Пішак на E4
рейтинг: +2+x

Охоронець здригнувся. Навіть крізь шари нейлону, флісу, шерсті та поліестеру холод пробирав до кісток. Вітер ревів навколо нього, піднімаючи сніг, гілля та бруд, закидаючи його мокрим снігом. Коли він змінив положення, то почув тріск замерзлого одягу. Крихітні бурульки звисали з його зброї. Він спробував підняти руку, щоб поглянути на годинника, але не зміг зібратися з силами.

Як довго він стояв на цьому балконі? Можливо години. Можливо дні. Але якщо пройшли всього години, то де його заміна? Вони вирішили покинути його тут? Це була його доля – замерзнути на цьому балконі, десь у дупі світу?

Пролунав гучний ТРІСК, і він відчув гострий біль у голові. Світ навколо почав розмиватися в його очах. Потім все стало чорним.

Дві жінки втупилися на його тіло.

– Дідько, - крикнула Сестра, - Що це, чорт забирай, було? Де ми?

– Замовкни на хвилинку, – сказала Королева. Вона опустилася на коліна й почала копатися в снігу. Під ним був тунель та сходи, що вели до низу. Вона вказала на них іншій жінці. – Спускайся, доки не замерзла до смерті.

Сестра кивнула й почала спускатися. Друга попрямувала слідом за нею. Після кількох хвилин спуску, вони потрапили до бетонного коридору. Три ряди люмінесцентних ламп тягнулись вздовж стелі. На одній зі стін красувалися три плакати, які пропагували стандарти безпеки на робочому місці. Напроти висіла велика карта.

– Серйозно, де ми? Будь ласка, скажи мені що ти не вбила того хлопця, – сказала Сестра.

Вона була високою, з худим обличчям та довгим носом. Її чорне волосся було зібране в тонкий хвостик. Три срібних кільця виступали з її нижньої губи, а з-під сорочки та по всій задній стороні її шиї виповзали краї червоного татуювання. Вона була одягнена в шкіряну куртку, покриту латками, джинси та футболку "Black Flag".

– Сестро, якщо ти хочеш побачити те, що я можу запропонувати, як ти казала, то тобі доведеться звикнути до насильства, – відповіла Королева. Її зовнішність була майже ідентичною. Волосся було підстрижене коротше, тільки до плечей, а замість вуличного одягу на неї було одягнуто похідне спорядження та великий рюкзак. Під ним виднілась випукла кобура. Від куточка її правого ока до потилиці тягнувся шрам. – А що до того, де ми знаходимося… Антарктида.

– Боже. Антарктида – рвучко зітхнула Сестра. І… ми все ще на Землі? Я маю на увазі, на моїй Землі?

– Ні, – сказала інша. Вона почала іти. – Ми знаходимося на відстані близько 300 світів від твоєї рідної Землі. Прошу за мною.

Сестра прискорилася, щоб наздогнати її.

– Отже… Що ти хочеш мені показати? І хто побудував щось подібне в Антарктиді? - вона на секунду замислилася, – Насправді, я навіть не впевнена що ця будівля собою являє.

– Терпіння, – відповіла друга, – припини задавати так багато питань. Навчись спостерігати, це буде більш корисно. – Вона постукала по кнопці на годиннику, - Хілл, це Королева. Ви готові?

– Так мем. Як довго це триватиме? – долинув звідти голос.

– П'ять хвилин, – сказала Королева й замовкла.

Вони продовжили йти. Декілька разів їм зустрічалися розвилки, але пара продовжувала іти прямо. Зрештою вони дійшли до металевих дверей.

– Ми тут, – сказала Королева в годинник.

Двері відчинились. Вони увійшли до великої округлої кімнати. Стіни були обшиті комп'ютерними моніторами, всі чорні. Центр було піднято та обгороджено, на ньому був великий порожній екран. Перед ним стояв якийсь чоловік.

– Вітаю, мем, – пролунав голос з іншого боку. Людина в білому лабораторному халаті стояла схрестивши руки. – Так приємно знову бачити вас.

– Я також рада тебе бачити, Вейн, – сказала Королева, – Твоїй дочці вже краще?

– Так, мем, – кивнув Вейн, – В певний час вона була близька до кінця, але найгірше вже позаду.

– Дуже добре, – кивнула Королева. – Передавай мої вітання Лінді.

Вона вийшла на підвищення. Сестра попрямувала за нею.

– Вітаю, мем, – промовив чоловік біля екрана. – Як ваша подорож?

Він кинув погляд на Сестру.

– Успішно, – вона дістала пластиковий футляр з диском зі своєї куртки. – Тут має бути все, що нам потрібно.

Він кивнув.

– А це ваша… гм… напарниця?

– Так.

– Все має бути готово, – повернувшись до екрана, він натиснув на кнопку збоку. Відкрився роз'єм в який він вставив диск. – Мем, ви впевнені що встигнете за такий короткий час? Припускаю, що у вас буде не більше 15 хвилин між передачею інформації та тим, як вони почнуть блокування.

Вона втупилась на нього.

– Пробачте, - він відвів погляд, – Я не мав нічого на увазі.

– Я добре знаю, що станеться, коли ми завантажимо це. – сказала вона. – Як довго ми це планували?

Його обличчя почервоніло.

– Я ні на що не натякав, мем. Просто… знаєте…

– Досить. Це більше не має значення. Відправляй.

Він кивнув. Після кількох швидких натискань екран засвітився. В центрі промайнули червоні серп і молот, а потім – каскадна серія командних рядків кирилицею.

– Окей, - сказала Сестра. – Мабуть, тепер я ще менше розумію, що відбувається.

– Що я казала з приводу питань? – запитала Королева. Вона втупилася в екран, схрестивши руки на грудях, і переглядала код. – Це універсальний транспортер. Набагато потужніший ніж той що використала я. Завдяки цьому, ми можемо значно розширити свої можливості.

– Ем, добре. Так що ми будемо зараз з ним робити?

– Дивися, і побачиш.

Королева ступила крок вперед й набрала на клавіатурі послідовність цифр. Лінії на екрані зупинились. Потім зникли. Їх замінив червоний контур коробки з номером на ньому: "0%". Через декілька секунд він мигнув та змінився на "1%".

– Це не повинно зайняти більше ніж… – сказав Вейн.

Постріл луною рознісся по кімнаті. Королева обернулася. В глибині кімнати стояло чотири особи, в чорному спорядженні, з піднятими автоматами. Один з них кричав щось російською мовою.

Королева і Вейн підняли руки. Сестра послідувала їх прикладу.

– Коли я скажу тобі, – сказала Королева, – сховайся за екраном.

Після цих слів вона почала щось говорити російською.

Чоловік ступив крок вперед та віддав черговий наказ. Вейн почав опускатись на коліна. Королева махнула рукою, зупинивши його. Вона сказала декілька слів з пустим виразом обличчя. Її погляд перейшов на Хілла.

Його обличчя зблідло.

– Пробачте мені, мем. Моя донька… Я не міг дозволити просто їй… Вони сказали що вилікують її, якщо я приведу вас до них…

– Мовчи, - сказала вона. – Мені все'дно. Сестро, ці люди зараз будуть в нас стріляти.

Що?

– Зараз! – крикнула Королева й відскочила в бік.

Вона перескочила за екран, а Сестра, не задумуючись, рушила за нею. Вона прослизнула в укриття якраз в момент, коли почалися постріли. Пролунав звук розбитого скла та падіння тіла. З іншої сторони екрану почулися болісний стогін Вейна.

З цієї сторони також був екран. "15%" – мигнула червона лінія.

По той бік було чути низькі голоси, які розмовляли російською. Хтось кричав. Хтось почав тікати. Було чути як двоє сперечаються, після чого пролунали постріли та крик Хілла.

"20%"

Російський голос гаркнув на них.

– Що буде коли воно досягне 100%? – запитала Сестра.

– Нас доставить до заданого пункту призначення, – відповіла Королева.

– Окей, чудово. І скільки часу це займе?

– Декілька хвилин. Але це не головна наша проблема.

– Звичайно що ні.

– Я не встигла до кінця ввести пункт призначення. Якщо пристрій активується зараз, то я не впевнена де ми опинимось.

"27%"

Кроки почали наближатись.

– Ти коли-небудь когось вбивала? – запитала Королева.

– Гм. Одного разу, – зблідла Сестра.

– Зрозуміло, – Королева розстібнула куртку та дістала два пістолети. – Вмієш цим користуватися?

– …Так.

– Нам доведеться вбити їх.

"35%"

– Я навіть не знаю хто вони такі! Чого їм треба?

– Думаю, вони хочуть помститися за охоронця та за те, що ми намагаємося викрасти їх технологію, – Королева протягнула їй магазин, потім зарядила інший у свій пістолет. – Це крихта у довгому конфлікті між нами. Вони майже тут. Будь напоготові. Мені потрібно ввести останню координату. Коли вони підійдуть, зупини їх.

"40%"

Королева повільно підійшла до бічної панелі та почала вводити дані. Коли вона зробила це, у верхній частині екрану почали бігати числа. Сестра поглянула через плече на іншу сторону монітору. Там нікого не було. Але вона слабо чула тихенькі звуки кроків.

"46%"

Королева продовжувала друкувати. Сестра продивилась місцевість на наявність рухів, в пошуках будь-яких ознак…

Стой! – промовив голос позаду неї.

Вона розвернулась, піднявши пістолета. Та було вже пізно. Чоловік націлив в неї з гвинтівки, притиснувши пальця до спускового гачка. Інший, поруч з ним, націлив зброю на Королеву. Зітхнувши, вона відійшла від клавіатури та підняла руки.

"58%"

Ще двоє чоловіків вийшли з іншого боку. Вони стали позаду жінок, щоб оточити їх.

Королева говорила щось російською, але чоловіки не відповідали. Хтось жестом попросив Сестру встати. Вона послухалася. Він сказав щось, що вона не змогла зрозуміти. Королева відповіла, не дивлячись на нього. На її обличчі почали з'являтися краплі поту.

"64%"

– Ти… Ти зробила це? – спитала Сестра.

– Майже, – похитала головою Королева.

– І що нам тепер робити?

– Стули. Писок. – сказав один з чоловіків позаду них.

Він перекинув через плече свою зброю та підійшов до Сестри. Знявши пару наручників з поясу, він схопив її за руки та вивернув їх за спину. Вона здригнулася, коли холодна сталь торкнулася її зап'ястя. Біль пронизала її коліна, після чого вона впала на підлогу.

"73%"

– Пробач, - сказала Сестра. – Чорт забирай, не треба було мені…

Чоловік зробив крок вперед та пнув її в живіт. Вона відчула різкий біль. Охнувши, Сестра намагалася вдихнути, але у неї не виходило.

Королева втупилася в нього.

– Не роби так більше, – сказала вона російською.

– А що як зроблю? – запитав він.

Вона перевела погляд на монітор.

"79%"

– Руки за голову. Стати на коліна.

Вона не ворухнулась.

– Ми не хочемо все ускладнювати. Вбивати не будемо, але боляче зробити можемо, якщо доведеться.

Вона залишалася нерухомою. Її погляд був прикутий до екрана.

Чоловік зітхнув, дістав зброю та націлив її на Сестру.

– Ми можемо і їй зробити боляче. Ти цього хочеш?

"85%"

Королева стисла зуби. Вона опустила руки, притиснувши їх до потилиці, але продовжувала стояти.

– Ми чекаємо, – сказав чоловік.

– Якщо ти доторкнешся до неї, – сказала Королева, не дивлячись на нього, – то коли я закінчу з тобою, від тебе навіть трупа не залишиться.

"93%"

Він плюнув.

– Ти думаєш, водиш нас навколо пальця стільки років? Брешеш. Крадеш. Робиш з нас на ідіотів. Думала, що так буде завжди? Думала, що набагато краща нас, що розумніша, ніж ми? Ось тепер побачиш…

"99%"

Її рука рвонулася вперед. Вона вдарила по клавіатурі, натиснувши п'ять клавіш. Нижня частина екрану спалахнула білим.

"100%"

Світ розчинився.





























II





























Вона що, летить?

Їй здавалося, що летить. Мчить вниз крізь повітря. Знайоме відчуття в животі. Відчуття кроку з уступу, відчуття сили тяжіння, яка несе вас до Землі. Вона розплющила очі. Після знову спробувала їх розплющити, бо навколо не було нічого, окрім суцільної пітьми. Повернувшись ліворуч, вона побачила Королеву та чоловіка, що ширяли у темряві. Немов стояли на невидимій підлозі. За ними маячив монітор. Він блимав червоним, знову і знову. Чоловік підняв пістолета та націлився в голову Королеви. Він спробував вистрілити, але нічого не трапилося, коли він натиснув на гачок.

Королева приставила свого пістолета до його шолому. Вона нічого не казала, тільки невідривно дивилася йому у вічі. Сестра подивилася у її бік. Інші чоловіки також приготували зброю. Вони також намагалися стріляти, але безрезультатно. Один спробував зробити крок вперед, але замість цього впав, вдарившись об невидиму підлогу.

Сестра спробувала піднятись, але не знайшла поверхні на якій можна було б стояти. Вона спробувала вдихнути, але повітря не було. Відкрила рота, аби щось сказати, але не видала ні звуку. Були тільки відчуття падіння та фігури навколо неї.

Реальність била по ній немов молотом. Одна секунда – пітьма. Інша – спалахи світла, зеленого, коричневого й помаранчевого. Біль пронизала її, немов гігантський палець, що втискував у землю. Вона закричала, а поверх шуму почулися постріли. Через декілька хвилин, коли біль затих на стільки, що вона змогла відкрити очі, вона побачила Королеву, яка стояла над нею.

– Що… Що трапилось?

Вона піднялася на ноги, хапаючись за бік. Здавалося, що одне з ребер було зламане. Над ними здіймалися дерева, на сотні футів вгору, а земля була вкрита ковдрою з опалого листя. Згори на гілках щебетали птахи. В кількох метрах від них пухнасте шестиноге створіння дивилося на них сірими очима, не кліпаючи. Гілля та виноградні лози проросли крізь його хутро, обернувшись навколо тіла. Поруч з ним з під землі ріс екран.

– Спрацювало.

Королева кивнула.

Сестра повернула голову та побачила тіла чотирьох чоловіків. Листя навколо них було заляпане кров'ю.

– Це ти зробила?

– Як я вже казала, я готувалася місяцями. Я точно знала скільки часу займе подорож через Мембрану. Вони ні. Я змогла підготуватися до нашого прибуття.

– Добре, - сказала Сестра. Вона зробила крок вперед й впала. Королева кинулася вперед й підхопила її, поставивши назад. – Я не дуже добре почуваюся.

– Ми перенеслися набагато далі, ніж тобі доводилося раніше, – сказала Королева. – Твоє тіло ще не звикло до таких навантажень. Це мине через кілька хвилин. Ми почекаємо тут, доки тобі не стане краще.

– Дідько, – промовила Сестра, – Мені варто було взяти з собою трохи цигарок.

Вона поглянула туди, де бачила дивну тварину, але та вже зникла.


Вони декілька мовчки чекали, сидячи біля дерев. Коли Королева знову рушила, була вже ніч. В лісі стояла тиша.

– Тобі вже краще?

– Так, дякую, – кивнула Сестра.

– Нам доведеться багато йти, – Королева встала, стряхнувши одяг. Вона постукала по золотому годиннику на руці. – Три дні до місця призначення й стільки ж назад.

– Рушаємо зараз? – підвелася на ноги Сестра.

– Вночі буде ліпше подорожувати. Вдень занадто спекотно.

Вона підтягнула ремені рюкзаку.

– Що ж, то куди ми прямуємо? – Сестра стояла зі схрещеними руками.

– Побачиш, коли будемо на місці.

Сестра нічого не відповіла. Королева втупилася на неї.

– Щось не так?

– Ну, - мовила Сестра, втупившись в землю, - це не те, на що я очікувала. Стрілянина, табір у лісі. Ти сказала, що допоможеш мені знайти мого батька.

– Я сказала, і я допомагаю, – відповіла Королева і підійшла до Сестри, яка не підіймала очей. – Я попереджала тебе про ризики. Я казала що буде важко, що ти, скоріш за все, пожалкуєш про своє рішення. Але ти наполягала.

Сестра глитнула. Її долоні були вологими від поту.

– Знаю. Але це фігня. Ти не розповідаєш мені, що ми робимо, де ми знаходимося, чому, взагалі нічого! Переносиш мене до іншого всесвіту й все'дно не розкажеш, що тут коїться? Як, чорт забирай, я можу чогось навчитися таким чином? – вона почала підвищувати голос. – Давай! Я піду туди, куди ти скажеш, але май хоча б крихту поваги та розкажи мені що відбувається! – вона майже кричала. – Скажи мені щось, замість того що просто тягнути мене за собою, примушувати мене стріляти, бити, кидати в інші світи, ніби я, бляха-муха, якийсь мотлох.

Королева зробила крок назад. Вона підняла руку, немов хотіла покласти її на плече Сестри, але опустила її.

– Зрозуміло, – сказала вона. Повернувшись, вона підійшла до рюкзака й почала копирсатися у ньому. Сестра відвернулася.

Витягнувши половину вмісту рюкзака, Королева повернулася до Сестри, стискаючи в руках чорного зошита. Вона ткнула його їй в груди.

– Візьми це. Прочитаєш дорогою.

Сестра перевела погляд з Королеви на зошит. Її руки тремтіли.

– Що це?

– Частина моїх записів. Тут основна інформація про те, що я зібрала за ці роки. Прочитай це, доки ми подорожуємо, й не соромся питати, якщо щось буде незрозуміло, – вона закрила очі й зітхнула. – Вибач. Мені було важко з тобою. Обмін інформацією в минулому призвів до… проблем.

Сестра кивнула, все ще відводячи погляд.

– Добре. Чудово. Але чому ми тут? У чому сенс?

Королева перекинула рюкзак через спину.

– Ми збираємося вбити нашого Батька.

Очі сестри розширилися.

– Тато? Він тут?

Кивнувши, Королева підтягнула ремені.

– Один з його варіантів. І він небезпечний, Сестро. Якщо його не зупинити, то він зруйнує увесь цей всесвіт. І на цьому не зупиниться.

– Як? Що він робить?

Вона похитала головою.

– Це ти сама повинна побачити.


Подорож виявилася не складною. Сестра звикла ходити пішки. Коли вона була молодшою, то дуже багато часу проводила в лісі за своїм будинком, замість того щоб спілкуватись з однолітками. Після того як її батько зник, вона проводила там дні, тільки з книжками та консервами, які вона змогла знайти у материному кемпінговому спорядженні. Це було приємно. Розслабляло.

Тут все було по-іншому. Все в цьому місці здавалося неправильним, але вона не могла описати, яким чином. Від шуму вітру, який проносився крізь листя, по шкірі йшли мурашки. Гілки, що маячили та спліталися над ними, виглядали немов дерев'яна тюремна решітка. Істоти, яких вона бачила, були більше схожі на якихось монстрів, ніж на тварин. Вони були покриті рослинами та поводилися дуже дивно. Билися об дерева, нападали на землю, гавкали та ревли на порожні місця.

Щоб відволіктись, вона прочитала щоденник. До кінця першого дня вона пройшла всі сторінки. До кінця другого – знала його на пам'ять. На третій день вона почала порівнювати його зі своїми записами й зрозуміла, що майже всі знання що вона мала – помилкові.

– Боже, - сказала вона по дорозі, – скільки часу ти витратила на нього?

Королева пригнулася під гіллям.

– Шість років. Дев'ять, якщо рахувати час до того, як я дізналася про Фонд.

– Трясця. Знаєш, ти ніколи не казала мені, скільки тобі років.

Вона підняла голову від записів якраз вчасно, щоб помітити гілку та пригнутись.

– Стільки ж, скільки й тобі, – сказала Королева, – двадцять чотири. Просто мене втягнули у все це раніше.

– Ох, - зітхнула Сестра, – як?

– Може, іншим разом.

Сказавши це, Королева зупинилася, щоб перевірити свого годинника, після чого змінила курс трохи праворуч. Сестра, ідучи за нею, повернулась до читання щоденника.

Все в ньому було каталогізовано дивовижно. Описання десятків світів, двадцяти різноманітних груп, пов'язаних з надприродним, тридцяти різних аномальних предметів і того, як вони з'явилися в різних світах (включаючи декілька, які вона бачила у своєму). Друга половина записів була повністю присвячена Чарльзу Гірсу, його відстеженню його переміщень, поведінки, переконань в усіх знайдених нею всесвітах. Одна ідея повторювалася серед інших.

З різних причин, йшлося в одному з записів, але в усіх випадках, коли Чарльз Гірс покидає свою сім'ю, в якийсь момент історії трапляється подія, через яку він втрачає можливість відчувати емоції. Іноді це чисто психологічна регресія, щоб справлятися з ситуаціями, які трапляються з ним кожного дня. Іноді ж це пов'язано з втручанням до психіки або зіткненням з потужною космічною сутністю. Неважливо з яких причин, але це завжди трапляється, за винятком деяких неоднозначних обставин.

А трохи пізніше в книзі було сказано: Саме ця соціопатія разом з його вірністю тому, з чим він пов'язаний, робить Чарльза Гірса небезпечним для реальності.


Сестра відірвала погляд від книги. Що за шум? Здавалося що він лунає десь попереду, повільне дзюрчання, що протікає крізь дерева. Королева або не помітила його, або не придала значення. Вона просто продовжувала йти. Сестра спробувала приглушити свої кроки й прислухатися. Це звучало майже як вода.

– Ти чуєш це? – запитала вона.

Королева кивнула.

– Ми наближаємося. Дивись.

Вони підходили до великої галявини. Королева не зупинялася, немов просто прогулювалася. Ніби садна і подряпини від дерев нічого не значили для неї. Сестра зітхнула, прикрила голову руками й рушила за нею. Вона пробігла майже хвилину, гілки чіплялися їй за одяг, шипи різали шкіру, перш ніж вона прорвалася на інший бік.

Вона позадкувала, коли сонячне світло вдарило їй в обличчя. Досі ліс був тьмяним, більшість світла перекривало гіллям. Тепер яскраве світло сліпило. Вона замружилася, а коли відкрила одне око, то охнула. Вони вийшли з лісу. Вона стояла на березі річки, близько 30 метрів в ширину. Вода в ній була синя та прозора, а на дні повзали по каменям маленькі істоти, схожі на дерев'яних крабів. З річища росли дерева, їх листя було довгим, схожим на виноградні лози, та плавало по поверхні води, а між ними сновигали риби. Більшість з цих дерев були занадто короткими й не досягали поверхні води, але деякі височіли над рікою, закриваючи небо.

На іншому березі стояли три великі тварини з білим хутром. Вони були схожі на буйволів, але з коротшою шерстю і довшими рогами, які загиналися назад, торкаючись потилиці. Коротке гілля проростало з хутра навколо їх животів. Двоє не звертали уваги на Сестру, продовжуючи пити. Третій втупився на неї. Через хвилину він низько пирхнув. Інші поглянули на неї, теж пирхнули та відвернулися, щоб піти геть.

Через річку до горизонту простягалася рівнина. Вдалині виднілося ціле стадо цих буйволоподібних створінь. Кожні кількасот метрів із землі ріс величезний масивний стовбур дерева без гілок, вище і ширше за будь-яке з дерев у лісі.

Хрускіт гілля позаду привернув її увагу. З гілля вийшла Королева, яка виглядала не гірше. Вона струсила кілька листків з одягу і поправила ремені на рюкзаку.

– Це прекрасно, – сказала Сестра.

– Ні, - відповіла Королева, – Раніше було прекрасно. Це хвороба.

Вона повернулася в сторону течії.

– Пішли. Нам лишилося йти ще кілька годин.


Ліс, здебільшого, був рівнинним й це було добре. Підійматися ж на гору було відстійно. Сонце висіло в зеніті, а спека за межами лісу була нестерпною. Вона зняла куртку та прив'язала її на талії, але це не допомогло. Королева продовжувала іти далі, навіть не потіючи.

Попереду щось виднілося. Підходячи, вона думала що це всього лише оголена скеля стирчить з-під землі, але тепер побачила клубок гілля, розміром з будівлю. З отвору в центрі витікала річка (хоча тепер вона сильно звузилась й більше схожа на джерельце). Вони підійшли до нього, і Королева підняла руку щоб зупинити її.

– Ось воно, – сказала вона.

– Ну нарешті, – сказала Сестра, – ми збираємося увійти?

Королева кивнула.

– Але спочатку, я хочу в тебе дещо запитати.

– Так, звичайно. Хоч якесь різноманіття у спілкуванні.

Королева схрестила руки. Сестра поглянула їй в очі та здригнулася. Щось відчувалося в цьому погляді. Жорстокість. Складалося враження, що дивишся на грозу.

– Що ти плануєш робити зі своїм батьком, коли знайдеш його?

– Що? – (чому вона питає це?) – Заберу його додому. Що ще? Виправлю те, що Фонд зробив з ним.

– Зрозуміло, – королева закусила губу.

– Що? У тебе з цим якісь проблеми?

Вона зітхнула, похитала головою й увійшла в отвір в клубку.

– Це буде шістнадцята версія нашого батька, яку я вб'ю. Й вона не остання.

Сестра пішла за нею. Єдиним джерелом світла у печері був ліхтарик Королеви. Вони стояли всередині, нерухомо, дивлячись одна на одну.

– Навіть 10 років тому цей світ не був схожий на твій рідний. – сказала Королева. – Твій батько зруйнував його. Він завжди так робить, зрештою. Цього разу він ненавмисне злився з лісовим богом, надавши йому можливість розповсюдитись на весь світ. А з часом, він розповсюдиться й по всій сонячній системі. Потім по галактиці. Зрештою, він знайде Шлях до іншого всесвіту. Його вже буде не зупинити. Ми маємо знищити його тут. У джерела.

Королева передала Сестрі маленьку срібну каністру.

– Чи є у тебе те, що потрібно, щоб убити свого батька?

Сестра перевела погляд з каністри на Королеву. Вона закусила губу.

– Ну… Він не мій справжній тато, так? Просто схожий на нього.

– Так. Але це мало що значить. У розуму є дивна здатність утримувати асоціації, які він створює, – Королева схрестила руки. – Отже, ти зможеш зробити це?

Сестра покрутила каністру у своїх руках, провівши по ній пальцем.

– Я не знаю. – відповіла вона м'яким голосом. – Чи відчує він це?

– Зараз він нічого не відчуває, – відповіла Королева. – Зараз, він, всього лише, паливо для бога.

– Можливо. Можливо. Я можу спробувати, – зітхнула Сестра.

– Тоді йди за мною, – кивнула Королева.

Вони почали йти вглиб печери. Жодна з них не проронила ні слова. Через декілька хвилин Сестра зрозуміла, що земля опускається донизу. Зовні розміри клубка можна було порівняти з початковою школою, але вони вже пройшли занадто багато, щоб це було правдою. Вона обернулась, але світло з зовні зникло. Тунель був абсолютно чорним. Щоб заспокоїтись, вона провела рукою по стіні та почала прислухатись до кроків Королеви.

Земля була м'якою та вологою, з кожним кроком нога ковзала по ній. Вона чула як навколо дзижчали комахи. Стояв нудотний запах, немов від гнилих фруктів. Поступово повітря стало прохолоднішим. З часом, вона почала мерзнути.

Вона не була впевнена в тому, як довго вони йшли. Приблизно годину, а може й більше. Або менше. На скільки вона розуміла, вони пройшли всього кілька сотень метрів, але здавалося, що минула вже ціла година. Попереду них замерехтіла голка зеленого світла. По мірі наближення вона збільшувалася. Невдовзі розвиднилося достатньо, щоб розрізнити силует Королеви та грубі стіни печери. Вони були покриті тонкими лозами та квітами. Нарешті вони прибули до входу у меншу печеру.

Стіни тут були заховані за гіллям та товстими лозами. Земля була чистою та гладкою. З неї росли маленькі кущики. З них звисали фрукти, що світилися синім. В центрі було озерце чистої води. Вона не бачила дна, але у товщі води плавало декілька зграйок риби. В кількох дюймах над водою висів доктор Гірс.

Сотні лоз тримали його підвішеним до стелі, його руки були витягнуті, а ноги теліпалися в повітрі. На його шкірі росли листя, маленькі гілки та квіти. Вони майже повністю покривали його, залишивши тільки кілька дюймів голого торсу та голову. Його очі були відкриті й виглядали пустими, немов у мерця.

В неї перехопило подих. Вона намагалася говорити, але не могла. Це було… Це було те, на що вона чекала п'ятнадцять років. Знову побачити батька. Вона хотіла поворухнутись, сказати хоч щось, що завгодно, аби дізнатись, чи помітить він. Аби він знав, хто вона, або хоч поворушився. Але вона нічого не могла зробити. Просто подивіться на це обличчя, трохи більш змучене, трохи більш зморшкувате, але в іншому – саме таке, яким вона його пам'ятала.

– Ти в порядку?

Королева вийшла вперед. Вона дивилася на Сестру, стиснувши губи.

– Я… – сказала Сестра.

"Продовжуй, – подумала вона, – Скажи це. Просто скажи."

– Зі мною все добре.

– Це не твій батько, – сказала Королева, перш ніж заспокоїтись. Вона перевела погляд з Гірса на Сестру. – Ти сама сказала це. Він ніколи в житті не бачив тебе.

Вона підняла з підлоги камінчик та кинула його в Гірса. Він влучив йому у лоба, але реакції не наступило.

– У цю хвилину, його навіть можна не вважати людиною. Його спогади, страхи, надії – всі вони були зруйновані. Викоренені Викорчуваним Богом.

Сестра кивнула, але не могла відвести від нього погляд. Вона відчувала важкість в животі. Щось билося в її горлі, немов тварина, що намагається вирватися на свободу.

– Ти можеш не робити цього, якщо не хочеш, – сказала Королева. – Але я думаю, що для тебе було б корисно побачити те, що ми будемо робити.

"Скажи щось, – подумала Сестра, – Не стій як вкопана. Ти краща за це.

– Це… ні, – сказала вона. Її голос був хриплим. Її горло було немов залите бетоном. – Це станеться не залежно від моєї участі, чи не так?

Вона зітхнула та простягнула руку.

– Я можу це зробити.

Королева кивнула й дала їй каністру. Вона була важча, ніж очікувала Сестра. Як цеглина. Вона перевернула її у своїх руках.

– Їх легко використовувати, – сказала Королева, – Поклади біля стіни, потягни догори й тікай.

Вона кивнула.

– Це буде швидко?

Королева похитала головою.

– Ні. Але він нічого не відчує. Це буде кращим для нього, клянусь.

– Вірно.

Сестра підійшла до іншої сторони печери й поставила каністру. Королева залишилась біля входу, спостерігаючи. Сестра поклала руку на верхню частину. Вона озирнулася на чоловіка, що звисав зі стелі. Боже, він так схожий на її батька. Кожна частина її тіла кричала, що це має бути він. Вона знала, що це не так. Вона знала, що її справжній батько був з Коаліцією в іншому всесвіті, а не в цій пастці. Але все ж, її руки тремтіли.

"Давай, – прошепотіла вона собі, – Давай."

Але її руки не ворушилися.

Вона подумала про останні два тижні. Зустрілася з Королевою, ледве вижила, рятуючись від Коаліції. Подорожувала в інший всесвіт, знову ледь не загинула у крижаній пустелі. Йшла і йшла цілими днями. Бачила, як гинуть люди. Для чого? Для цього моменту. Щоб убити цю людину, на прохання Королеви.

"Ні, – подумала вона, – Він більше не людина. Достатньо одного погляду, щоб підтвердити це."

Її руки були слизькими від поту. В шлунку було таке відчуття, немов вона робила сальто. В горлі відчувався смак їжі, яку вона їла учора ввечері. Чека каністри лежала між її пальцями, чекаючи, поки її зірвуть, аби вивільнити полум'я, що спочиває всередині. Вона зрозуміла, що не хоче робити цього. Чому вона прийшла сюди? Чому вона наполягла на цьому?

Вона озирнулася на Королеву. Та казала, що їй не обов'язково робити це, але Сестра знала. що це неправда. Королева чекала цього від неї. Вона могла показати їй світи, але спочатку Сестрі потрібно проявити себе. Вона обхопила каністру рукою.

"Зроби це, – прошепотів голос в голові,– і ти знову зможеш побачити свого батька. Справжнього батька.

Вона витерла піт з чола. Так. Це не її батько. Її справжній батько чекав на неї у далекому всесвіті. І все, що вона мала зробити, щоб побачити його – висмикнути чеку.

Три.

Два.

Один.

Вона закрила очі та відкинула руку назад, вирвавши чеку з каністри. Пролунав шиплячий звук й у верхній частині каністри спалахнуло червоне сяйво. Вона схопилася й побігла назад до входу в печеру. Шипіння стало голоснішим.

Королева вхопила її за плече. Перше що побачила Сестра – це посмішка, яка розпливлася по її обличчю.

– Чудово. Фантастично. Тепер поквапся. Воно швидко поширюється.

Сестра кивнула. Вона зробила крок вперед і зупинилась. Це було неправильно. Вона не могла просто так піти. Вона мала побачити. Озирнувшись вона оглянула печеру. Й завмерла.

Королева оглянулася на неї.

– Щось не так?

Вона трухнула її.

– Ні. Ні, все добре. Нам треба тікати.

Й вони побігли.

Коли вони нарешті вибралися з печери, а сонце з вітром вдарили в їхні обличчя, вона нахилилася убік, і її вирвало. Королева стояла біля неї виглядаючи майже стурбованою.

– Я знаю, як це важко спочатку, – сказала вона.

– Ні, правда, – відповіла Сестра, протираючи рот, – Зі мною все гаразд.

Але її думки застрягли в печері. На тому, що вона побачила. Коли вона озирнулася, вона могла поклястись що Гірс дивився на неї. Що в його очах було усвідомлення. Що він промовив слово. Її ім'я. Елісон.

Якщо не зазначено інше, вміст цієї сторінки доступний на умовах ліцензії Creative Commons Attribution-ShareAlike 3.0 License