Він підкидав дрова в наспіх сконструйовану грубу буржуйку зі знайдених поблизу бувалих цеглин і зливостоку. Дерева або того, що могло б хоч якось зігріти його в маленькій кімнатці без шпалер, яка була більше схожа на підсобне приміщення, вже майже не залишилося, а це означало тільки одне: йому доведеться вийти зі свого абияк зігрітого куточка. Йому стало моторошно від цієї думки, навіть не дивлячись на кількість теплого одягу на ньому. Лише подумавши про холод, що чекає його зовні, він відразу мимоволі здригнувся. Спогади останнього тижня були туманними, і де-не-де обривалися. Він пам'ятав як це почалося. Але не пам'ятав, як опинився в поточному положенні. У пам'яті почали спливати новини про урядовий експеримент, і виток якогось хімікату, що охолоджував все навколо, викликаючи локальну зиму. Здається це було близько до міста де він живе.
Після цього кілька днів новин з регіону не було зовсім. Одного ранку він прокинувся від моторошного холоду, і перш ніж він усвідомив що так різко похолодати не могло навіть пізньої осені, не кажучи вже про її початок, з усіх ліхтарних стовпів на вулиці під його будинком пролунало гучне повідомлення:
Будь ласка, залишайтеся у своїх будинках. Зберіть якомога більше теплих речей, ізолюйте вікна. Не виходьте на вулицю. Просимо вас бути пильними та співпрацювати. Ми тут, щоб допомогти вам. Разом ми впораємося навіть з цією проблемою.
Повідомлення повторювалося кілька годин, після чого припинилося. З вікна було видно багато чорних військових машин, люди що виходили з них разюче відрізнялися один від одного. З перших машин, що прибували, виходили люди одягнені у військову форму — втім чорно-білі шеврони й нашивки не співпадали з тими, що були йому відомі. З тих що приїхали пізніше, виходили люди одягнені в халати, вони постійно щось записували, і брали проби всього що тільки можна. За будинками, на горизонті, було видно як до тихого пострадянського району маленького міста насувається величезна хмара. Вона була не тільки велика, але і знаходилася дуже низько над землею, майже її торкаючись. З декількох вікон в сусідніх будинках стирчали сині кристали. Люди в халатах вилися навколо них особливо ретельно. Він спостерігав за всім не з цікавості, а скоріше від нудьги. Інтернет не працював, по телеку йшла тільки пропаганда що наказує сидіти вдома і не виходити на вулицю. Благо людина він запаслива, і продуктів набрав досить багато. Опалення ввімкнулося відразу ж як приїхали всі ці люди. В обдертій часом старій хрущовці, для якої відсутність тріщин в стінах і цвілі було найбільшим досягненням і результатом вкладання величезних сум на ремонт, стало тепло і по-своєму затишно. Небезпека, що насувалася з-за горизонту, здавалася не настільки вже й значною.
Там люди видно розумні, подумав він, вони розберуться. А наступного дня приїхала ще одна машина. Дорога та багато прикрашена. І він звичайно ж не міг пропустити таку подію, еге ж — така машина у дворі серед п'ятиповерхівок. Такого з жителів цього мікрорайону не бачив ніхто.
З машини вийшов високий та худорлявий чоловік, в строгому, пошитому прямо під нього костюмі, темно-коричневого кольору. Він про щось довго говорив з людьми в халатах, після чого повернувся в машину і та поїхала геть.
Протягом години всі люди, що працювали в цій загадковій організації, покинули це місце назавжди. Повідомлення по телевізору більше не крутилися, телебачення вимкнулося зовсім. На вулицю він виходити не наважувався, адже хмара була вже настільки близько, що здавалося ось-ось накриє його житло. Вуличний термометр, приклеєний до скла з заднього боку, показував -35. "Ну і дубак" — подумав він поки вмикав чайник, щоб зробити собі кухлик гарячого чаю, і зігріти холодні руки.
Через два дні сталося те, що скоріше схоже на страшний сон. Хмара накрила собою його будинок, і він відразу зрозумів що справи кепські. Всі вікна вкрилися товстим шаром льоду, термометр показував -50, що було його найнижчим значенням, хоча стовпчик опустився набагато нижче цієї позначки.
Наступні тижні, в голові у нього спалахували яскраві образи небачених їм до цього пейзажів. Безмежного космосу, що скований льодом, міста вкриті снігом, та крижані печери, з дивними бурульками. Він підкинув ще один шматок стільця в свою саморобну піч. Найбільше йому зараз хотілося спокою. Під впливом меланхолії, що напала на нього, він став байдужим до свого життя. Почуття нахлинули так різко, що свої подальші дії він обміркувати не встиг.
Він встав та вийшов з квартири.
Побачений ним пейзаж колись живого, хоча і пошкодженого часом, подвір'я, більше був схожий на страшний сон. На вулиці, подібно стовпам з льоду, стояли стрункими рядами заморожені люди. Пози в яких вони застигли, вказували на те що коли вони були людьми, вони намагалися від чогось втекти. Він розумів від чого, але не міг пригадати. Все було вкрито туманом. Далі двох метрів не було видно нічого. Ступаючи по глибокому снігу, і борючись з жахливим холодом, який змушував його кістки тріщати, він пробирався до найближчого будинку, в надії знайти щось що можна було б покласти в вогонь, і зігрітися. Сутеніло, хоча по правді сонця він не бачив вже давненько. Пам'ять плуталася, ноги запліталися. Він почув клацання праворуч від себе. Повернувшись до джерела шуму, він виявив, що стоїть посеред степу, замерзла трава на якому, поблискує синіми кристалами, що світяться містичним і глибоким синім світлом.
Він відчув різкий біль в ногах, його ноги замерзли та тріснули, впавши, він почав замерзати, розсипаючись в пил. Марення тривало недовго, і незабаром він отямився на тій же вулиці де впав в це божевілля. Його руки тремтіли від холоду, але його це більше не турбувало, тепер його взагалі нічого не турбує. Щось, що колись завжди було в його розумі, ніби покинуло його, і тепер, втративши це, він більш не бачив сенсу в будь-якому русі, навіть в мисленнєвому.
Через декілька годин, серед старих хрущовок і пострадянського урбаністичного жаху, що все ж дарував багатьом людям приємні спогади про дитинство, прихованого снігом, серед статуй з льоду, що виражали жах і сум'яття, стояла одна, яка була абсолютно спокійна.