Густий дим тютюну поступово заповнив всю кімнату. Чергова папіроса ще не встигла повільно погаснути в кришталевій попільничці, а чоловік за столом вже дістав нову та підкурив. Закінчується тютюн. Минулого року був не дуже хороший врожай. Старі документи під грифом "секретно" проходять під пальцями, а в голові рояться тривожні думки. Знову доведеться переходити на магазинне смердюче лайно без смаку та аромату. Треба економити. А як тут економити? Як, коли вічно щось нервує? У голові вже крутилося від диму, нова папіроса вже була підпалена, старі документи вже вкотре переглянуто — нічого. Тут до маленької кімнатки без вікна ввірвалося свіже повітря та світло з коридору. На порозі стояв захеканий, настрашений юнак років двадцяти.
— Біда! Біда, пане! Церква, во-во-во-вон…
— Та кажи вже! — не витримав хазяїн кабінету.
— Воно вийшло! Воно ходить між могил! Воно, воно їх підводить! Воно не страшиться! Воно, воно, воно…
— Курва мать!
Чоловік кулею вилетів з кабінету. Не дуже велике чи мускулисте, однак міцне, загартоване працею тіло миттю понеслося в бік активної зони. Дорога була пуста, коридори звичними. Ідіоти не активували тривогу. Убити б того Ломаченка! Їй богу завтра перейде до дешок! Врешті коридор вивів до автівки, яка ну чудово, ще й не заводиться, але нема часу. Ну і не кури тут?! Папіроса сама опинилася в зубах. Давно вже не було такої швидкої їзди. Он вже видніється церква, довкола озброєні "Святителі" ціляться десь між могили. Чоловік підійшов до одного з солдатів.
— Палій, твою мать! Доповідай, що сталося!
— Так точно, пане Якиме! Порушення умов стримування. Читець всередині заснув замість співати, і от тепер маємо. Його вважаємо втраченим, — швидко доповів солдат.
— Придурки! Ідіоти! Шляк би його трапив! Як можна було заснути?! — рипів армійським тоном Яким. — Пороздирати б вас на британський прапор! Вже дали виклик з монастиря?!
— Так точно, — наче боязко відповів солдат. Протягнувши бінокль, — Погляньте.
Руки блискавично притулили апарат до очей. Ходить серед могил, підпирається посохом, в руках "письмо" — прямо таки архиєрей! От тільки роги видають і сліди копит на землі. А, ну і "німб" і "хрести". Боже, що ж це за день такий?! Та ж за ним вони встають. От вже їх з десять, а плоть на кістках вже наростає. Курва мать, як та сволота заснула?! Тут звірині очі глянули прямо у людські.
— Премилостивий сину, молися далі — гримів в голові голос, схожий до зміїного шепоту, — молися і я тобі добре подякую. Молися і я тебе нагороджу. Молися!
Зараза! Він же йому молиться! Треба заспокоїтися, не треба кричати, не треба крити матом. Що ж далі робити…
— Він йде до воріт! На позиції!
— Палій! Коли вже будуть попи?!
— Через 15-20 хвилин, — гаркнув спецназівець.
— Він лупить в ворота!
— За 10 тут не буде чого рятувати! — ще сильніше гаркнув Яким, що миттю приструнило командира. — Бігом організувати мені святу воду, свічку, полин та крейду! Рухом вашу мать!!!
Давно вже такого не було. Ще як колись, в Афгані проти тамтешніх "істинного його свідків" воювали. Знов роботу у свої руки брати, бо ці фондівські жовтороті нічого крім своєї стрілянини не вміють.
— Все вже доставлено!
— Чудово! — прогримів Яким, гасячи бичок від папіроси та одночасно вириваючи з рук пакет.
Він підбіг до воріт. З іншого боку на них вже напосідала нечисть. Ніж з-за пазухи, коло на землю, коло крейдою на ворота і трикутник в центр, чаша з водою під ногами, свічка в одній руці, а полин в іншій. Підготову завершено, чого ж вони так, гади, репетують?
— Заткнулись всі, бо я сам вас заткну!
Чи не вперше від прибуття сюди тиша, і тільки ворота потріскують від натиску. Нарешті можна зосередитися. Тихо, спокійно, полин димить, рука вимальовує символи, віск капає на землю і в воду.
— Стану я, слуга божий, не хрестясь, не благословлясь, богу не молясь. Вийду з хати не в двері, з двора не в ворота, а мишачим лазом, щурячим перелазом. Стану я в чистім полі, а там камінь лежить, на камені полин горить. Я той полин візьму, під камінь покладу. Камінь сто корців важе, крепко на полині ляже. Йшов я далі чистим полем там свіча на камені горить. Я ту свічу візьму, під камінь покладу. Камінь сто корців важе, крепко на свічі ляже. Йшов я далі чистим полем, там джерело з камня тече. Вода жива біжить, полин і свічу в собі держить. Ніхто печаті сеї не зламає, не розвіє і не порозбиває. Як хто то хоче зробити то хай все листя в лісі пощитає, весь пісок в синє море повикидає. Да буде так!
Свічка і полин у воду, вода на ворота. Коло з вписаним трикутником засвітилися голубим світлом, а бетон і залізо перестали хрустіти під натиском нечисті. Почулися захопливі крики та овації. Прямо, як колись на Синаї в судний день. Ностальгія…
— Чого ви радієте?! На позиції! Ви забули хто за воротами?! Це стримає їх на хвилин тридцять, і моліться, щоб все встигли повернути до норми. І я зараз сказав серйозно! Всім молитися! Командир зачинай!
— Отче наш… — голосно почав Палій, після чого його в унісон підхопив багатоголосий хор.
***
Молитва триває вже кілька годин. Монахи нарешті тут, ще трохи й по всьому. Ну от можна повертатися додому, перед цим добре вичитавши всіх причетних до порушення. Зрештою вже час йде до ранку, то може одразу на роботу? Там скінчився тютюн. Треба запастися папіросами, бо знов щось ці дебіли наплутають, а ти потім нервуйся. За мого часу такого не було. Як сказали в командуванні, так і мало бути та боронь боже порушити. Тим більше заснути. Ну нічого, він і так роль дешки відіграв.
Але ж мене нервують ці фондівські жовтороті малявки. МОГ — як, курва, пафосно звучить, а по факту проти аномалій бігають озброєні чудили. Ну добре, як то буде якась недоящірка з головою-фарою, чи охорона станка, але вже для таких, як п'ятдесят перший можна навчити хоч елементарним основам окультних наук, щоб вони не всиралися при кожній внештатці? "Не положено, не положено. Фонд має стримувати. Фонд має опиратися на наукові методи. Метод має бути науково обґрунтований". Та срав я на ваші методи! Ритуал працює, бо він працює, а обґрунтування тут ні до чого. Сильно, ви премудрі, обґрунтували ОУС Оленя? Вийшло? Ага, справжні окультисти добре все дали зрозуміти. У нашому відділі теж добре все розуміли. Дим папіроси опалив горло. Ех, гарні були для нас часи. Добре що вдалося перейти до цих. Хоч не директором, а одним з керівників Зони. Набрати б сюди ще мудрих, а не самих дебілів і можна жити. Що може бути краще для старого полковника за можливість змінити роботу і залишити собі владу, і що може бути гірше ніж прикидатися податливим, культурним і заповнювати документи після кожного ритуалу? Ми так само заповнювали, але ж не після кожної сраної печаті. Як же вони заграли…
Дим папіроси знову повільно і впевнено заповнював кімнату, а міцнотілий чоловік знову почав перегортати пожовтілі папери.