не дивуйтеся — промовив низький чоловічий голос — кімната, у яку ви зайшли, являє собою випробуванням вашої вдачі. Тому наша гра і є показником як вашого, так і нашого везіння. Тож у вас щось та й лишилося.
У відповідь чоловік промовчав, і знову підняв ставку. Те саме зробила істота.
Востаннє пішов Терн: Хрестовий король. Гість кімнати занервував — у нього не виходила якась особлива комбінація карт. Проте він опинився в такій ситуації, в якій він ніяк не отримає дійсно йому бажане — всі варіанти для нього закінчувалися жахливо. "Господар" кімнати підняв ставку, Червона маска ледве посміхалася. Прийшлося також підвищувати і йому.
— Щось ви вже не виглядаєте таким впертим — з сарказмом сказала Червона маска — Невже у вас тільт?
— Помовч – відказав чоловік.
Настала черга останнього Ріверу. Напруження в просторі, який заміняв кімнату, тільки зростало. Дилерка витягнула останню карту, і як тільки вона поклала її, вона тут же й зникла.
— Щ-що? Куди вона зникла?!
— В нікуди, її немає, вона стала непотрібна для гри, тому вона зникла, як жива істота та концепт. Я попереджувала про це.
Чоловік дивився у пустоту прямо туди де колись стояла прекрасна золотоока жінка, яка виглядала ніби як копія його дружини. Через деякий час він повернув голову до столу. У нього вийшло: дві чорні вісімки та два чорних тузи — Рука мерця. Своєю чергою у противника вийшло п’ять карт однієї масті, тобто Флеш. Істота перемогла.
— Ми перемогли! І, на жаль, ми більше не зустрінемося з тобою. Останні слова?
У чоловіка прокотилася сльоза, його охоплювали різні емоції, але найбільше всього страх та розчарування. Проте потім він усміхнувся.
— Дякую за гру. Перед пеклом я хоч пограв.
— І тобі теж — відповіла Червона маска, та луснула пальцями.
Наступне, що з ним сталося, не можна прямо описати словами, але можна спробувати. Кожна частина чоловіка, кожен його атом розчинився на ковдрі Всесвіту. Разом з цим його простий розум почав осягати народження, існування та смерть як всіх живих істот, матеріальних та не матеріальних, так і концепцій. Його покаранням стало злиття зі Всесвітом, який він так хотів вбити. Тепер він буде проживати його народження, розвиток, смерть та переродження знову і знову…
* * *
Проте історія амулета не закінчилася. Як виявилося, за чоловіком слідкував його наставник — шанувальник богині Калі. Він взяв із собою “ловця снів” до себе на батьківщину, де збирався провести один з темних ритуалів, та спробувати завдяки ньому здобути силу. Проте йому завадили це зробити учасники Теософічного товариства, до яких потім амулет і потрапив.