Через вас, через те, що ви зробили, я тепер знаю.
Мені говорять, що я вбивця. Але я вже не пам'ятаю імена своїх жертв. Мені кажуть, що до того, як мене ув'язнили, я був гордим батьком двох дітей. Мені показали їх фотографії; мені не знайомі їхні обличчя. Це через те, що мене провели в цю камеру і наказали пити з кухля. Я такий, бо тоді я дізнався.
Ви ставите мені питання щодо зброї, транспорту, металургії. Я не можу розповісти вам цих речей. Я можу розповісти вам лише про культуру, яка їх створила, але ця інформація не має користі для вас. Я б міг цілими днями розповідати про їхніх екзархів, історію, про довгі війни, які вони вели, про жертви, що були принесені заради більшого блага, і це благо було навіть більшим, ніж могли уявити їхні піддані. Але мої слова потраплять до глухих вух.
Ви знищите себе. Я знаю це. Я бачу страх у ваших очах, страх перед речами, які вам не вдається усвідомити. Екзархам цей страх був відомий, і це змусило їх спалити свої міста, перебити людей та засіяти попелище сіллю. Вони були кращими людьми, ніж ви, а їхні вороги були не менш жахливі.
Я уявляю собі, як одного дня, хтось на кшталт мене буде переказувати вже -вашу- історію. Даремно намагаючись пояснити своїм -поневолювачам-, що вони теж зазнають краху. Цікаво, скільки часу пройде до цього моменту, коли настануть дні, коли ви теж будете відчайдушно намагатись врятувати свою історію, власні невдачі та тріумфи.
Мене дивує, наскільки ви дурні, що шукаєте зброю. Те суспільство, яке створило цю історію, те суспільство, яке я тепер знаю, цінувало понад усе свою культуру. Хоча вони й мали оружжя, воно не допомогло їм проти того, що мало статись, і ваше теж не допоможе. Ви, звичайно, відмовитесь визнавати це. Вам навіть не під силу обміркувати мої слова. Ваша зарозумілість вам цього не дозволить.
Певним чином, ви заслуговуєте того, що станеться. Скількох ви вже викинули, немов сміття, доки дісталися мене? Скількома ви пожертвували, безрезультатно шукаючи зброю, якої вже не існує? І чи все, що ви отримували — пісні, яких не співали тисячоліттями, танці, якими шанували богів за успішні пологи, змусило вас хоч на секунду замислитись про цінність цих знань? Або вони для вас як ті спогади, які ви приносили в жертву, лише чергові марні знання.
Я знаю, ви вб'єте мене. Не сьогодні, навіть не завтра, але дуже скоро. Страх, який я бачу, настільки великий, що ще одна загибла людина для вас — ніщо. Ні, істина полягає у тому, що втрата вами вашої людяності це те, чого ви вже не пам'ятаєте. Я маю рацію? Так? Тоді, здається, у нас з вами все ж є щось спільне, за винятком… Але людяність не була вами віддана. Не була продана за мрію про давні схеми. Нікого з вас не привели до кімнати під дулом пістолета. І не ви отримали знання.
Зараз я замовчу. І спогади про те, що колись було, будуть втішати мене, доки не буду вбитий вами. І тоді ми з ними підемо геть. Ще одне тіло до купи.
