Поранена, закривавлена прибиральниця пхнула SCP-049 у коліно та прошепотіла щось, показуючи рукою на коридор. 049 сподівався, що зможе спокійно оглянути її рани, але спочатку треба було розібратися з іншою проблемою. Під променями останньої робочої стельової лампи стояла огидна істота, яку можна було описати лише, як ганчіркову ляльку з обличчям птаха, яка стискала гостру тростину.
— Відклади бинти, старий! — звісно, то був SCP-049-J, який, без сумніву, переслідував старшого чумного лікаря, приносячи із собою своє примітивне знання медицини.
— Іди звідси. — відповів SCP-049 непривітно. Зазвичай у нього було щось, чому можна повчити тупу птицю, але він міг присягнутися, що це відбувалося кожний раз, коли він намагався когось вилікувати, і йому це вже набридало. Чи ця істота взагалі мала мозок?
Бідолашний лікар повернувся назад оглянути рани прибиральниці, але щойно він це зробив, як почув жахливий крик та шалене тупотіння ніг позаду. SCP-049-J з усієї сили вдарив прибиральницю просто в щелепу, від чого та з болем покотилася коридором до шафи.
— ЩО ТИ РОБИШ, ВАР’ЯТЕ? — це був далеко не перший раз, коли 049 був свідком чогось подібного, але попри це він жахнувся.
— Ну… добрий лікар завжди застосовує знеболювальне — те, що зробив би й ти, якби був добрим лікарем.
Для когось, хто щойно вдарив до нестями помираючу жінку, 049-J занадто гордився собою. Він намагався дістатися до прибиральниці, щоб завершити свою справу, але швидка рука 049 міцно схопила його та втримала на місці.
— Тепер слухай сюди, паразите! — 049 почав лютувати, — Ти був лише розчаруванням із самого народження! Ти називаєш… ти називаєш безглузде насильство медичною практикою?
— Але… Я 049-J. «J» це скорочення від «junior». Я…
— Ні, це не так!
SCP-049 гадки не мав, що робити. Він зробив усе можливе, щоб передати всі свої медичні знання своїй дитині, але ця справа йшла страшенно безнадійно. Нарешті, з’явився той, хто міг би зрозуміти справжню природу Мору в цьому комплексі — й ось воно тут, нерозумно бʼє кожного, хто хоча б кашлянув. Розчарований та роздратований, 049 почав висмикувати мох та набивку з мантії 049.
— Допоможіть! Він вбиває мене! Він вбиває лікаря! Медичний злочин! — поки 049-J кричав та намагався вирватися з рук 049, прибиральниця повільно відповзала в тінь. Вона намагалася бути якомога тихішою, щоб мати змогу отримати справжню медичну допомогу. Але навіть у тому хаосі, вона просто не могла залишатися непоміченою.
Зрештою, 049-J вирвався і завдав їй ще одного різкого удару своєю гострою тростиною.
— Ефективно! Найефективніше! — 049-J підняв палицю для ще одного удару, але 049 встиг схопити зброю.
— Ще один раз — і я її зламаю!
— Не зламаєш!
049-J бився дуже добре, як для когось, хто виглядає таким малим та мʼяким. 049 довелося з усіх сил триматися за тростину. Навіть гірше, вони обидва були настільки зосереджені, щоб зупинити одне одного, що миттєво забули, як близько вони до прибиральниці. Втративши рівновагу, вони розтоптали її руки, шию та хребет, безжально розчавивши її. Коли вони її помітили, було вже пізно.
— Стій! Зупинись і поглянь, що ти накоїв! — 049 встиг вихопити палицю 049-J на мить. Він тицьнув її кінцем нерухоме тіло. Відповіді не було. 049 позіхнув та повернув тростину своїй дитині. — Ця жінка мертва. Це і є твої «найефективніші ліки»? Нічого не хочеш сказати?
049-J виважено подумав над питанням мить. Дуже коротку мить.
— Мені потрібна гостріша палиця. — відповів він, перш ніж піти гострити кінчик об найближчу бетонну стіну.
Розбитий, 049 сів на іншому кінці коридору, підібгавши коліна та закриваючи обличчя руками. Це була велика помилка. Просто величезна помилка, якої можна було уникнути, якби… він не був наодинці з ним.
— Ох, Д-р Гемм… Що ми наробили?