Печатка, знайдена на сторінках саркічного гримуару. З огляду на її особливе в, варіації цієї печатки (та її окремі частини) зустрічаються в пов'язаних з саркітами локаціях по всьому світу.
Саркіцизм (походить від грецького "σάρξ", або «плоть») – це релігійна/філософська система, яка охоплює різноманітні традиції, вірування та духовні практики, що в більшості засновані на вченнях, які приписуються "Великому Карцисту Іону", його обожненому засновнику. Прихильники практикують ритуальний канібалізм, людські жертвоприношення, тілесні модифікації, тауматургію, маніпуляції з простором та укладання договорів із потойбічними створіннями. Органічні маніпуляції дозволили деяким саркітам досягти аномального стану буття, подолавши фізичні обмеження звичайних людей.
Саркіти дуже скритні: широкій публіці мало відомо або взагалі не відомо про їхнє існування. Про них знають деякі організації, такі як Глобальна Окультна Коаліція та Ініціатива Горизонт, а Церква Розбитого Бога розглядає їх в апокаліптичному контексті. Хоча це й заважає дослідженням, їхня таємнича природа вигідна для збереження нормальності.
Хвороби часто сприймаються ними з повагою, а в саркічних святинях було виявлено підношення з розпухлих лімфатичних вузлів та пухлинних утворень. Деякі саркічні культи розглядають інфекції як освячення, засіб для "відсіювання слабких" та очищення мас і з таких міркувань активно прагнуть забезпечити їхнє розповсюдження. Більшість, але не всі саркіти проявляють стійкість до патогенів, хоча залишається невідомим, аномальна це здібність чи природна.
Саркічні аномалії не є цілком безпечними для своїх користувачів. У той час, коли саркіти змінюються, набуваючи вищих фізичних форм, було виявлено, що ці зміни (або, можливо, таємні знання, яких вони набувають на своєму шляху до апофеозу) дегенеративно впливають на психічну стабільність. Точна причина цього залишається невідомою, але це видно на прикладі відомих карцистів, які часто демонструють симптоми психозу.
Фонд поділяє саркічні культи на дві різних гілки – протосаркічну та неосаркічну. Протосаркічні культи, як правило, характерні для замкнених поселень у найбільш ізольованих регіонах Євразії. Їхні адепти ведуть украй бідний спосіб життя (за відсутності постачань ззовні), скромні та підозрілі до сторонніх. Такі групи, зазвичай, уникають сучасності, демонструють гостру технофобію, а також пов'язані з різними забобонами й табу. Неосаркічні культи ж, навпаки, зазвичай космополітичні, публічно вітають досягнення сучасності й не мають проблем з технологіями; культурою і соціальним статусом їхнє суспільне життя мало відрізняється від інших. Їхні прихильники – це, зазвичай, багаті скандальні сім'ї, з довгою історією. Обидва типи, частіше за все, слідують однаковому кредо, основні принципи якого охоплюють наступні поняття:
- Апофеоз
- Віра в те, що людина може піднестися до божественності. Схоже, саркіцизм розглядає Великого Карциста Іона (та, меншою мірою його Клавігар), як істоту, яка зазнала апофеозу. У протосаркітів апофеозу можна досягти тільки завдяки Іону. Для неосаркітів – це право (якщо не обов'язок) того, хто має здібності, які дозволять узурпувати Іона. Шлях до апофеозу рівний бажанню до влади.
- Бажання
- Бажання до влади – це основна рушійна сила людини. Вона прагне заволодіти всіма речами у своєму оточенні, використовуючи свою силу (ефективність), у той час як інші люди роблять те саме, але зазвичай навпаки. Бажання – це сила, а форма – це матерія: у свою чергу, "бажання – це міра усього".
- Теофагія
- Сакраментальне поїдання бога. Саркіцисти вважають, що у всесвіті існує велика кількість божеств (жодному з яких вони не поклоняються), і що ці сутності можна "поглинути" якимось чином. На думку прихильників цієї віри, такі паразитичні відносини (буквальні або алегоричні) є основним джерелом їхніх тауматургічних здібностей.
- Жертва
- Серед простосаркічних культів це проявляється у вигляді пожертвування себе на благо більшості; неосаркічні культи, у протилежність цьому, вірять в жертву багатьох заради блага окремої людини. М'язи отримують поранення, тільки щоб загоїтися та зміцніти; те ж саме можна сказати й про розум, який розвиває терпимість до умовно немислимих речей – циклами руйнування та відродження. Боротьба, згідно з саркіцизмом, є найвеличнішим з учителів.
- "Пастирство плоті"
- Вважається, що усі живі істоти походять від одного пращура (детальніше про це йтиметься у розділі "Міфологія"). Прихильники вважають, що це спільне походження – ключ до тілесних модифікацій (або "Lihakut'ak"); подальше розуміння цієї теми вимагає своєрідного уявлення про генетику, схованого під глибоким шаром містики. Це право Саркітів – направляти та культивувати органічну матерію. Найдосвідченіші пастирі плоті можуть красти гени інших форм життя або створювати абсолютно нові.
Більшість протосаркітських сект вважають, що Іон досяг апофеозу або знаходиться в процесі досягнення і, після завершення своєї метаморфози, знищить цей "порочний, мертвонароджений" всесвіт та перетворить його на рай, відомий як "Ikunaan", де більшість нарешті отримають останній і вічний порятунок та радість "під небесами кольору троянди". Однак, є й інші секти, які вважають, що Іон помер, прийнявши мученицьку смерть, щоб захистити людство від махінацій богів.
Інтерпретація стосовно Іона у неосаркічних культів помітно відрізняється і носить певну нотку байдужості до нього. Їхня єдина турбота – це апофеоз, уподібнення богу через набуття сили, розвитку навичок й розриву етичних умовностей, які обмежують потенціал особистості. Великий Карцист розглядається не як пророк чи месія, а як особистість, яка найбільше за інших наблизилася до набуття божественності. Вони вважають його моральні вчення слабкістю, ігноруючи більшість старого писання на користь ритуалів, які вони можуть використовувати.
У той час, як неосаркіти й протосаркіти мають спільну міфологію та велику кількість спільних практик, краще за все розглядати їх як окремі релігії. Для протосаркітів неосаркіти виглядають єретиками, якщо не богохульниками, – скоріше, це ідеологія/філософія, яка присвоїла собі елементи істинної віри. Це робить неосаркітів особливо небезпечними, оскільки в них немає етичних та моральних обмежень, характерних для древніх традицій, – можливо, настільки, що є їхньою протилежністю. Існують свідчення того, що неосаркіти зайшли настільки далеко, що уклали договори з потойбічними істотами (Архонтами), проти яких колись проповідував Іон.
Відомо, що саркіти говорять та пишуть на Адитіті (введення до Старого Адитіту доступне тут), який сам по собі є синкретизмом протоуральської, індоєвропейської (можливо, девітської) та γλῶσσαχάος мов, але в більшості складається з протоуральської. Практики саркіцизму насправді не називають себе "саркітами", цей термін – лайливе слово у древніх механітів, яке вони вживали до своїх ворогів. Вважається, що це їхня справжня назва, яка була прийнята Глобальною Окультною Коаліцією, а згодом і Фондом в рамках Проєкту Сітра Ахра. Насправді, саркічні культисти називають свою віру Nälkä, тому за жодних обставин агенти Фонду не повинні використовувати термін "саркіт", або його похідні, під час проникнення в пов'язані культи.
Користуючись механітською термінологією, Фонд та ГОК мимоволі увічнили космологічну концепцію ЦРБ про ПЛОТЬ та МЕХАН, що є неточним та грубим спрощенням саркіцизму. Хоча мета даного документу – розпізнання і виправлення минулих помилок, слово "саркіт" (як і його похідні) залишається нормативною частиною лексики Фонду.
Загалом, існують підстави, які змушують припускати, що Фонд й ГОК знають лише маленьку частку від того, чим насправді є саркіцизм та які наміри у його прихильників. Однак, опираючись на доступну інформацію, можна припустити, що саркічні культи прагнуть призвести до зміни панування класу SK, включно з можливою реалізацією сценарію кінця світу класу XK.
SCP:
Пов'язана документація:
Взаємодії з іншими ГОІ::
Покійний Корнеліус П. Бодфель III (Карцист Сулкіск), колишній лідер Пробудження Адитуму.
Важливо пам'ятати, що саркіцизм – це не тільки система віросповідань, але й прадавня культура, яка потайки зберегла свою власну мову, традиції та соціальні норми (при цьому перемішавшись з культурою земель, які вони населяли). Аби усвідомити психологію саркітів, треба врахувати, що їхні думки формулюються завдяки їхньому особливому соціальному середовищу. Таким чином, неприйнятна для більшості поведінка (вбивство, катування, зґвалтування і т. п.), є цілком нормальною для певних саркітських культів.
Розшифровки листувань членів неосаркічних культів виявила доволі складну кастову систему поза релігійною ієрархією. Функціонуючи як своєрідний родовід, неосаркіти сильно акцентують увагу на лінії крові – прихованій аристократії, що укладає договірні шлюби та є основою могутніх саркітських сімей (послідовники називають їх "висококровними", іноді "чорнокровними"). Як правило, такі люди народжуються серед саркітських сімей, адже нова кров потребує ретельного відбору.
У випадку саркітів складно провести межу між культом та сімейством. Вербування сторонніх, як правило, не потрібне, оскільки у саркітів переважно немає проблем зі збереженням їхньої чисельності – їхня статева зрілість та здоров'я, здається, не страждають від поколінь інбридингу. Навіть саркіти, що не є карцистами (карцисти й вище вважаються біологічно безсмертними) мають набагато нижчий показник смертності в порівнянні з середньостатистичною людиною, вони рідко помирають раніше 100 років (окрім нещасних випадків та насильницької смерті).
Хоча загальна саркітська ієрархія залишається відносно незмінною протягом 3000 років, вона у жодному разі не є універсальною. Представників двох вищих санів Ozi̮rmok (Великий Карцист) та Klavigar (Верховний Карцист) не було виявлено поза Священного Писання та інших документів, що перешкоджає визначенню того, чи насправді ці ранги є частиною сучасної саркітської ієрархії або мають тільки міфологічний контекст. Стандартна ж ієрархія (від найвищої до найнижчої) складається з:
- Ozi̮rmok
- Також відомий як Великий Карцист. Найвищий сан, який належить тільки пророку Іону; однак вважається, що існували претенденти на "друге пришестя" Іона. Про самого Іона детальніше можна дізнатись далі.
- Klavigar
- На сьогодні відомі імена чотирьох Клавігарів (Верховних Карцистів) і схоже, що вони мають статус, подібний до апостолів. Твердження про походження від того чи іншого Клавігара – це поширене явище серед неосаркітів, не дивлячись на часту неправдивість даного факту. Докладніше про Клавігарів див. у розділі "Історія".
- Karcist
- Духовні та світські лідери серед саркітських організацій. Карцисти вважаються біологічно безсмертними й розрізняються за формою та аномальними здібностями. Вважається, що вони можуть контролювати свій Халькост завдяки вивільненню складних феромонів або навіть телепатії.
- Võlutaar
- Радник карциста. Серед протосаркічних культів – частіше жінка, в якості синоніму може називатися "мудрою жінкою".
- Zend
- Середній рівень в ієрархії саркітів, що має владу та захист на відміну від Оринів. Цей ранг не признається більшістю протосаркітів.
- Orin
- Найнижчий ранг ієрархії саркітів. Прихильники, що не походять від саркітської лінії крові, починають з цього рівня. Як і в випадку з Зендами, протосаркіти переважно не визнають цей ранг, оскільки більшість протосаркічних культів дуже ізольовані та рідко приймають сторонніх (хоча серед неосаркітів це також рідкість, вони досі відомі використанням потайного прозелітизму).
Космологія:
Видимий всесвіт – це лише один зі скінченної або нескінченної кількості можливих всесвітів (що існують в метавсесвіті); кожен всесвіт у свою чергу може ділитися на скінченну або нескінченну кількість ітерацій. Структура метавсесвіту, природні закони, що допускають прояв всесвітів, вічна – без початку і кінця; з іншого боку, всесвіти створюються і, зрештою, руйнуються.
Окрім цього, саркітська космологія доволі проста, через байдужість її прихильників. Існування трактується як абсолютно безглуздий факт – спотворений, суперечливий та позбавлений сенсу.
Прадавній Бог:
Зображення Пожирача в книзі Валкзарон.
Ялдаваоф (також відомий, як "Važjuma", "Пожирач Богів", "Пожирач", "Його/Її Мінлива Величність", "Великий Переможець", "Лоно Хаосу" та інші варіації) – це основна сила у всесвіті, за версією саркіцизму. Неосаркіти захоплюються цією сутністю, у той час як протосаркіти (та всі виявлені на момент написання писання) описують її як істинного ворога людства. Перекладені фрагменти Валкзарона припускають, що Іон якимось чином захопив контроль над даною космічною сутністю й носить плоть Прадавнього Бога як свого роду обладунок, створюючи з цього тіла царство. Це суперечить нещодавно виявленим Священним Писанням, які припускають, що Іон просто відкинув "живих богів" девітів, слабкіших аватарів Архонтів – дітей/слуг Ялдаваофа. Те, що люди лишилися смертними, а "рай" відсутній, зрештою означає, що якщо Іон дійсно існував, то він не зміг досягти своїх цілей.
Як і у всьому, що пов'язано з саркіцизмом, складно відрізнити реальність від міфу, особливо коли міф – суперечливий. Протосаркіти бояться цієї сутності та ставляться до неї з відразою, вважаючи її творцем та руйнівником усього життя та прабатьком богів. По мірі відкриття нових сект, різноманітність тлумачень стає все більш очевидною.
Та Рана, нанесена полотну реальності, є настільки глибокою, що розірвала лінію минулого й майбутнього. Боги поринули до її прадавнього гною, немов мухи на труп. Ми чекали всередині безкровних вен, вірні тому, кого ще не знали, – не могли уявити, що зможемо стати сильнішими за них.
Тут ми спали, доки наші душі не стали плоттю.
Сона Алку
Ялдаваофа зображають одночасно як руйнівника та випадкового творця, що "живиться" богами, всесвітами та зірками, водночас "видихаючи життя" в космос (який буде розвиватись, рости та зрештою знову буде поглинутий). Таким чином життя є побічним продуктом існування Прадавнього Бога, воно не керується інтелектом і розповсюджується через процес, що майже не відрізняється від панспермії. Саркіти вірять, що ця сутність перетворила мультивсесвіт на вівтар, де ми та інші біологічні форми життя існуємо з єдиною метою – в якості жертвоприношення.
"Сліпий", рухомий виключно інстинктом, Ялдаваоф зображується у супроводі потойбічних істот, що відомі як Архонти (або "Vultaas" серед кількох протосаркічних культів). Ці істоти описуються саркітськими текстами як безликі прояви первинного хаосу, їхні справжні форми незбагненні для людського розуму. У гностичних та механітських текстах архонти згадуються як "жахливі хижі ангели".
Художнє зображення архонта або "Старого Бога", злобного божества, яке відіграє головну роль у саркітській міфології.
Свинопас постав перед Царем-Чарівником й запитав: "О великий Царю-Чарівнику та Озирмок, Серце Людське й Світило Світил. Я звертаюся від людей з холодних боліт. Ми боїмося червоних ліхтарів, що танцюють без гармонії: духовні наставники попереджають нас про біду."
І запевнив того чоловіка Іон: Я бачив Безликих, слуг Його Мінливої Величності. Їхній вожак сліпий – кастрований нашими словами й волею. Він співає пісні безвладдя, але воно не прийде більше. Ці жахливі духи не заслуговують на нашу любов: не приносьте їм жертв, доки зірки не стануть в правильному порядку".
Сона Вітх
"Шість Митарств Іона" – це шість випробувань, яким піддали Іона архонти. Іон пройшов усі ці випробування завдяки своїм відточеним володінням ритуалами та практиками, розповсюдженими у саркіцизмі, та звільнився від "рабства" смертних обмежень. Подальша інформація про відносини Іона з Ялдаваофом та його архонтами (а також про природу цих "Митарств") залишається невідомою.
Деякі саркічні культи вважають, що архонти та Ялдаваоф походять не із нашого всесвіту, а можливо й мультивсесвіту. Ці культи вважають, що ці сутності беруть свій початок з Пустоти та що їхні велетенські фізичні тіла – це посудина для цих мерзенних духів. Оскільки їхня свідомість прив'язана до Пустоти, вони відчувають тільки голод і будуть поглинати все, аби задовольнити своє бажання бути цілісними, розповсюджуючись крізь мультивсесвіт немов рак. Часто згадується, що архонти мають якийсь зв'язок з зірками та висхідною пітьмою, яка існує між ними, але про цей зв'язок мало що відомо. Саркітське мистецтво та іконографія зображають архонтів як червоних або чорних істот, смутно схожих на головоногих.
І звернувся Іон до своєї пастви: "Я проникнув за Покої Снів; я постав перед Прадавніми у їх власному пустельному осередку.
Я витримав їх нестерпну силу крізь незліченні еони.
Узрів нескінченні мертві світи, де мертва була й сама смерть.
Прочитав нутрощі Творця нашого, споглядав розгорнуту вічність.
Знайте ж, що рай вже близько.
І народимо ми його своєю власною плоттю."
Сона Скаал
Більшість інформацію про історію та міфологію саркітів отримано з Кодексу Бодфела. До цього кодексу, вилученого з SCP-2480, входить частковий переклад Валкзарона та пов'язаних з ним маргіналій. Також, завдяки археологічним знахідкам Фонду вдалося більше дізнатися про зародження Саркіцизму.
Попри інформацію отриману з кодексу, в історії саркіцизму все одно залишаються прогалини, тому велика кількість наведених нижче даних – міркування, які з часом можуть змінитися.
Рання історія:
Саркітські зброя, обладунки та прикраси були виявлені серед мінойських руїн на острові Санторіні (Тера); це дозволяє припустити, що їхня громада сформувалася незадовго до виверження, яке призвело до краху мінойської цивілізації близько 1500-ого року до н. е.. Девітські дощечки, датовані близько 1800 роком до н. е., згадують повстання рабів в найпівнічнішій провінції, яке очолював харизматичний єресіарх та "покруч". У виявлених всередині сувоях містяться архетипічні для саркічних культів цитати й терміни, включно з посиланнями на "Великого Карциста Іона". Це свідчить про те, що саркіцизм існує вже майже 4000 років. Усі лінгвістичні та археологічні дані свідчать про те, що місцем з якого походить саркіцизм, є західний Сибір.
Якщо Іон досі живий (або взагалі колись існував), скоріш за все є висококласним кравцем реальності. Мало відомо про Великого Карциста "Царя-Чарівника Адітуму", вся інформація про якого подається в формі обожнення або демонізації та не має фактичної вірогідністі. Валкзарон називає Іона народженим від матері-девітки та батька-наложника, маючи на увазі те, що чоловіки, народжені від такого союзу, приречені на рабство. Точний характер рабства Іона невідомий, але беручи до уваги його інтелект, його не використовували в боях чи для ручної праці, скоріш за все він служив алхіміком або жерцем.
На художніх зображеннях зовнішність Іона різниться від чоловіка до андрогіна, від старого до молодика та від людини до потойбічної істоти. Частіше за все його зображають в червоному, білому та чорному одязі з його культовим посохом в руках, в той час як при зображенні в оголених варіантах тіло Іона показують проштрикнутим різноманітними списами/кілками або з відтятою головою в руках, підкреслюючи його безсмертя. Супутні символи включають спіралі, розбиті ланцюги, краплі крові, серпи та уробороса.
Досі невідомо, що було раніше: поява вчення Іона чи його повстання. Якщо ці події дійсно відбулися, то, можливо, що релігію було розроблено під час повстання рабів з метою виправдання застосування аномальних методів ведення війни. У його місії Іону допомагали чотири особи, відомі як Клавігари – шановані фігури та ймовірні учні Іона, які є святими для саркітів.
Агіографія:
Асоціюється з інтелектом, мудрістю, сприйняттям та загадками. Також відомий як: Без'язикий Оратор, Повелитель Таємниць, Всевидющий та Передчуття Іона. Колись він був мудрецем в найпівденнішому осередку девітських володінь, де проповідував філософію миру та рівноправності, набираючи послідовників серед збіднілих.
Цим він викликав хвилювання у девітів, через що його схопили та публічно піддали тортурам – бідняки, яким він намагався допомогти, тепер кидали в нього камінням. Перед натовпом з сотень "п'яних та озвірілих у своїй дурості", девітська жериця відрізала йому язика, зашила рота та емаскулювала. Замість того щоб стратити Надокса, вони "помітили" його символом на лобі. Це тавро неможливо видалити, і воно позначало його як "Страждальця" – того, кого люди, за наказом девітів, повинні були мучити, але ні в якому разі не вбивати.
Надокс блукав по землі як вигнанець: йому всюди відмовляли у притулку та безпечному переході; ті, кого він сподівався врятувати, уражали його камінням та різали ножами. Написано, що уві сні, страждаючи від лихоманки, він побачив месіанську сутність: того, хто може врятувати його та людство від існування у "стражданнях та сльозах". Надокс направився на північ для пошуків цього спасителя, аби направити Іона до його долі.
Надокса, як правило, зображають у червоно-золотому наряді, його голова (а іноді й руки) повністю перев'язана або заточена в каральну маску (яка представляє його статус "Страждальця"), що тримає декілька рук з очима на долонях. З ним пов'язані символи очей, рук, сувоїв, сліз та лотосу.
І підняв Іон шість пальців до гори, і проштрикнули себе воїни списами своїми. "Заради вас!" кричали вони, доки кров не потопила язики їхні. І спитав Іон: "Чи тепер ти бачиш?" І заплакав Надокс, бо все більше людей проштрикали себе в ім'я Іона, бо бачив те, що слова його були правдиві.
Сона Сураас
Асоціюється з сексом, любов'ю, еротизмом, задоволенням, материнством, хворобами та нестримною репродукцією (розмноження, рак, ріст і т. д.). Також відома як: Та-Яку-Іон-Бажав-Найсильніше, Високородна Спасителька та Мати (в рідкісних випадках – Мати Зграї або Рою). Жериця, а також дочка девітського матріарха, спочатку вона протистояла Іону, чиє повстання загрожувало її образу життя. Написано, що її ненависть до Іона з часом стала своєрідною пристрасною любов'ю. Неспроможна викинути його з голови, вона намагалася піймати Іона та зробити своїм наложником.
У своєму прагненні зробити його своїм, Ловатаар хвиля за хвилею посилала мисливців за рабами, але жоден з них не повернувся. З часом Іон сам прийшов до неї, за власним бажанням. У записах йдеться про те, що Іон відвідав її вночі, минувши охоронців, він проник до спальні. Замість того, щоб напасти, він сів на край ліжка й тихо заговорив з нею. Те, що було сказано – невідомо, але в результаті Ловатаар та Іон уклали "союз", який тривав дванадцять діб. На дванадцятий день вони вдвох покинули палац й ніколи туди не поверталися.
Ловатаар завжди зображають красивою, пишнотілою (часто до нереалістичних крайнощів) та майже завжди оголеною (окрім золотих прикрас, що включають головний убір, намиста і браслети). Часто має довгі кігтисті пальці рук та ніг, а також пару ріг, котрі можуть бути або не бути частиною її головного убору. Її символи: комашина королева (традиційно бджоли або мурахи), проколоте серце, квітуча троянда та зламаний скіпетр.
Під Місяцем Чорним Її Відданість прийняла форму ножа кам'яного, подібному до тих, що носить оленячий народ Аді-юм. З рани полилася кров бурштинова, древніми гріхами забарвлена, – сльози її нагадували теплий дощ далекого літа.
Під Місяцем Отруйним перестав текти бурштин, проте тепер фарбувала вона сніг барвами червоними. [нерозбірливо] для Іона, що пив глибокий й збудливий, немов мед, поцілунок Ловатаар. І здався він її білим грудям, і пав він на них в екстазі.
Іон досі чекав, і тут, з темних губ Ловатаар слова потекли: "Задоволення в служінні". Посміхнувшись, він впав на коліна, пізнавши п'янку радість молока та солодкого меду.
Сона Таль
Об'єкт шанування та ймовірний учень Іона. Асоціюється з силою, війною, насиллям, пустелею, полюванням, а крім того – вірністю й бунтом, яким суперечливим це не виглядає. Також відомий як: Рогатий Звір, Жорстокий Володар та Блідий Мисливець. За описами, Орок володів неприродною фізичною силою, будучи продуктом алхімічних й тауматургічних експериментів на рабах. У якості раба Матріарха Агвігхи, правительки девітського міста Йєль, Орок служив її особистим охоронцем та бійцем на гладіаторських боях.
В текстах йдеться про те, що Іон захопивши місто Йєль увійшов до палацу Матріарха Агвігхи (яка, як вважається, була найавторитетнішою особою в місті). Він попросив її здатися та піти, взявши з собою послання для "Девіта з Девітів", у протилежному випадку пригрозивши її покарати. Відхиливши ультиматум, матріарх наказала Ороку знищити Іона. Орок завагався, і тоді його "руни неволі [засяяли], а його голодна душа спалахнула, і тіло його стало духом". Повернувшись проти свого матріарха, він зібрав усю свою силу, якою його наділили, та вдарив Авигоху, перетворивши її на "золу, попіл та небесне зоряне сяйво".
Орока зазвичай зображають як великого мускулистого циклопа в пов'язці на стегнах. Його символи: двостороння сокира, одноокий череп, мисливський спис, поламані кістки, кулак та слон- самець.
Як сказав Орок кітеріанцям: "Сила походить від болю слабких. Слабкі помирають. Сильні народжуються. Я лише бліда тінь жертви, яку приніс Іон, але я віддаю свою плоть та нестерпну силу, скидаючи тлінну оболонку. Я слухаю акулота всередині мене – мою священну метаморфозу завершено".
Сона Шуск
Об'єкт шанування та ймовірна учениця Іона. Її пов'язують з пітьмою, таємничістю, оманою, отрутою, вбивством та справедливістю (або jaka). Також відома як: Та-що-шепоче, Звивиста Тінь, Безлика та Суд Іона. Молода покоївка, яка протягом всього свого життя терпіла знущання девітів. Коли їй урвався терпець, вона спокійно вбила всіх в домі отрутою, зашморгом та кинджалом. Її схопили та ув'язнили в місті-фортеці Курст.
Саарн очікувала на страту, коли до неї явився Іон, який пройшов крізь стіни підземелля, немов "імла від розталого снігу". Там він сказав: "Вітер нашептав мені про твої діяння. Немає зла в Суді. Не ти обрала шлях нашої волі. Більшість помруть сьогодні, але ти потрібна нам живою". В текстах сказано, що Іон перетворив свою руку на "вовчу пащу", яка зубами розірвала ґрати камери, звільнивши цим Саарн.
Відточивши свою майстерність, Саарн очолила мережу вбивць та шпигунів. Девітські дощечки в деталях описують їхню діяльність: чоловіки та жінки, зарізаних посеред вулиць та дітей, задушених у власній колисці "зрадниками-слугами".
Саарн зазвичай зображають як молоду дівчину в лахміттях, або як повністю чорну напівжінку-напівзмію; іноді використовують обидва варіанти, зображаючи химерну істоту в тіні дівчини. Її символи: змії (зазвичай гадюки), жертовний кинджал, терези та зв'язані статуї.
Замовкло серце,
узрівши її кинджал.
Увінчалась мить одним ударом.
Суд – неминучий, неоминний
Тривога; раптова смерть,
Зарозумілості девітів.
Тріумф; кинджал в пітьмі.
В крові тиранів,
Заради спокою дітей наших.
Сона Ваку
Дуже мало відомо про саркіцизм в період від 1600 до 1200 року до н.е., попри те, що цей час вважають "золотим віком" цивілізації саркітів. Саме в цей час культура девітів прийшла в занепад і зберіглася лише у межах одного міста-держави на території сучасної Монголії. Вважається, що відсутність археологічних знахідок пов'язана з тим, що більшість саркітських структур були створені з живих органічних матеріалів.
Війна та занепад Безсмертної Імперії:
Досягнувши свого зеніту, саркітська цивілізація поширилася на Кавказ, Анатолію, Балкани, а також на частину Леванту та Месопотамії. Відчуваючи повагу (або страх) до їхніх аномальних здібностей, декілька племен вступили до війни під знаменами Ади-юма та саркітської релігії: до таких відносяться каскійці, протофракійці, лікійці, іллірійці та інші. Ця напівміфічна держава почала називати себе "Калмактама" або "Безсмертними". Хеттський правитель Суппілуліума II марно намагався перемогти загарбників, що лише посприяло падінню Хеттської Імперії.
Імперія Калмактама облаштувалася у Середземномор'ї завоювавши/колонізувавши Кіпр, Крит та Ярос. Невідомо, хто завдав першого удару, але у відповідь на саркітську загрозу була сформована коаліція царств, що призвело до війни близько 1200 року до н. е. Археологічні знахідки, такі як масові поховання, зброя, ушкодження місцевості та важливі ключові документи (такі як сувої, знайдені в Яросі та Аральському морі), вказують на екстремальний (та аномальний) характер війни. Історики Фонду оцінюють чисельність жертв у діапазоні від 20 до 30 мільйонів осіб, що робить її четвертою по масштабності війною в історії людства. Згідно з відновленими документами, до складу коаліції, сформованої для протидії імперії Калмактама, входили єгиптяни, мікенські греки, мінойці, ханаанці, асирійці та механіти..
Фонду не відомо про більшість деталей війни. Вважається, що застосування Колосів (таких як SCP-2406), а також масове використання речовини схожої на "грецький вогонь", перевернули хід боїв проти саркітів. Вважається, що після закінчення війни Імперію Калмактама було зруйновано разом з саркітською цивілізацією. Насправді, саркіцизм продовжував потаємно існувати на його батьківщині – Уралі, а також серед племен, які воювали на стороні Імперії (наприклад серед фракійців та дакійців). Збитки, завдані регіону, були настільки масштабні, що призвели до краху деяких царств, критичного напливу біженців, занепаду мистецтва, літератури, науки й техніки, а також до затяжних епідемій та голоду через саркітську біологічну зброю: події, які пізніше стали відомі історикам як колапс пізньої Бронзової Пори.
Падіння, здавалося б, непереможної "Безсмертної Імперії" призвело до формування культурно різних саркітських діаспор та саркічних культів по всій Євразії. Через недостачу перевіреної інформації Фонд може лише здогадуватися про дії саркітів у період від 1100 року до н.е. до 1300 року н. е.
Розквіт неосаркіцизму:
Янош Мудрий (Карцист Сверок), 1560 рік; Соломонар та придворний маг Балаша ІІ "Божевільного".
Більшість з відомих неосаркічних культів походять від певних карпатських дворянських сімей, на яких вплинули протосаркітські Соломонари. Невідомо, чи навмисне Соломонари проникли до карпатських дворян, чи їх розшукували самі дворяни, ігноруючи або заперечуючи (а можливо, і поширюючи) чутки про поклоніння дияволу та чаклунство навколо культу. Документи та артефакти, вилучені з SCP-████, припускають, що деякі Соломонари служили "придворними магами", консультуючи своїх лордів та леді з питань алхімії, медицини, астрології та окультизму.
З часом це призвело до формування саркітських "Великих Домів": багатих сімей, що практикують своє власне тлумачення саркіцизму, звеличуючи індивіда над колективом й використовуючи це для своїх корисних цілей. Цей новий різновид саркіцизму розповсюдився по всій Європі завдяки шлюбам; як тільки нові вчення закріпилися, серед "Великих Домів" почалося кровозмішення.
Послідовники Церкви Червоного Жнива.
Окремі ордени різняться в залежності від регіону, але їх можна поділити на два основні типи: протосаркічні та неосаркічні. Схоже, що це не суперечні переконання, а адаптація до оточення.
Послідовники протосаркіцизму намагаються не з'являтися на відкритій місцевості, якщо тільки це не значно ізольована територія. Вони демонструють гостру технофобію та уникають сучасності, навіть можуть намагатися знищити або вивести з ладу сучасну електроніку, якщо виявлять її. Протосаркічні культи зазвичай цінують покору і самопожертву.
Відомі представники:
Сторінка з соломонарської ритуальної книги.
Вважається, що предки Соломонар поселилися в Тисо-Дунайській низовині між 1200 та 600 роком до н.е. Існує гіпотеза про те, що саркіти асимілювали місцевих протофракійців, ставши зрештою даками – народом, який значиться у давньогрецьких та римських джерелах.
Саркітська фортеця класифікована як SCP-████, була виявлена в Північних Карпатах і вважається серцем культу соломонар. Було висловлено припущення стосовно того, що соломонари належать до дакійського культу Залмоксиса (або являють з ним одне й те ж), культурно асимілювавшись з прадавнім протофракійським народом.
Документи виявлені в SCP-████ та SCP-2191 свідчать, що соломонари були вельми впливовими, хоча й переховувалися, аж до 15-го століття, коли їх зрештою знищив Янош Гуньяді, провідний угорський військовий та політичний діяч. Вважається, що соломонарами контролювалися декілька валахських та молдовських бояр, зокрема клан угорських дворян Гуткелед, і саме цей вплив призвів до розвитку неосаркіцизму та його експансії на захід.
Ведуться суперечки щодо того, чи можна вважати сучасних послідовників справжніми соломонарами, особливо після отриманої з SCP-████ інформації. Більшість з них проживають в ізольованих долинах по всій території Карпат та практично не пов'язані між собою. У своєму нинішньому стані їхня релігія є сумішшю місцевих народних традицій та соломонарських ритуалів крові.
Розташовані в SCP-2133 двері зі свіжим намальованим релігійним символом.
Церква Червоних Жнив була виявлена в SCP-2133 у 1936 році Відділом "П" ГРУ. Фонду стало відомо про цей культ, коли після розпаду СРСР SCP-2133 перейшов під їхній контроль.
SCP-2133 – це безіменне селище, розташоване у північній частині Уральських гір, жителі якого є єдиними відомими членами Церкви Червоних Жнив. Церква практикує ритуал відновлення, під час якого недавно померлих збирають з полів ріпи, розташованих по всій території SCP-2133. Члени сприймають цей процес, як частину "старого заповіту", який не можна порушувати, і яий повинен продовжуватись до настання "раю" (Адитуму).
На даний момент вважається, що цей культ знаходиться під безпосереднім контролем карциста ("Карцист Алька"), який перебуває в підземному лігві під прилеглими горами, з'єднаному з селищем рядом тунелів, до яких можна потрапити через церкву.
Церемоніальне коло Ватула.
Ватула (санскрит: वातुल) відомі Фонду з 1969 року, але їх спочатку помилково приймали за ахорі через деякі схожі ритуали. Зв'язок з саркіцизмом було встановлено тільки в 2010 році завдяки обширному дослідженню.
Ватула викликають страх та повагу серед сільських бідняків в індійських штатах Раджастхан, Гімачал-Прадеш, Джамму та Кашмір, Хар'яна, Пенджаб й Гуджарат. Культисти вважають, що походять від карциста Васкі, який, як вони стверджують, прибув з північного заходу й подарував їм своє благословення та розповсюдив яру чуму серед їхніх ворогів.
Церква Вічної Матері, невелика секта, виявлена (SCP-4476) в болотистих низинах півдня Луїзіани, є одним з найстаріших саркічних культів, які потрапили на Північноамериканський континент разом з переселенцями. Практикується тільки членами Le Famille Natau, ритуали та практики Церкви дозволяють прослідкувати їхній родовід аж до падіння Г'яросу та карциста Мекси.
Фонд вперше стикнувся з ними у квітні 2010 року; більшість їхніх ритуалів та релігійних особливостей досі відносно невідомі, оскільки подальші дослідження роду Натау тимчасово зупинили, у зв'язку з кількома недавніми невдачами.
Невеликі збори неосаркітів.
Неосаркіцизм лише поверхнево схожий на історичний та сучасний протосаркіцизм. У той час як протосаркіти – фрагментовані (кожна група існує окремо), ізольовані, архаїчні, пов'язані з забобонами і табу, неосаркіти – набагато сучасніші, космополітичні та єдині.
Досі невідомо, чи є неосаркічні культи відносно нещодавнім утворенням, або ж виникли внаслідок тривалої еволюції протосаркітських сект. Неосаркіти не проявляють жодних сумнівів стосовно сучасних технологій та мешкають в густонаселених місцях, а в плані повсякденного життя мало відрізняються від інших людей, рівних до них за своїм культурним та соціальним статусом. Головною моральною метою неосаркітів є прагнення до реалізації власних бажань і досягнення влади.
Деякі неосаркіти вважають за краще триматися своїх напівзруйнованих маєтків, покладаючись на землі та титули, інші ж прийняли сучасність завдяки капіталізму.
Відомі представники:
Ймовірно, запрошення на церемонію 28 листопада 1952 року, вилучене з трупу культиста Пробудження Адитуму.
Пробудження Адитуму – це культ, який діє на території Сполучених Штатів та вважається найстаршою саркітською організацією Північної Америки; перші свідчення про її існування датуються 1650 роком. Вважається, що організацію знищили 28 листопада 1952 року, не раніше за створення SCP-2480 – засновники Проекту Сітра Ахра вважають це "першим пострілом" того, що може стати складним потаємним конфліктом.
Обов'язки лідера "Пробудження Адитуму" до своєї смерті у 1956 році виконував Корнеліус П. Бодфел ІІІ (Карцист Сулькіск), мільйонер-індустріаліст, який проявляв гострий інтерес до окультизму. Фонд у 1932 році не звернув уваги на цю організацію, вирішивши що це – звичайний "декадентський соціальний клуб", і не визнавав її аномальні можливості до інциденту 28 листопада 1952 року.
Фонд побоюється того, що Пробудження Адитуму пережило свою поразку. Вважається, що оновлений культ в даний час знаходиться під контролем Вів'єн Дюрант-Круа – президентки та виконавчої директорки фінансової групи Дюран Бодфель, дружини громадянина Угорщини Олександра Круа (генерального директора "Abraxas Arms", який вважається саркітом).
"Череп Орока", спільний для всіх членів Чорного Ложа мотив татуювання.
ГОІ-0432 – це аномальний злочинний культ, який діє на пострадянському просторі. Відома як "Мисливська Чорна Ложа" (або просто "Чорна Ложа"), причетна до низки злочинів, що включають здирництво, вбивства, пограбування, азартні ігри, проституцію, незаконну торгівлю зброєю та організацію підпільних боїв. Хоча така діяльність не є незвичною для кримінальних угрупувань, у своїх злочинах ГОІ-0432 застосовує аномальні можливості.
Фонд вперше зіткнувся з Чорною Ложою на початку 1990-х років, завдяки інформаторам з Інтерполу. Подальше розслідування виявило в документах нещодавно розпущеного відділу "П" ГРУ інформацію про ГОІ-0432, яку в подальшому підтвердили його колишні члени. Схоже, відділ "П" ГРУ не зміг повністю стримати або нейтралізувати загрозу, яку становлять культисти Чорної Ложі, до того ж, один з інформаторів назвав їх "гідрою" – організація декілька разів намагалася нейтралізувати секту, але та через декілька місяців знову з'являлася "сильнішою ніж була".
Жертв Чорної Ложі виявляли проштрикнутими або нанизаними на великі шипи з органічних тканин, крім того, тіла мали сліди, що можуть свідчити про ритуальний канібалізм серед прихильників культу.
Родовий герб сім'ї Ворош, члени якої мають великий вплив на культ.
Активний переважно на всій території Європи, Езотеричний Орден Білого Черва (Fehér Féreg Ezoterikus Rend) – це саркічний культ, замаскований під окультне братство. Подібно до інших "таємних товариств", існування культу не є таємницею, у той час як його чинна природа – невідома населенню..
Якщо вірити документам, знайденим в архівах SCP-████, Езотеричний Орден є однією з найстаріших неосаркчних сект. Заснована угорською знаттю, під сильним впливом їхніх "придворних магів" соломонарів, ця релігія перетворилася з таємної язичної віри на секретний інструмент дрібних поміщиків.
Вважається, що на провідних посадах Езотеричного Ордену домінують потомки роду Довош (угорська дворянська сім'я).
Черговим нещодавнім відкриттям стало існування Темноводної Ложі.
Темноводна Ложа потайки переховується в закритому нексусі La Rue Macabre (дослівно Зловісної Вулиці) за межами Нового Орлеану, штат Луїзіана. Продовжуються переговори з керівництвом La Rue Macabre щодо отримання доступу для дослідження культу.
Про них відомо тільки те, що вони є одним з небагатьох представників адитської діаспори на півдні великої частини північно-західної Африки. Перенесена на Північноамериканський континент приблизно в середині XVI століття, Ложа принесла з собою практики, які сильно змішалася з культурою ганських народів акан.
Невідомий екземпляр SK-BIO під час розтину.
Найбільшу загрозу з боку саркіцизму становить можливість до створення та маніпуляція живими організмами аномальними засобами. Серед даних організмів було виявлено достатню кількість закономірностей для їхньої класифікації на "види". Вони не проявляють ознак страху чи болю та регенерують травми з аномальною швидкістю. Далі наведено частковий список таких істот:
- SK-BIO типу 001
- Персонал називає їх "Бегемоти". Дані істоти, зазвичай, сягають висоти 4 метри та важать 4000 кг, мають бліду й в'ялу шкіру. Не мають видимих очей, вух, носів, більшу частину їхніх обличь займає великий зубатий рот. Першим зареєстрованим екземпляром SK-BIO типу 001 був SCP-2480-2. Схоже, що вони мають обмежений інтелект.
- SK-BIO типу 002
- В середньому досягають від 1,5 до 2 метрів у висоту та важать близько 250 кг. Мають вертикальні роти, довжина яких відповідає довжині обличчя, та тонкі пальці, які закінчуються пазурами довжиною від 50 до 60 см. Тіла частково захищені білим хітиновим панциром, плоть під ними має темно-червоний колір та помітна на суглобах.
- SK-BIO типу 003
- Також класифікується як SCP-2191-1. SK-BIO типу 003 генетично вважається людиною, яка зазнала декілька значних, здавалося б, смертельних мутацій. У SK-BIO типу 003 відсутні усі основні внутрішні органи, окрім легень, серця та стовбуру головного мозку. Зовнішній епідерміс позбавлений пігментації та зовні нагадує потрісканий фарфор, можливо, це пов'язано з захворюванням на арлекіновий іхтіоз. Істоти здаються андрогінними та позбавленими будь-яких вторинних статевих ознак. Їхні вироджені очі покриті шаром шкіри, що робить їх майже сліпими, але вони можуть реагувати на світло (зазвичай проявляючи відразу до хвиль, довжиною більше ніж 100 нм). Подальші відхилення від виду Homo sapiens включають: особливо плоскі, вигнуті носи та воронкоподібні вуха, які надають значного нюхового та слухового сприйняття. Схоже, що вони використовують язик не для спілкування, а для ехолокації, постійно цокаючи ним.
- SK-BIO типу 004
- Відомі як "хапачі". Цупкі органічні структури, щупальцеподібної форми, темно-червоного кольору. SK-BIO типу 004 зазвичай не здатні до пересування та використовуються саркітами для охорони певних місць.
- SK-BIO типу 005
- Названий саркітами "Кіраак", SK-BIO типу 005 – це органічні, біологічно живі структури, які використовують в якості храмів. На даний момент, на утриманні Фонду є один мертвий екземпляр (SCP-2095), але, в теорії, інші живі екземпляри існують по всьому світу. Оновлення: Недавно агенти виявили інші живі екземпляри; очікується додаткова інформація.
"Процес створення Кірааків це жахливіший, ніж вважалося. Живу людину "помазують", після чого багаторазово годують та формують, а її мозок, тим часом, повільно атрофується, й вона перетворюється на живий храм. Для саркітів вирощувати плоть та кістки – це немов піклуватися про дерево бонсай." – Д-р Цукіно.
- SK-BIO типу 006
- Відомі серед саркітів, як "Акулоти" та "Його Священні Білі Черви", SK-BIO типу 006 – це симбіотичний організм, виявлений як в тілах саркітів, так і всередині саркітських істот. Вважається, що вони виконують роль вторинної імунної системи, захищаючи господаря від хвороб, а також значно підвищують регенеративні здібності носія. Також існує теорія, що SK-BIO типу 006 напряму пов'язані з тілесними мутаціями деяких саркітів.
- SK-BIO типу 007
- SK-BIO типу 007 може існувати або складатися з кількох "видів" і, як правило, належати до будь-якого типу SK-BIO, у яких відсутня стабільна фізична форма (хоча її втрачають більшість, якщо не всі, саркітських організмів у випадку критичних пошкоджень). Існуючи як гелеподібна речовина, такі організми можуть збільшувати свої розміри (ліміт невідомий), поглинаючи біомасу тих, з ким вони зіштовхуються. Людина може бути перетворена на SK-BIO типу 007 за допомогою ритуалу, що і сталося, коли SCP-2075 викликав перетворення, які стали причиною смерті доктора Альберта Кроненберга.
