Інтерв'ю 051-1
рейтинг: +3+x

Інтерв'ю 051-1

Опитуваний: Доктор Девід Еренфельд

Інтерв'юер: Агент ███████

Передмова: Передмова: Доктор Еренфельд був лікарем, присутнім під час смерті Марти Р███ 2 січня 1942 року в музеї ███████████. Це інтерв'ю проводилось поза межами Фонду, оскільки доктор Еренфелд на той час перебував у будинку пристарілих ███ █████: на момент інтерв'ю він мав 95 років і був фізично немічним, хоча і в нормальному розумовому стані. Після інтерв'ю він був оброблений амнезіаком класу A.

<Початок запису. ██ жовтня 20██>

Інтерв'юер: Дякую, що згодилися зі мною зустрітися, докторе.

Доктор Еренфельд: Прошу. Я пережив багатьох людей, кому було цікаво послухати подібні історії. Та й багато хто з них думав, що я або вигадую, або остаточно стратив розум. Можливо, й ви так подумаєте, але в моєму віці мені вже все одно [слабко сміється].

Інтерв'юер: Чи можете ви мені розповісти, що ви пам'ятаєте про події другого січня 1942 року?

Доктор Еренфельд: То був… гидкий день. Холодний і гидкий. Взагалі ██████ вмів бути чудовим містом, але зима – то погана пора. Вже йшло до ночі, коли моя економка сказала, що мене викликають. Я був стомлений, але… допомагати у народженні – це завжди чудово. Я думав, це мене підбадьорить. [кашель; чутно, як доктор сьорбає напій]

Зі мною була медсестра, але та дівчина після тієї ночі так до мого кабінету більше не повернулася.

Десь хвилин п'ятнадцять, мабуть, таксі їхало від мого будинку до музею. Не впевнений, здається, десь так. Мене зустрів швейцар. Він привів мене до кімнати, бідолашна пані Р███ лежала там на низькому столі, його накрили… якимись полотняними покривалами, здається, щоб їй було зручніше.

Інтерв'юер: У якому стані вона була, коли ви прибули?

Доктор Еренфельд: Згадуючи зараз, я розумію… в дуже поганому. Але я тоді був молодий і не дуже досвідчений. Вона лежала тихо, лише стогнала при переймах. Коли я перевірив життєві ознаки і заговорив з нею, вона не відповіла. Вона навіть не дивилася на мене. В неї йшла кров, мені залило руки, ледь я потягнувся, щоб допомагати їй з пологами. Підлога під нею була аж слизькою. А голівки ще не було навіть видно; хоча матка добре розкрилася, і між переймами проходило замало часу, і я побоювався, що вона народжує у тазовому передлежанні. Хоча я намагався виглядати спокійним. Я не хотів, щоб мій страх бачили медсестра і дослідник доктор Мерріл, який був там поруч… поважний старий чоловік. Гадаю, я хотів справити на нього враження.

[Пауза, звуки дихання і сьорбання]

Інтерв'юер: А потім, докторе?

Доктор Еренфельд: Я хвилювався через всю ту кров, що її життя у небезпеці. Я звелів їй тужитися, вона почала… моя медсестра допомагала їй нисхідними натисками на живіт, а я намагався вручну допомогти появі немовляти. Не буду вас втомлювати подробицями пологів при тазовому передлежанні, про це ви можете почитати у будь-якому посібнику з акушерства того часу.

Я перевірив напомацки і відчув… Я думав, що це пуповина, яка обернулася навколо шиї дитини. Я ледь не припинив, гадаючи, що може знадобитися епізіотомія, але тут вона почала стрімко народжувати, кров полилася ще швидше, і дитина почала виходити мені до рук.

[пауза]

Такого я ніколи не бачив. Ось ви дослідник; чи багато ви знаєте типових вроджених вад голови? Ця було нетиповою. Спочатку я думав, що немовля мертвонароджене. Його тіло було сірим, не через першородну змазку, як у нормальних немовлят, воно було мертве, розкладалося… Той запах гниття…

Я віджахнувся, бідна мати закричала у останніх переймах, і немовля випало мені на руки у величезному фонтані крові. Деформоване… невимовно. Грудна порожнина була повністю відкритою, кінцівки…

Інтерв'юер: Але воно не було мертвонародженим.

Доктор Еренфельд: Воно дивилося на мене. Я почув, як медсестра почала спроби реанімації… потім як вона різко вдихнула і запнулася, коли побачила те, що я тримав. Як ледь стримала блювоту, коли сморід заповнив кімнату. Я намагався кинути те створіння, але воно вчепилося у мої руки, я відчував, як моя шкіра пішла пухирями та тріщинами.

Дивно, що я так чітко це пам’ятаю. А мені вже стільки років, що іноді я навіть не можу згадати, що їв на обід. Те немовля було майже удвічі довшим за нормальний, життєздатний восьмимісячний плід. Нижня частина тіла… сегментована…

[кашляє, майже захлинаючись; двохвилинна пауза, протягом якої інтерв'юер допомагає доктору Еренфельду з кисневою маскою, що знаходиться поруч]

Інтерв'юер: Що ви зробили потім?

Доктор Еренфельд: Воно почало сміятися… і я вбив його. [пауза] Я зламав йому шию, а воно все дивилося на мене.

Інтерв'юер: Були якісь питання, наслідки?

Доктор Еренфельд: [слабко сміється] У 1942 році, коли країна воювала, і двоє шанованих професіонали дали свої свідчення? Ні. У музеї була піч; я особисто утилізував тіло того немовляти. Ми розповіли, що мати і дитина загинули від більш звичного дефекту. Її чоловік був п'яницею, і йому було байдуже на що завгодно, окрім страхової виплати за її життя. Здається, незабаром після цього його призвали до армії, і він загинув десь у Франції. А я майже одразу після того покинув практику. І більше ніколи не приймав жодних пологів.

<Кінець запису>

Післямова: Доктор Еренфельд помер від пневмонії через чотири місяці.

Якщо не зазначено інше, вміст цієї сторінки доступний на умовах ліцензії Creative Commons Attribution-ShareAlike 3.0 License