| Бувай, | SCP-4733 – Але не забутий »
02/03/1917
Шановний колего по науці,
Моє ім'я - Професор A.W., я створив багато видатних речей і через багато з них я глибоко шкодую. Я пишу Вам у великому поспіху, бо чув, що Ви можете допомогти.
Я скоїв велику помилку. Мої безрозсудні дії призвели до того, що моя дружина була стерта з розуму всіх людей цього світу. Вона мала роман з іншим чоловіком, але розмірковуючи над цим зараз, я можу звинувачувати лишень себе. Я поринув у працю настільки глибоко, що вона, фактично, втратила мене. Коли я грав Бога у своїй лабораторії, вона кинула йому виклик. Я був розлючений і, неначе Бог у нашій маленькій грі, я викреслив її з історії. І все через лють, через дурницю. Вона не була винна, а от гордість, що сиділа в кожному моєму винаході, давала їй право розлучитися з таким, як я.
Нора. Її звали Нора.
Я благаю про Вашу допомогу. Я забув її, як і решта людства, однак, щоб повернути когось, мені потрібно згадати цю людину. В пам'яті все ще спливає її обличчя, але я не знаю, як довго я зможу його утримувати. Її руде чорне світле? коричневе волосся
Я більше не можу.
Її згадування видається мені схожим на закручену спіраль. Коли вона розкручується, я все менше й менше почуваюся собою, аж доки не відчуваю монстра-вбивцю, яким я насправді є. Я створив пристрій, він допоможе побачити її обличчя ще раз, якщо я сконструював його правильно. Як я і казав, щоб повернути її назад, я маю згадати якою вона була до найменших деталей, без жодних "можливо" і "скоріше за все" й не через пів пам'ять або думки в моїй голові, які навряд є правдивими.
Мій запит є простим, потрібно щось, що допоможе її згадати. Моя пам'ять зможе нагадати про неї всьому світові. Хоча я навіть не сподіваюся, що вона пробачить мені. В мене небагато, чим можна заплатити, банк нещодавно повернув мій маєток, хоча й відібрав більшість моїх речей, я лишився без інструментів, своїх записів і, найголовніше, тих клятих ножиць. Я віддам платню, коли зможу. Може, після усього, ти зможеш побачити її. Вона така гарна й невинна, це я все ще пам'ятаю добре.
Вам здоров'я,
сьодні
привітик так-так це дадо
вибач що не відповідав так довго. я поставляю товари багатьом добрим лікарям і зроблю виняток для професора так-так бо в майбутньому ти зробиш гарне кореневе пиво я вважаю.
я чув тобі треба ліки, щоб мізки гарно думали, бо спогади з голови витікають. я зроблю тобі сік з незабутніх рослин, бо він корисний для мі3ків. пий багацько й твій мозок буде рости й повнитися думками. я відправив його тобі через густава. густав це густав дурна ворона, але я сказав йому твою адресу тому він зн4є куди йти. він зараз займа рекорд з доставок, принесе тобі пакунок якнайшвидше. я сподіваюсь твоєму мозку буде краще від соку з ням-ням рослинок.
тобі не тре платити цього разу але поклади свій підпис на папері для реклами медичних штучок і прибирання відходів навколо домівок від дадо. дадо гарний лікар лікує всі хвороби включно з чумою. дадо є номер 3 лікувач щурів заклинач чуми на всій планеті. також до пакунків з ліками дадо йдуть в подарунок 100 безкоштовних щурів тому ніякої чуми.
побачимось за не баром,
-дадо :)
Професор A.W. вдивлявся у лист. Очима він неодноразово пробігав від початку до кінця паперу, вдивляючись у корявий шрифт. Перечитуючи грубі строки він намагався зрозуміти сенс, якщо він взагалі в них містився. Його старий розум нарешті розшифрував повідомлення, а недоглянуте обличчя прикрасила усмішка.
"Нарешті, нормальна допомога," прохрипів він, і кашель вирвався з його легень разом із купою пилу.
A.W. розвернувся до свого журналу, дістав перо з чорної пляшки. Він думав про неї так багато, як тільки міг його мозок і, з цими думками, він занурив гострий кінець у плоть паперу.
1917/17/2
Я знаходжу спроби згадати тебе вкрай важкими, кохана. Ці експерименти мали негативні наслідки для моєї пам'яті, це все — металева пастка. Колегія як зазвичай скупа на допомогу, особливо Ісаак, який ніколи не любив ділитися своїми знаннями. Однак, він порекомендував мені свого знайомого.
Знайомого знають під псевдонімом "дадо", він не зовсім поет, але, як казав Ісаак, його витвори коїли дива. Не всі з них можна описати. Сподіваюся, він зможе повернути моє диво-
Його перо сповільнювалося, його свідомість намагалася вхопитися за крихкі уламки спогадів, тих спогадів, які залишилися від неї.
-Нора, Нора, так, Нора, Нора, її звали Нора.
Я можу лише сподіватися, що цей "дадо" працює швидко. Я скоро знову побачу тебе, моє кохання.
Його перо впало, а книга закрилася.
Крамар вибіг зі свого магазину з голосним криком.
За ним з крамниці бадьорим кроком вийшла людина. Його поведінку гарно можна було б описати словами "дивакуватий" чи "загадковий". До нього також пасували б "маленькі літери", але, окрім них, підійшли "примітивний" чи "дурнуватий", працювали б вкрай гарно. і дадо теж працював.
"дяка за штуки," закричав дадо й метнув золотий зливок у голову крамаря, припинивши його біг та крики.
дадо пішов геть від крамниці, тихо прикриваючи двері, щоб сплячий продавець не прокинувся. він перераховував, що йому треба зробити піднявши пальці догори.
"тепер мені треба не забути зробити незабутні ліки" дадо заверещав.
він подивився у свою сумку, декілька блакитних суцвіть і термометрів зверху. Поки він дивився туди, чоловік встав поперек раптово спустошеної вулиці. Він кинув косий погляд з-під широкого капелюху й крізь свої окуляри. Викривлений вираз його обличчя можна було побачити навіть через густу срібну бороду, а зі своєї червоної роби він дістав посох.
— дадо! — Закричав він, — Ти знаєш, ким я є?
— ні, але я дам багато золота за речі-штучки слухай маю клієнта якому потрібен посо…
— Я Великий Диводій Катенброут, захисник цих земель. Я точно знаю ким ти є, дадо, — він усміхнувся крізь стиснуті зуби. — Я, в біса знаю це вкрай добре.
— дадо може профінансує вдування диваків, але не зараз, бо треба доставити квіточки чуваку з кореневим пивом0, — мовив дадо. — я напишу тобі номер, щоб ти міг продати свій посох у…
— Замовкни, дадо, — сказав Катенброут, посміхаючись.
Катенброут дістав свій посох і видихнув, коли палиця потріскувала. Лінії помаранчевої речовині проходили крізь його дерев'яну оболонку, обпалюючи його руки. Вогонь розгорявся над посохом, пульсуючи й об'єднуючись у гарячі кульки. Катенброут направив свою зброю вперед і всі вони полетіли в бік дадо. Бруд випалювався з дороги, коли яскраві кулі полум'я наближалися до маленьколітерної людини лише з однією метою: підпалити.
дадо зойкнув.
Катенброут звів брови й розгорнув свою робу, під якою свого часу чекали декілька пляшок з яскраво-кольоровою рідиною. Він вирвав одну з пляшок і жбурнув її в дадо, рідина розлилася й почала зростати, доки стара англійська вулиця не перетворилася на справжнє море; яскрава рідина стала велетенською фіолетовою хвилею. Хвилею, яка падає на вулицю й розчиняє все на своєму шляху.
дадо зойкнув.
— о пан ви наче зв'язали мені руки, мої руки можуть дати вам багато багато золота, якщо ви дозволите піти, так, — дадо сказав це, кинувши в бік чаклуна стос якихось паперів, — це гроші від дадо, вистачить на одну (1) (уно) покупку товарів дадо.
— Мені до біса твої гроші, дадо, — Катенброут сплюнув на землю.
— ні-ні-ні твоя хоче мої гроші, бо в мене буде власна валюта та беко…
Катенброут почав вимовляти заклинання мовами, які востаннє лунали у стародавні часи. Земля розійшлася прямо під дадо й, коли прірва збільшилася достатньо, звідти висунулася велетенська лавова долоня. Долоня зростала все більше й більше, доки не перетворилася на повну руку, готову розчавити дадо ще до того, як він встигне зробити будь-що.
дадо заверещав.
Цим криком Катенброута скинуло з ніг, він впав плазом прямо на землю. Його посох, як і роба із зіллями відлетіли від нього на декілька метрів. Рука повернулася до прірви, а земля за нею зімкнулася. Тим часом звуки сирен десь неподалік наближалися все швидше.
— дадо має стати гарним капіталістом і тому дадо забирається геть.
дадо продовжив забиратися геть і полишив Катенброута разом з його самоповагою лежати на холодній, гравійній вуличці. Сирени абсолютно нормальних поліцейських пролунали тоді, коли дадо вже був далеко.
Розчарований професор блукав по своїй домівці, хапаючи обладнання та брудні папірці з землі, намагаючись згадати, для чого він скоїв усе це. Він подивився на папірець.
Нора
Його розум збирав крихти того, що лишилося, живлячи його пам'ять про неї. Він почув стук. Його голова повернулася, тіло зробило те саме, він швидко відчинив двері, оглядаючи поріг. Він побачив флакон і шматок паперу, які був міцно зв'язані один з одним. Грюк дверей, біг і пляшка вже на столі.
A.W. оглянув темно-блакитну рідину зі срібними краплями. Етикетка дозволяла безпомилково визначити відправника.
— Він все-ж прийшов, — мовив A.W. з відтінком радощі.
Він кинув кришку на купу паперів.
— За… — сказав він, замислившись, — Неї.
Він підніс пляшку до рота, рідина полилася назовні. Розум A.W. повертався його власникові. Думки заливали його голову, в той час, як рідина заповнювала шлунок. Думки, які колись витікали неначе те, що тепер лилося з пляшки до нього.
Думки про любов, одруження, життя.
Думки, колись розкидані неначе папери на підлозі,
зараз
обережно
складені.
зараз
з'єднані
разом.
Він побачив Нору, його думки тепер такі осяжні. Він подивився на машину; телефонна скринька, яку він переробив, готова зробити її знову реальною. Він без вагань стрибає до неї та
Нарешті
її
вмикає.
Нора
відходить
назад,
розсіяні думки збираються
у форму Нори.
Але лише форму.
Професор A.W. бачить Нору, але не бачить Нору. Б'ється об скло машини, намагається дістатися цього. Визнання своєї невдачі й ось, він нарешті закриває очі. Він хоче лаятися, кинути виклик, боротися проти цієї невдачі
Але він не може. І більше не зможе.
| Бувай, | SCP-4733 – Але не забута »