Міс Гаррісон тихо чекала у занедбаній квартирі посеред гетто. Стіл перед нею та стілець, на якому вона сиділа, були єдиними меблями у кімнаті. Просто навпроти неї стояли чотири об'єкти, накриті чорними простирадлами. Гаррісон відкинула пасмо свого чорнявого волосся з ока, зітхнула і підперла щоку рукою. Ще через деякий час вона подивилася на свого наручного годинника. Судячи з цього годинника, а також з її костюма, можна було б припустити, що вона була не з тих, хто звик на щось довго чекати. А хазяїн квартири змушував її чекати вже чверть години.
Двері позаду неї відчинилися, і до квартири тихо зайшов гарно одягнений чоловік. Він був лисіючий і блідий, в окулярах, що нерівно сиділи в нього на носі. Чоловік зачинив за собою двері.
– Я страшенно вибачаюся за цю затримку, міс Гаррісон, – сказав він, вмощуючись по інший бік столу, – а також за ці жахливі умови. На жаль, природа бізнесу мого роботодавця така, що деякі речі варто тримати подалі від цікавих очей.
Чоловік простягнув руку вперед, пропонуючи рукостискання. Гаррісон подумала декілька секунд, але все ж потиснула її. Рука в нього була одночасно холодна й липка, і Гаррісон в той же момент пошкодувала про своє рішення.
– Я містер Сейкер, – сказав він з легкою посмішкою. – Що ж, почнемо нашу консультацію?
– Я неприємно здивована, – відповіла Гаррісон. – Я сподівалася, що сьогодні зустрінуся з Андерсоном.
– Боюся, це неможливо, міс Гаррісон, – похитав головою Сейкер. – Дехто з наших конкурентів грає не по правилах, тому особисто Андерсон приходить лише на найважливіші зустрічі. На жаль, сьогодні вам доведеться спілкуватися всього лише зі мною.
– Ну, якщо так і мало бути, то… – Гаррісон зітхнула, потім нахилила голову убік і почала роздивлятися об'єкти, сховані під простирадлами.
– Так чи інакше, – розпочав Сейкер, помітивши, що вона зацікавилась. – Той факт, що ви змогли з нами зв'язатися, щоб домовитися про цю зустріч, свідчить, що вам можна довіряти, і що ви маєте необхідну суму для придбання одного з наших дроїдів. Чи можу я спитати, що конкретно ви шукаєте, міс Гаррісон?
– Чому б вам не показати мені все, що у вас є, а я скажу вам, якщо щось впаде мені в око?
– Дуже добре, – відповів Сейкер, знизавши плечима.
Він витяг з кишені і поклав на стіл якісь три маленькі чорні гумові м'ячики, кожен з єдиною червоною точкою по центру. М'ячики швидко розвернулися самі собою, і їхні червоні точки почали роздивлятися Гаррісон.
– Ця малеча – наші розвідувальні дрони серії «Амур». Вважайте їх чимось на зразок шпигунських роботів, – Сейкер клацнув пальцями, щоб м'ячики обернулися до нього, і скомандував: – Амур, демо!
М'ячики почали кататися колами по столу. Час від часу вони зупинялися, випускали чотири тонкі лапки-голки й бігали на них. Потім втягували ніжки і знову починали кататися.
– Кожен з цих хлопчаків здатен записувати до сорока восьми годин відео та аудіо. Вони вміють змінювати колір, щоб зливатися з оточенням, а також забиратися нагору по вертикальних поверхнях. Кожен з них може випускати маленьку голку для ін'єкцій ліків або чогось отруйного, як забажаєте. Їх можна придбати по одному або упаковку з трьома. Кожного можна запрограмувати виконувати команди, що подаються лише вашим голосом, що є стандартом для всіх наших моделей.
Гаррісон дивилася, як один з них підкотився до її долоні і спробував на неї видряпатись. Вона посміхнулася і обережно поставила мініатюрного дроїда назад на стіл.
– Це вражає, але насправді це не зовсім те, що мені потрібно, – сказала вона.
Сейкер кивнув і зібрав дроїдів зі стола. Потім він підійшов до двох з накритих об'єктів, став поміж них і спритно стягнув чорні простирадла з обох.
Об'єкт ліворуч від нього мав висоту не вище за приблизно шістдесят сантиметрів і був схожий на велику чорну вазу з кришкою. Він випустив з-під себе чотири товсті павучі ноги, які збільшили його зріст ще на метр. Тонка червона лінія, що огинала його посередині, засвітилася тьмяним світлом. Бічні панелі відчинилися, і з них визирнули чотири стволи якоїсь зброї.
Об'єкт праворуч нагадував маленький реактивний літачок, менше ніж дві третини метра завдовжки і з розмахом крил у третину метра. В центрі кожного крила знаходився пропелер, на думку Гаррісон схожий на гвинт гелікоптера. Пропелери почали швидко обертатися, і дроїд знявся у повітря. Літачок випустив з панелі на дні маленьку камеру і подивився нею на Гаррісон, зависнувши у повітрі.
– Тоді, можливо, вас більше непокоїть питання безпеки, – сказав Сейкер, вказуючи на цих двох нових дроїдів. – Той, що ліворуч від мене, це наш сторожовий пристрій серії «Апломадо». Він може бути обладнаний великим різноманіттям зброї, здатний до теплової візуалізації і поставляється з куленепробивною обшивкою. Той, що від мене праворуч, – наш повітряний дрон серії «Мерлін». Він також має тепловізор, може бути обладнаний різноманітною зброєю і здатний записувати до 96 годин відео. На додаток, він практично безшумний під час польоту і невидимий для будь-якого записуючого обладнання. Обидва дроїди здатні координувати дії між собою та дроїдами інших серій, забезпечуючи цілісну систему охорони. Як і завжди, обидва можуть бути запрограмовані виконувати команди, подані лише вашим голосом.
– Це… знаєте, це трохи діаметрально протилежно до того, що я мала на увазі, – посміхнулася Гаррісон. – Ну думаю, що мені колись може знадобитися подібна вогнева підтримка…
Сейкер коротко засміявся, кивнув, і обидва дроїди повернулися до режиму очікування. Він перейшов до наступного накритого об'єкта.
– Іноді я забуваю про те, що не всім нашим клієнтам буває потрібний такий високий ступінь захисту або охорони, – сказав він, стягуючи простирадло. – Тоді, мабуть, щось більш домашнє, вірно?
Під простирадлом виявився невеличкий куб, трохи схожий на маленьку шкіряну табуретку. Як і Апломадо, він випростав чотири павучі ноги зі своєї основи і встав, сягнувши висоти приблизно з метр. Великий синій проріз на його передньому боці, очевидно виконував функції очей. Зі спини висунулися чотири тонкі металеві руки, кожна з яких закінчувалася клішнею. Одна з рук протяглася через кімнату до Гаррісон, пропонуючи рукостискання. Та засміялася і з ентузіазмом потиснула її.
– Це наш універсальний домашній пристрій серії «Кестрел» – уміхнувся Сейкер. – Кожний з них поставляється з чотирма стандартними руками, але можна встановити і більше за додаткову плату. Стандартні руки здатні витягуватися на чотири метри і обладнані камерами, тож дроїд може бачити, що робить. Спеціалізовані руки здатні виконувати великий асортимент завдань. Дроїд може бути перепрограмований, тож він здатен навчитися робити яку завгодно роботу по дому.
– Напрямок, безумовно, правильний – Гаррісон теж посміхнулася, – але чи немає у вас чогось, більш… душевного?
– Гуманоїда? – запитав Сейкер, піднявши брові.
– Це було б ідеально, – відповіла вона.
Сейкер, переможно шкірячись, підійшов до останнього простирадла.
– Вам пощастило, міс Гаррісон, оскільки найкраще я зберіг наостанок. Дозвольте мені представити вам нашу найпопулярнішу модель – гуманоїдного універсального андроїда серії «Перегрін»!
Сейкер з ентузіазмом зірвав останнє простирадло, під яким сиділо у кріслі щось подібне до манекену для краш-тестів, але вкрите шкірою зі щільної чорної тканини. Два білих пластикових диски, що, вочевидь, виконували функції очей, сліпо дивилися на Гаррісон. Дроїж підняв ліву руку й помахав. На руці було видно вишитий червоними нитками номер «045».
– Доброго вечора, міс Гаррісон, – привітався дроїд комп'ютерним голосом.
– Кожен ГУАП поставляється оснащеним нашим спеціальним арамідним покриттям і з навичками саморемонту. За стандартом встановлено вільне усне та письмова володіння трьома мовами, але за додаткову плату можна додати й інші. Крім того, кожен ГУАП обладнаний високотехнологічним штучним інтелектом і однією з семи запрограмованих особистостей. Ці особистості еволюціонують і адаптуються згідно з тим, як ви використовуєте дроїда, і це робить можливою унікальну здатність до формування відносин, якої не мають інші наші дроїди.
Сакер зробив паузу, поклавши руку на плече дроїда. Гаррісон пройшла через кімнату, присіла біля дроїда, злегка взявши його за руку. Потім озирнулася до господаря і кивком попросила його продовжувати.
Крім всього цього, ми можемо запрограмувати у дроїді декілька модулів для різноманітних навичок – від бойових дій до домашніх робіт. Це, безумовно, наша найбільш гнучка модель на сьогодні. Якщо хочете, ви можете дозволити вашому ГУАПу командувати від вашого імені будь-якими з інших наших моделей дроїдів. Він може виконувати функції командира для ваших Мерлінів, Апломадо та Амурів, або бригадира для ваших Кестрелів. – Сейкер почухав потилицю дроїда. – Насправді, це моя улюблена модель.
Гаррісон кивнула на знак згоди. Вона встала, подивилася на всі інші дроїди, потім знову на ГУАП.
– Думаю, його я у вас придбаю, містере Сейкер, – сказала вона. – Але я хотіла б знати, чи зможу я сьогодні ж забрати покупку додому, або ж доведеться чекати, поки дроїда доставлять. Ці пристрої вже готові до роботи?
– Боюся, що ні, – нахмурився Сейкер. – Це лише демонстраційні моделі. Вони не мають ні озброєння, ні модулів, ні особистості, лише основні наші програми. Перед вами лише оболонки, до яких ми додаватимемо функції на ваш розсуд.
– Чудово, – задоволено усміхнулася Гаррісон. – Це значно полегшує мені роботу.
Вона витягла з кишені куртки пістолет і, тримаючи палець на спусковому гачку, спрямувала зброю на Сейкера.
– Все чисто, штаб, надсилайте групу! – сказала вона у мікрофон, схований в її одязі.
Сейкер без особливих емоцій подивився на її пістолет.
– Міс Гаррісон, – зітхнув він, похитавши головою, – ви мені збрехали.
– Краще б вам покласти руки за голову та лягти на підлогу, – відрізала Гаррісон.
Сейкер не відреагував.
– На кого ж це ви працюєте? Цю будівлю ще не розтрощено ущент, значить не на Глобальну Окультну Коаліцію. Ті злодюжки з «Прометея» і не намагалися б робити щось подібне, а люди МКД зараз би вже заключали ґрунтовну угоду. Тому гадаю, що ви – співробітниця Фонду…
– На підлогу! – перебила Гаррісон.
Сейкер знову зітхнув, але виконав її наказ.
– Нам було цікаво, коли ж Фонд спробує вдатися до подібного. Вітаю, ви змогли влаштувати цю зустріч і зайшли досить далеко, не викликавши підозр. Чесно кажучи, враховуючи те, як довго ви там у себе препаруєте 31-го, Андерсон гадав, що це станеться значно раніше.
– Мовчати, - закричала Гаррісон.
Сейкер знову похитав головою.
– Мені шкода, але я маю це робити. Усім пристроям, протокол «Фонд».
Кімната наповнилася страхітливим вереском, який змусив Гаррісон затулити вуха від болю. Вона озирнулася навколо себе, намагаючись знайти джерело цього шуму, і з жахом виявила, що всі дроїди розпадаються на частини. Амури сплющувалися і плавилися, розтікаючись на столі невеличкими купками. Апломадо перекинувся, його міцна оболонка тріснула зсередини і розлетілася на тисячі шматків, відкриваючи зору його внутрішні частини, що швидко розпадалися на іржу. Мерлін повільно осідав на підлогу хмарою пилу. Шкіра Перегріна зморщилася, і пластиковий корпус пузирився під тканиною. Дрони верещали кожен зі своєю висотою, аж раптом все стихло, і у тиші було чути лише звук Сейкерового сміху.
Гаррісон обернулася до нього і зойкнула. Його шкіра танула, перетворюючись на білу пену, яка ставала все більш рожевою, змішуючись із кров'ю. Під нею проступав пластиковий скелет, схожий на ГУАП без його тканинної шкіри. Невдовзі розтанув і він. Сміх припинився, у кімнаті запанувала тиша.
Гаррісон роздивлялася чорні калюжі навколо себе. В будь-яку секунду прибуде ударна група, але користі від неї вже ніякої. Андерсон знову взяв гору.
