У ніч зимового сонцестояння, якщо зірки сходяться у правильному порядку, Чорнокнижник Улллллу покидає свою печеру і проклинає Місяць. Життя та смерть міняються місцями в спотвореному уявленні загиблих душ, у яких вистачило зухвальства з'явитись. Не дивно, що Бал Багряного Місяця – це головна подія зими.
Шанувальники зібралися на околицях зів'ялого пустиря, немов відходи скотобоєнь, вивернуті назовні, володіючи такою ж гидкою наполегливістю та безпорадним тяжінням: володарки проклятих, хранителі склепів, новачки серед грішників сиділи вряд. Їх погляди, немов у жертв м'ясника, підвішених на крюках, невідривно були приковані до Лоренцо, захопливого спокусника в піратській сорочці, наймолодшого Володаря Страховиськ, який пройшов антипомазання у поколіннях неживих (а це дійсно довго).
Лоренцо не звертав уваги на увесь цей антураж, бо був зачарований своєю співрозмовницею, цвітінням смерті в оксамитовій сукні. Він обернувся навколо неї, немов бирка в морзі, яка обвиває палець ноги. І на бирці тій красувалося ім'я:
Чорна Королева.
Гості, почувши як вона представляється, почали перепитувати: Ви сказали Чорна Королева Трупного Вівтаря? Чорна Королева Потрійної Трепанації? Чи може, Чорна Королева Тремтливих Домовин?
– Просто Чорна Королева, – відказала вона й в усіх присутніх перехопило подих. Більшість з тих, хто дихати не міг, теж були вражені.
– Оце так збіг, – засміялася Чорна Королева, – Я також виросла в пустелі. Але Аризона, звичайно, набагато нудніша. У нас перекотиполе були з засохлих рослин, а не з засушеної плоті.
Доки Лоренцо бубонів щось про своє дитинство й де в нього вискакували м'ясисті нарости, Чорна Королева зацікавлено мацала язиком свої ікла. Вона нагадала самій собі, що вампіризм зникне, коли світло Багряного Місяця перестане падати на неї. По суті, це був лише бал-маскарад; на схожих вона побувала у Венеції, Лос-Анджелесі та Ібіці. По правді кажучи, на цьому балу на її душу чекала погибель, але у Лос-Анджелесі був такий самий ефект, а там все пройшло нормально.
До них підійшов офіціант з пляшкою і запропонував Чорній Королеві келих.
– Ні, дякую, але я не п'ю… – відповіла вона, готуючись від душі повеселитись в цій ситуації, – …вино.
– Це кров, – відповів офіціант.
– Оу… У такому разі – з превеликим задоволенням.
Чорна Королева повернулась до Лоренцо.
– Отже, ми дійшли згоди?
– Ви майстерний посередник, мій маленький мухоморчику. – Лоренцо зробив ковток. – Ви дістаєте мені Гримуар "Гран Нуар", а я, своєю чергою, використовую всю свою некромантичну силу під час нападу на Фонд, у назначений час. Потім я знайду потрібну вам інформацію і вирву її з їхніх рук, немов серце, що б'ється, з грудей.
– Добре.
– Укладемо кровну присягу?
– Не бачу причин відмовлятись.
Вони цокнулись келихами.
– Сподіваюсь, ви зрозумієте, якщо не зможу залишитись на танець, Лоренцо.
– Вам видніше, Чорна Королево, – Лоренцо виглядав настільки притворно-засмученим, що ледь не надувся. Це було важко помітити, адже він завжди ходив надутим. – Облиш надію, той хто йде сюди.
– Тоді, просто змиріться з цим.
– Що ж…
– Ви знаєте, що я маю на увазі, – посміхнувшись, вона накинула на себе плаща, пофарбованого кров'ю католиків, як заведено у Повстанців Хаосу1. Вона підняла подарунок від милостивого Проклятого Лорда-Ліча та, прослизнувши крізь натовп, відшукала безлюдне місце, в якому відкрила Шлях.
Коли вона пройшла через нього, то зрозуміла, що частина її дійсно хоче затриматись там на деякий час. Лоренцо був розумнішим, ніж виглядав, до того ж з нього вийшов приємний співрозмовник, якщо не звертати уваги на те, що замість очей у нього павуки.
Елісон впала на крісло в приватній кімнаті Ікла Змія та полегшено зітхнула. Минув тиждень відтоді, як її взяли до внутрішнього кола Долоні. Іклом Змія звалася маленька група тих, хто заслужив довіру М.С.
У організації, яка була створена для того, щоб давати знання тим хто щиро його шукає, М.С. залишалася однією з небагатьох дійсно нерозгаданих таємниць. Ніхто не знає, як вона виглядає, ніхто не мав з нею діалогу, немає навіть чуток, про щось подібне (Брехня – це навіть більше табу в Долоні Змія, ніж приховування інформації).
Ікло Змія отримує інформацію від М.С. не на пряму: через листи, що зникають з заходом сонця, шепіт вітру, тонкі мудрості в синхронності. Елісон отримала своє завдання через листа: відвідати Бал Багряного Місяця та провести обмін книги заклинань з Володарем Страховиськ. Це вона і зробила.
В листі було написано: "Туди і назад, мимо вітру і гріз". Елісон поцікавилася, що це означає; Аманда, її так званий "куратор", сказала що це захисне заклинання, і будь-хто з Ікла, кому загрожує небезпека, може промовити його, і загроза його омине. Щось на зразок удачі, яку можна носити в кишені. Елісон пригадала, що це уривок з вірша, який, як вона думала, написав її тато, але лишила цю думку при собі.
Тепер, коли могильний сморід розвіявся, Елісон почувала себе набагато комфортніше, тому відкрила подарунок від свого пірокластичного шанувальника. Коробка була чорною, наче сажа, а на дотик була схожа на матеріал, з якого роблять ковдри для космонавтів. Вона потягнула за стручка та відкрила кришку. З коробки засяяв помаранчевий відблиск і почулося якесь бурчання.
Елісон відчула щось тепле в глибині коробки. Воно стало занадто гарячим, тому вона відсунула її якомога далі від обличчя. Джерелом світла, тепла та звуку була аморфна слизька істота, яка почала заворушилася всередині, а потім піднялася і почала тікати з коробки. Елісон відкинула подарунок до того, як розпечений вусик істоти зміг залишити опік на її руці.
Маса продовжувала сочитися вперед, з неї стікала розплавлена матерія. Бурчання стало голосніше, і тепер Елісон могла розрізняти слова.
"Можетеодразупоцілуватименевдупутаксамоякійогосестрапрозевсаявзагалімовчувінпростобовдурзпостійнимбажаннямбігатизасмертними
дівкаминемовкіньтащейубуквальномусенсі…"
Елісон прибрала коробку зі шляху істоти, поки та не розплавила її. Всередині була записка. "Насолоджуйся Богохульним Слимаком! Веселих Свят!"
– Хто ж таке дарує?!
Богохульний Слимак поповз до дверей, залишаючи після себе обвуглену кам'яну борозну. Тепер тікати нікуди.
Елісон поміркувала над тим, що вона може зробити. Доценти можуть знищити створіння своїми звичайними методами, чим би воно не було. Зрештою, в Бібліотеці повинна бути процедура, якщо до неї якось потрапить вогняний елементаль. Але зараз потрібно якось убезпечити себе. Тому Елісон використала перше, що прийшло їй на думку.
– Туди і назад, мимо вітру і гріз… - Елісон відчула, як її оточує невидимий захист. Вона й раніше створювала бар'єри, проводячи ритуали, але тоді вони були немов з каменю, а тут була чиста сталь. Елісон згадала, коли вона востаннє відчувала таку безпеку. Ще дитиною, граючись іграшковим паровим потягом, вона повторювала цей віршик…
– По рейках біжить і біжить паровіз… – не задумуючись, вона прошепотіла наступний рядок. Все почало кружляти на місці, і зрештою Елісон потрапила в якесь інше місце.
Кімната була напрочуд зручно побудована. У ній не було ні вікон, ні дверей, які б виходили назовні, але все одно дув вітерець, який потрапляв, скоріш за все, через дрібну золоту решітку. В кімнаті віяло свіжими простирадлами та свіжевипіченим хлібом, хоча постільної білизни не було… Хоча ні, зачекайте, ось і спальня, прихована за шафою. А хліб у маленькій коробочці в кутку лежав тут уже давно. І все ж, кімната була обставлена таким чином, щоб почуватися комфортно, як удома.
Елісон озирнулась. Тут було освітлене дзеркало над комодом з численними шухлядками, вішак для капелюхів, багато полиць. Елісон відчинила шафу та знайшла там багато інструментів, дуже акуратно розкладених та позначених етикетками інструментів. І це були інструменти, які у жодному разі не повинні потрапити до поганих рук. Якось бентежило те, що реліквії забутих богоподібних царів лежать в алфавітному порядку, немов спеції.
Елісон оглянула шафу і схопила те, що, як їй здалося, може стати у нагоді. Вона оглянула вішак з капелюхами. На стіні висіла стрілка, яка вказувала на нього. Це, мабуть, означало, що він дуже важливий. На ньому висіло багато головних уборів різного призначення. Елісон оглянула капелюх в стилі поркпай і знайшла на ньому напис: "Сад — це оселя Змія". Вона одягла його і поглянула у дзеркало.
У відображенні вона побачила незнайомку. Елісон здивувалася і, злякавшись, що за нею спостерігають, відкинула капелюха. Озирнувшись на дзеркало, вона знову побачила себе. Елісон додала два-плюс-два.
Вона уважно оглянула своє відображення з надягненим капелюхом. Її ніс став розпливчастим, рот можна було назвати просто ротом, про очі ж найкраще було сказати… Ось воно що. Так, ця річ стане в нагоді. Елісон повторила чарівний віршик. Спрацювало – вона опинилася у тому ж місці, звідки прийшла. До того ж, здавалося, що час зупинився, доки вона була у дивній кімнаті. Все залишилося на місці: слимак знаходився так, де й був, двері залишались дверима.
Елісон оглянула предмет, який вона взяла із шафи. Це була лялька з напівпрозорого світло-коричневого матеріалу, схожого на рисовий папір. На етикетці була назва: "Мій Перший Голодний Привид". Він вчить дітей міфології й харчується їх життєвими силами – оце так веселощі. Вона смикнула за нитку та поставила ляльку на підлогу.
Лялька механічною ходою рушила у бік Богохульного Слимака. Пролунав запис: "Давай міцно обіймемося!". Коли іграшка розмовляла, її рот відкривався і закривався, а шия нахилялася то вперед, то назад.
Піднімаючись по дверних виїмках, лялька голодного привида наближалася до слимака.
"Аякщоколинебудьядістанусьдоаресаясерйознодумающомігбийогоперемогтибовінітакстарийпердунянавітьможусказатийомущовінможевідсмоктативмогопломінкого…"
– Давай міцно обіймемося! – Мій Перший Голодний Привид схопив Богохульного Слимака. Важіль, який контролював рот ляльки, затріпотів, а світло слимака почало згасати… і нарешті згасло повністю, у супроводі в'ялого:
"Ітрахнувсіхїхматіноктакоооооо…"
Обличчя з десятьма руками увірвалося крізь двері й змело Колишнього-Богохульного-Слимака, який тепер був звичайною купкою попелу. Воно невідь-звідки щось дістало та обдало ляльку голодного привида, голова якої аж світилась від жару, струменем холодного повітря. Потім обличчя обережно покинуло кімнату.
Тепер Елісон повернулася до того, чим займалася кілька хвилин реального часу назад – намагалася розслабитися на м'якому кріслі та розібратися зі своїми речами. Різниця у тому, що в Елісон тепер був капелюх, лялька та пристосування для втечі, а її подарунок втік, трохи зіпсувавши вигляд кімнати. Бувало й гірше.
Обдумавши все, Елісон вирішила, що позичений артефакт потрібно повернути на місце. Лялька втратила всю накопичену енергію, до того ж нестачу експонату в колекції, як правило, легко помітити. Тому вона ще раз перемістилася до таємної кімнати.
Елісон повернула ляльку на своє місце. Капелюх… вона вагалася. На вішаку було шість-вісім схожих капелюхів, які відрізнялися тільки кольором, формою і, ймовірно, властивостями, але перевіряти це вона не збиралася. Хіба власник помітить, що один капелюх зник?
Власник. Елісон мала припущення кому належить ця кімната, але необхідно знайти підтвердження. Вона почала перевіряти ящики, доки не знайшла під столом те що шукала. Папір закату. Порожній. З водяним знаком у вигляді невеликого девізу та ініціалів М.С.
Це місце починало подобатися Елісон.
У магів є важлива аксіома (її можна назвати золотим правилом), яка охоплює велику кількість ситуацій і, якщо її правильно розтлумачити, може відкрити небачені знання про природу магії. Правило таке: прикидайся, поки не зробиш.
Зазвичай межі цього поняття проходять, чітко і ясно, по межі між магічною спільнотою та Долонею Змія, оскільки самообман – це все одно обман. Чесність і комунікабельність – це головне правило в Долоні.
Але М.С. – це не звичайний член Долоні, чи не так? Звичайні правила її не стосуються. У Елісон були документи, кімната та ключ до неї… якщо коротко – секрети й сила М.С. Все що потрібно, просто використовувати їх. Так вона і стала М.С., з усіма привілеями. Елісон вирішила, що це був єдиний розумний варіант.
Від імені М.С. вона надіслала листа відповідному писарю з проханням знайти розташування певних книг та транскрибувати їх. Інший надійшов до інформатора у Фонді, з проханням надати певну документацію умов утримання з відповідної Зони. У обох було вказано однакову адресу прибуття в Бібліотеці. Після, вона надіслала третього листа телепату, довіреній людині М.С., з проханням, щоб відповідна інформація дійшла до отримувачів у зазначений строк. Таким чином, ці дії гарантували те, що Воєнізована Зона Утримання буде боротися на два фронти: з одного боку – Повстанці Хаосу, з іншого – проінформовані полонені.
Елісон старанно перенаправляла сили на фронтах в необхідних напрямках. Чорна Королева ходила через усю шахову дошку. Тепер вона контролювала цілі секції Долоні Змія, готові виконувати її накази. У голові проносились думки про те, що титул М.С. належить їй всього тиждень, і якщо усе буде йти згідно з планами цієї справжньої М.С., то її повернення буде не за горами. Але ця думка не з'являлася у її голові до певного часу.
Елісон промовила заклинання і перенеслася до кімнати М.С. Вона промчала повз служниці й почала метушитись над заклинанням спостереження, щоб на власні очі побачити розвиток подій. Але з печаллю зрозуміла, що забула срібний порошок, тому почала відчиняти шафу за шафою, сподіваючись, що він там знайдеться.
– Друга полиця, третя шафка праворуч. – сказала служниця тоном, який нагадав Елісон про те, що у цій кімнаті ніколи не було ніякої служниці.
– Я знала, що цей день настане, – Елісон почала інакше змішувати інгредієнти: замість заклинання спостереження, вона почала творити послання. – Мені це дуже потрібно. Сподіваюсь, ви зрозумієте мене.
– Розумію, – відповіла служниця. – Розумію краще, ніж ти можеш собі уявити.
– Чудово, тоді ви не проти, якщо я зроблю так, – Елісон кинула пил по дузі. Вітер здув його в бік, і дзеркало вирушило до Горищних Вимірів.
– Колись я була такою молодою? – незнайомка зняла свій головний убір і відкрила Елісон своє обличчя. Відчуття було таке ж, як і того разу коли Елісон дивилася в дзеркало з капелюхом на голові, за винятком того, що дзеркало було винесене за межі законів думки або гравітації, тому це явно було чимось іншим. – Ти цілеспрямована жінка. Ти завжди цілеспрямована. Невже у тебе не виникало думки, що тут, у вимірі тих, хто незадоволений знаннями одного всесвіту, ти ніколи не наштовхнешся на саму себе?
– Ні, – промовила інша Елісон, – от і я теж. Усе це ми побудували одна для одної, зі знаками, які тільки ми спроможні впізнати. Я знала, що ти зможеш знайти шлях сюди.
– Тобі ще багато чого доведеться дізнатись, Маленька Сестро.
