Вітаю, колеги!
Сьогодні ми з вами за кілька хвилин спробуємо в пришвидшеному темпі пройти те, на що у спеціалізованих закладах витрачають кількадесят років. Хоч щастя, що і це нам дозволили. На сьогоднішній лекції, яку я дивом все ж зміг випросити у нашого керівництва, ми поговоримо про тавматургію та трансфігурацію. Основним нашим завданням буде спроба розібратися в механізмах дії та боротьби з особами, які використовують дані науки. Звісно наші головні цапом скачуть, коли хтось пробує вчити вас чомусь, що офіційна наука пояснити не може, однак тавматургія це така ж наука, просто з набагато складнішими правилами, а моє завдання спрощено вам їх пояснити. Отже, почнемо.
Для розуміння тавматургії варто визначити, що означає цей термін. Так, згідно з останньою редакцією словника Львівського Університету Тавматургії:
Тавматургія – чудотворство, спосіб зміни матеріального світу шляхом конвертації енергетичних хвиль та взаємоперетворення основних їх видів1.
Хоча фактично тавматургічні практики використовувалися з найдавніших часів, однак лише в елліністичну добу люди почали ставити питання про їх природу. Можемо впевнено сказати, що саме тоді з’явилися зачатки всіх основних теорій, які б пояснювали принцип дії тавматургів. Сьогодні ми не будемо розглядати кожну з них, однак зосередимося на кількох основних етапах.
Перший великий етап можна назвати «елементальним». Тоді домінувала віра в поділ світу на 4-6 стихій, в залежності від традицій. Загалом можна помітити, що до подібної концепції майже одночасно дійшли по цілому світі від Європи та до Китаю. Згідно з тогочасними уявленнями, тавматурги могли змінювати концентрацію певних елементів, за допомогою чого і відбувалися трансфігураційні перетворення2. Очевидно, що дана концепція була далека від істини, та потребувала доопрацювання. Це розуміли навіть тогочасні автори. Так Костянтинос Антіохійський в 1 столітті до нашої ери писав:
Спроба базувати тавматургію на поєднанні вогню, води, землі, повітря і ефіру, або ж інших елементів, є нічим іншим, як обмеженням її суті та введенням в оману адептів і натурфілософів. Звична зміна концентрації речовини не може докорінно змінити суті предмета. Коли ми маємо амфору і доливаємо в неї вино, то отримуємо амфору з вином, а не глек з молоком. Так само якщо у відро води ми опустимо факел, то вода не насититься вогнем і не стане вином, а просто загасить вогонь3.
Попри це, елементальна концепція прожила доволі довго. Одним з її еволюційних наступників була ідея «дуалізму», коли велика кількість елементів замінялася на світло і темряву. Дуалістичні ідеї знайшли свій відклик у китайському вченні Ін-Ян, також у маніхействі та численних гностичних практиках і дуалістичних єресях християнства4. На них ми своєї уваги загострювати не будемо.
Другим великим етапом розвитку тавматургічної думки був «алхімічний». Його початки можемо знайти ще в древньому Китаї, де за часів Цінь Ши Хуан-ді намагалися знайти джерело безсмертя, активно займаючись алхімією. Пізніше алхімічні концепції на сході розвивалися завдяки даоським практикам. У Європі ж він набрав розвитку в Середньовіччі, та дожив до Нового часу. Основною відмінністю алхімічного підходу є його базування на множинності елементів. Так, алхімічна тавматургія оперує всіма можливим елементами та їх сполуками, вважаючи, що вони переходять з одного в інше за допомогою певної зовнішньої чи внутрішньої енергії. Подібний підхід непогано себе зарекомендував, оскільки був зрозумілішим за своєю дією5. Однак передбачення зміни було його слабким місцем. Тавматурги цього періоду при спробі наукового опису своїх дій надалі стикалися з проблемами приписів та причинно-наслідкового зв’язку. Основна проблема полягала в тому, що згідно з тогочасними алхімічними уявленнями була неможлива трансформація неметалічних речовин в метали без певного додаткового стимулу, який називали «філософським каменем», однак подібні закляття були відомі здавна. Цей парадокс серйозно підривав теорію, та ставив її перед непростою задачею пояснення принципу цих перетворень6. Врешті це привело до неочікуваних наслідків. Ян Трач, тодішній голова кафедри алхімії Ягеллонського Університету, у своїй праці 1639 «Алхімічні принципи: трансфігурація металів та неметалів» писав:
Виходячи з проблем передбачуваності та аналітичної оцінки трансфігурації, а також безсилості розрахунків моїх та моїх колег, можу зробити висновок, що алхімічна теорія потребує серйозного перегляду. Згідно з уявленнями нашої кафедри, ми неправильно розуміємо суть речовин, і оперуємо відповідно не тим. Тож ми пропонуємо альтернативу, яку називаємо «атомістичною моделлю». Згідно з нею, все складається лише з атомів, які своєю перебудовою дозволяють відбуватися трансфігурації7.
Як ви напевно здогадуєтеся, такі ідеї викликали бурю критики, однак фактично випередили час. Хоча варто зазначити, що початки «атомізму» заклали ще Левкіпп та Демокріт. З розвитком технологій відкривалося все більше нових елементів, а атомізм ставав панівною теорією, яка досить добре пояснює трансфігурацію, що розумілося, як «збирання конструктора з атомів».
Однак все змінилося, коли в 1897 Джон Томсон відкриває електрон. Тоді наукова спільнота дістає потрясіння – атом подільний. Тавматургічні теорії швидко переписуються на новий лад, показуючи трансфігурацію, як конструктор з електронів та позитивних ядер, однак з відкриттям інших субатомних частинок атомістична модель показує свою нежиттєздатність. Їй на зміну поступово приходить теорія «субатомних частинок», що сприймає трансфігурацію, як взаємні перетворення та взаємодії даних матерій.
Паралельно з цим на основі всім відомого E=mc2, починає вибудовуватися теорія «енергетичної взаємодії». Вона полягає на тому, що всі речовини є просто певними проявами чистої енергії, яку тавматург перетворює залежно від свого бажання. Впродовж першої половини XX століття обидві теорії намагалися якнайкраще описати всі принципи тавматургії, використовуючи при цьому власні методи. Так корпускулярна теорія дійшла до «теорії квантових полів», а однією з похідних теорії «енергетичної взаємодії» стала «теорія струн». Зрештою, на всесвітньому конгресі тавматургії в Франкфурті 1980 року було спільно розроблено і прийнято нову, і досі актуальну теорію «поля коливань».8
Теорія поля коливань – сучасна тавматургічна теорія, створена в 1980 році шляхом об’єднанні численних тогочасних ідей та концепцій. Гарно зарекомендувала себе під час чисельних перевірок та наразі є базою для вивчення тавматургії у всіх спеціалізованих закладах9.
Якщо коротко, то згідно з цією теорією:
- Весь всесвіт пронизує невидиме поле.
- Частинки та енергія є різними формами коливання цього поля.
- Все складається з взаємодії коливань даного поля.
- Тавматургія полягає на зміні форм та частот коливань поля, завдяки чому змінюються принципи взаємодії частинок10.
Поки що все зрозуміло? З ваших обличь бачу, що більш-менш. Звісно, майте на увазі, що я роблю тут тисячі безбожних спрощень, і якби я так пояснював на кафедрі, то мене давно б поперли. Однак, вам цього вистачить цілком. Головне пам’ятайте 4 основні постуляти теорії, а решта все просто.
Отже, тепер можемо переходити до боротьби. Як ви думаєте, як працює Якір реальності? Ніхто не знає? От уявіть собі, що вода у цій колбі це реальність пронизана полем. Я ставлю її на віброустановку і по ній йдуть брижі – це коливання поля. Коли я паралельно з цим рухаю колбу, то брижі змінюються – це власне і є тавматургія. А що коли я зроблю так. Клацає пальцями та вода в колбі моментально замерзає. Брижі завмерли, і я тепер можу рухати колбу як завгодно – коливання поля залишаються тими самими, а отже тавматургія не відбувається. То як працює Якір? Вірно! Він просто «заморожує» коливання поля в певному просторі, що не дозволяє тавматургу впливати на цей простір. Так фактично можна зупинити будь-яку тавматургію. Щоб не користуватися лише Якорями, зараз у нас йде розробка стабілізаторів, які дозволять здійснювати фіксацію більш оперативною та локальною.
Наостанок хотілося б сказати, що навіть теорія поля коливань не знає, завдяки чому тавматург взаємодіє з полем і яким чином його енергія передається полю. Та й чому ця взаємодія взагалі можлива. Звісно, причину вміння тавматурга частково пояснює теорія реальності Г'юмів, з її наростанням чи спаданням рівня реальності, та взаємозалежністю його кількості до можливості змін реальності, однак теорія Г'юмів погано пояснює сам механізм змін, на відміну від теорії поля коливань. Не варто також забувати, що для виміру коливань поля якраз і використовують Г'юми (позначається грецькою "Γ"), як одиниці вимірювання, а рівень коливань у нашому всесвіті приймають за 1, і як наслідок, відхилення від цього рівня вкликає аномалії. Виходячи з цього, якщо у нашому світі хтось буде з рівнем 2, то він зможе впливати на наші коливання, при чому в його світі цей рівень може сприйматися, як 1, аналогічно буде з нами в світі з рівнем наприклад 0,5. Не треба теж забувати, що у нашій реальності стандартною є не чиста одиниця, а коливання від 0,95 до 1,05, адже цей діапазон не спричиняє аномальних властивостей11. Проблеми з цією концепцією виникають у випадках аномалій, які явно впливають на реальність, але при замірах не показують, або майже не показують різниці в Γ по відношенню до нашої стандартної 1, наприклад SCP-049-UA.
Як бачимо, сучасні теорії надалі демонструють розбіжності і неточності в основних питаннях, хоч і чудово пояснюють більшість видимих ознак тавматургії. Поки що нам не вдалося розробити істинної "теорії всього"12.
Підсумовуючи, я думаю, що ви зрозуміли, що тавматургія це така ж наука, як решта, і боятися її не слід. Також найуважніші з вас мали помітити, що розвиток тавматургічних уявлень сильно пов'язаний з розвитком "традиційної науки", що тільки доводить науковість першої. Думаю, наша зустріч була корисною для вас усіх. Якщо у когось є питання, то може підійти до мене після лекції.