Мій розум окутує сонливість. Я зарано зрадів перемозі. Тепер, коли мої втомлені думки відступають, я розумію, скільки разів моя легковажність… Моє божевілля, майже доводило мене до провалу. Але Фортуна залишалася на моєму боці. До цього моменту… Я виконав поставлену мету тут, але я не можу допустити того, аби моя тяжка праця виявилася даремною. Інші мають дізнатися, що в мене все вдалося! Ох… на мене наринають спогади…
Я пам'ятаю, як усі косо дивилися на мене. Називали безумцем, психом, казали, що в мене не всі дома. Кожен, кому я розповідав свої геніальні ідеї — посміювався наді мною та йшов геть. "Це неможливо. Ти не зможеш це реалізувати. Де ти візьмеш матеріали для цього? А кошти?" Вони не розуміли… Не розуміли, що нічого діставати не треба. Не вірили, що все буде, варто лише почати.
У мене ніхто не вірив. Тому я вирішив довести їм свою правоту. Завдяки певним алхімічним формулам я зміг потрапити сюди. До іншого світу. Він мав інші технології, культуру, усе… Це важко пояснити. Усе було по-іншому. Але в мене була мета. І я не міг засумніватися. Не міг передумати. Назад шляху не було…
Цей світ був прекрасний. Але інший. У цьому й була проблема. Я мав адаптуватися до нього. На це потрібен був час. Багато часу…
Але зрештою, через роки… Усе вдалося… Я втілив свою ідею. Усе пройшло плавно й без перебоїв. Усе було так гарно, так гарно! Холод направляв мене! Ба ні… Були ті, хто заважав мені. Покидьки. Вони все ж дісталися мене! Дістали тоді, коли я цього ніяк не очікував. Коли я відгородився полем від інших… Ні. Раніше. Вони заздалегідь встановили пастку! Але вони помилилися. Я встиг втілити свій задум. Свою мету. Свій дослід. Але… Осліплений перемогою. Я… я втратив пильність… Коли я побачив цю піраміду… Вона була… була… прекрасна. Ідеальна…
Вони знали! Знали, що я не встою! Я торкнувся її. Гладкість, ідеальна площина… І тоді… Тоді… Пастка закрилася. І тепер, я всередині неї. Я в'язень, я не можу… Стривай. Я можу. Шанс. Він є! Мене врятують мої браття! Де ж вони… Ось! Ось вони! Це вихід! Тепер за мною зможуть прийти!
Я витрачу останні сили, аби перенести їх до рідного світу. Ці підвіски… Вони допоможуть потрапити до мене. Я створив їх, аби показати іншим, тим хто не вірив у мене, чого я досяг! Але тепер… Тепер — вони допоможуть врятувати мене! Знайдіть мене й наша головна мета здійсниться! Я знищив цей світ, хоч і потрапив у полон! Але знайдіть мене! Дістаньте з цієї сонної в'язниці! Переконайтеся, що від цього світку не залишилося нічогісінько!!! Та нумо знищимо наш рідний світ!!! Ні. Не тільки! ЗНИЩИМО УСІ СВІТИ.
Але поки… Поки… Я посплю…