Яким вийшов з храмини й направився просто до однієї з брам на центральній площі.
— Доброго дня, пані Ганно!
— Доброго, пане Якиме! Як там ваші підопічні?
— Добре, добре. Цвітуть і пахнуть. А ваша городина як?
— А, вродила як треба! Дякую за ту молитву, яку ви підказали. В мене вже давно не було таких картопель.
— Нема за що. Ну гаразд, я мушу бігти, бо вже на роботі чекають.
— Гаразд до побачення.
— До побачення!
Яким підійшов до блакитної гладіні проходу. Доторк перснем і по дзеркальній поверхні побігли легкі брижі. Крок, і ось він стоїть у своєму кабінеті. За спиною повільно згасає світло арки порталу, а руки вже дістають з пачки саморобну папіросу. Тепер можна приступати до роботи. Теки документації, якісь там нові рапорти, ще й А. Д. просив дослідити якусь гармату чи яку пукалку. Так і не зрозумів толком. І чого ж то людям не йметься? Маєте стільки варіантів вбивати один одного, то їм ще й тавматургічні вундерваффе подавай. Самі себе повбивають. Гаразд, годі про це. Треба швидше з цим закінчувати, бо за пів години буде нарада. Піти в живу чи доєднатися по "мережі"? Ай, та вже піду, бо якось не пасує.
Дзвінок телефону.
— Якиме ви де? Ми вас чекаємо!
— Зараз, пане Мурзею, я забув про годину.
— Нумо швидше!
Останнього "м'яв" Яким не почув, або робив вигляд, що не почув. Зрештою так робив не він один, а мало не весь персонал філії. Ким, а радше чим, був Мурзей ніхто не знав, чи вдавав, що не знав. На когось діяв морок, а хтось прийняв як факт. Зрештою, неважливо. Перстень окреслив арку на стіні, залишаючи за собою тонку лінію з зеленуватого світла. У наступний момент стіна зникла і Яким спокійно вийшов до залу. Там вже сидів як завжди похмурий і в діловому костюмі А. Д., не менш серйозний Р████, біля них було ще кілька працівників, здається оперативники якихось МОГ. А, ну і в центрі за столом був великий котяра, котоликий гуманоїд, антропоморфний кіт, директор Мурзей.
— Скільки можна на вас чекати? — невдоволено фиркнув директор. — Ми вже стомилися.
— Ну не вслідкував за годинником, — вдавано вонувати сказав Яким, після чого звернувся до А. Д. — Доречі, та твоя пукалка, що сама на москалів на вдиться…
— Не зовсім… — обурився А. Д.
— Короче, який дурень її зачаровував не знаю, але такого примітиву, я вже давно не бачив.
— Ну це ж аматори, не те що ти, — не без нотки лукавства відказав А. Д.
— А ти я бачу таки зміг хоч наради до себе перетягти?
— А чому б і ні? Головна база має бути в столиці! — відрізав А. Д.
— Вона має бути в місці з найкрицим оснащенням і можливістю відступу! — не менш гостро відказав Яким, явно натякаючи на свою Зону 16-UA.
— Гаразд, до роботи! Що у нас по нових об'єктах? — обірвав суперечку на корені Мурзей.
— У мене нічого. Ні паранормального, ні окультного не виявлено. На тому морі зараз штиль, — засміявся Яким.
— П.О.Р.А. теж мовчить, та й інші не бушують.
— Р████, якісь порушення по периметрах?
— Все чисто, — лаконічно відповів доктор.
— Можна я скажу? — підвівся один з МОГівців. — Агент Федоренко, МОГ "Шукачі скарбів". Хоч це і не наша компетенція, але мені перед нарадою донесли про виявлення аномалії в одному селі на львівщині. Там в закинутому палаці при реставрації в стіні виявили прохід в порожнечу. Поки що конкретних данних немає, але за первинними ознаками це схоже на SCP-060-UA.
— Ви хочете сказати, що це новий прохід? Не через прикраси? — відразу пожвавішав Р████.
— Нічого стверджувати не можу. Усі мої данні я вже передав "Креаціоністам".
— Гаразд, — замуркотів директор, — якщо на цьому все, то замурчуймо. Р████, ви маєте завдання дослідити цю аномалію. Решта повертаємось до нашої звичної роботи. До завтра!
Перш ніж хтось встиг відповісти від директора залишилася лише усмішка, та й вона швидко розчинилася в повітрі. Учасники наради направилися до виходу. І треба було для тих кількох хвилин плентатися в Київ? Яким знову окреслив арку на стіні та увійшов у кабінет. Вже перша година. Йти на обід чи ні? Не піду, там певно знов нема нічого аж так смачного. Знов папери, знов робота. Який же це нудний день. Зрештою він такий же нудний, як і інші.
На небі вже з'явилася Артеміда, заливаючи все залишками благодаті Телперіона, а от дитя Лауреліна повільно йшло до горизонту. Годинник на стіні пробив шосту, а це значить, що час додому. Нова арка, і вихід на тій же вранішній площі. Зараз на коротку вечірню, а потім на квартиру. Добре тут жити. І хай мені фондівці хоч кола на голові тешуть. Як це, якщо ми маємо на зберіганні так багато "богів", то нащо їм кланятися? Парі Паскаля їм в поміч. Та й віра ця дає крім духовної ще й практичну користь. Може для них це смішно, але хай собі сміються.
Нога переступила мармуровий поріг собору, а очі побачили блиск вогняного куща у святилищі.