— Лайно трапляється.
— Й не кажи.
— Сто сорок три тисячі шістсот шістдесят два. На п'ятдесят чотири має вистачити.
— Вистачить, якщо ти замовкнеш.
ЗАЛИШИЛОСЯ СЛІВ:
— Ти що робиш?
— Молюся.
— Ти промовляєш слова, яких вже не розумієш.
— Не розумію. Вірю.
— Навіть зараз…
— Завжди. …а ті, хто бажає нещастя мені, говорять прокляття, і ввесь день вимишляють зрадливе! А я, мов глухий, вже не чую, і мов той німий, який уст своїх не відкриває… і я став, мов людина, що нічого не чує і в устах своїх оправдання не має, бо на Тебе надіюся я, Господи, Ти відповіси, Господи, Боже мій!
ЗАЛИШИЛОСЯ СЛІВ: