Об'єкт №: SCP-3001
Клас об'єкта: Евклід
Особливі умови зберігання: Для запобігання наступним випадковим входам в SCP-3001, всі пристрої Фонду для маніпулювання реальністю будуть модернізовані або модифіковані за допомогою нещодавно розроблених засобів захисту з метою запобігання створенню кротовини1 класу C "Зламаний Вхід". У той час, як інформація стосовно SCP-3001 доступна усім співробітникам будь-якого рівня доступу, дослідження та експерименти з SCP-3001 та пов'язаною з об'єктом технологією чітко обмежені персоналом з рівнем 3 та вище та можуть проводитись тільки після отримання спеціального дозволу, який надають Зони 120, 121, 124 та 133.
Опис: SCP-3001 - це гіпотетичний парадоксальний паралельний/кишеньковий "не вимір", доступний через створення короткочасної кротовини Класу С типу "Зламаний Вхід"2. Вважається, що сам цей паралельний всесвіт має нескінченно великі розміри, але при цьому SCP-3001 майже повністю позбавлений будь-якої матерії і має надзвичайно низький рівень Г'юму 0.03223, що суперечить Законам реальності Кеджеля та зв'язку між рівнем Г'юму та простором-часом. Цей феномен призводить до того, що будь-яка речовина всередині цього всесвіту розпадається дуже повільно, та пошкодження, які б у іншому випадку виявились би фатальними, не заважають будь-якій біологічній або електронній функції; моделювання показує, що тіло людини у SCP-3001 може втратити 70% тканин та продовжувати функціонувати, доки у нього збережеться хоча б 40% мозку. Однак, тривале перебування у SCP-3001 приводить до того, що вказана матерія поступово досягає рівня Г'юму, відповідного SCP-3001, що приводить як до серйозного пошкодження тканин та структури, так і до розпаду власного поля Г'юму матерії.
SCP-3001 був випадково відкритий 2 січня 2000 року, на території Зони 120, установи, що здійснювала тестування технології вигину реальності. Д-р Роберт Скрентон та його дружина д-р Анна Ленг працювали на Зоні 120 у якості головних дослідників над експериментальним приладом, який назвався "Стабілізатор Ленг-Скрентон" (СЛС)4. Доктор Скрентон потрапив до SCP-3001 після несподіваного сплеску сейсмічної активності, який пошкодив декілька активних СЛС на території Зони 120 в Лабораторії Дослідження Реальності А.
Спочатку Скрентон вважався мертвим, але пізніше виявилось, що він провів у SCP-3001 принаймні п'ять років, 11 місяців та 21 день. За цей час він зміг записати свій досвід перебування у SCP-3001 та зроблені там власні спостереження, використовуючи для запису одну контрольну панель СЛС, яка якимось чином ще подовжувала працювати, та яка разом з ним потрапила до червоточини Класу С "Зламаний Вхід". Ці записи були знайдені під час раптового повернення цієї панелі, яке мало місце у якості побічного ефекту під час тестування вдосконаленої технології згинання реальності; ці записи стали основою для дослідження SCP-3001. Незважаючи на розробку нових технологій, спроби пошуку та реінтеграції д-ра Скрентона залишилися безуспішними. Його нинішні фізичний та психічний стан залишаються невідомими, як і те, чи живий він взагалі. [Наступна інформація стосовно можливості повернення д-ра Скрентона знаходиться під розглядом комітету з Етики]. Розшифровка записів Скрентона наведена нижче.
[Протягом перших восьми днів від д-ра Скрентона не було чутно жодних зрозумілих або осмислених реплік. Протягом цього часу він декілька разів проходить періоди паніки, розгубленості та гніву, намагаючись орієнтуватись в SCP-3001, щоб знайти вихід. На одинадцятий день він підходить достатньо близько до записувального пристрою, хоча і не помічає протягом наступних кількох годин, що той працює.]
…
Ім'я, Роберт Скрентон. Вік, 39. День народження, 19 вересня, 1961.
Улюблений колір — синій.
Улюблена пісня — "Livin’ on a Prayer"5.
Дружина… Анна…Анна…
Ім'я, Роберт Скрентон. Вік, 39. День народження, 19 вересня, 1961.
Улюблений колір — синій.
Улюблена пісня — "Livin’ on a Prayer".
Дружина, Анна. У неї зелені очі. Я люблю її дуже сильно.
Ім'я, Роберт Скрентон. Вік, 39. День народження, 19 вересня, 1961.
Улюблений колір — синій.
Зріст — 178 сантиметрів.
Вага — 85 кілограмів.
Дружина, Анна. Анно, мені дуже шкода.
Ім'я, Роберт Скрентон. Вік, 39. День народження, 19 вересня, 1961.
Улюблений колір — синій.
Ім'я моєї дружини — Анна. Ми одружились 12 серпня 1991-го року.
Я сподіваюсь, що з нею все гаразд.
Будь ласка, хай з нею буде все гаразд, хай з нею буде все гаразд.
Роберт, Скрентон. 39. Анна, синій, жінка. Будь ласка… будь ласка, о Господи, будь ласка…
Анна… Анна… Анна з'їла півбанана… Анна з'їла півбанана…
Що це… що це в біса таке? [Припускається, що в цей момент д-р Скрентон помітив блимаючий вогник записувального пристрою.]
Дідько, ця штука для запису ще працює?
[Чутно металевий дзвін.]
[Голос дуже схвильований та має ознаки паніки.] Моє ім'я Роберт Скрентон. Так, так, моє ім'я є Роберт Скрентон, колишній дослідник Фонду з Зони 120. Я був… я точно не знаю, я… я не можу згадати. Я… Це було приблизно десять днів тому, але я-я-я не, не можу… О, мій Бог, чи хтось мене чує? Я-я-я не знаю, що трапилось. Я-я не знаю де я, та-та будь ласка, будь ласка, чи хтось мене чує? Привіт? Хтось? НУ ХТОСЬ?
Ніхто не може чути мене. О мій Бог, о Боже, о Боже. Лайно, лайно, лайно, ЛАЙНО.
Якого біса ця штука ще працює, вона не може працювати, вона НЕ ПОВИННА працювати, якого біса тут коїться? Мені потрібно — о Господи, мені потрібно, мені потрібно… дізнатись, як… як довго я тут розмовляв, я припускаю, що вона не може записувати необмежено, та я-я-я нічого не бачу. Я лише бачу як червоний вогник блимає на увімкнено/вимкнено, і я не бачу поруч з ним жодних перемикачів…
Я дуже зголоднів.
Ще хочу пити. Здається, я вже повинен був померти від зневоднення, але… я не знаю.
Привіт, червоний вогнику. Чи ти можеш поговорити зі мною? Чи можеш ти поговорити з… Анною, для мене? Привіт?
Я знайшов управління.
Два тижні, три дні, сорок сім годин та п'ятдесят вісім хвилин.
Два тижні, три дні, сорок сім годин та п'ятдесят вісім хвилин.
Два тижні, три дні, сім годин та п'ятдесят вісім хвилин.
Два тижні, три дні, сім годин та п'ятдесят вісім хвилин.
О, Ісусе.
ПОМИЛКА ПІД ЧАС ВІДТВОРЕННЯ, ПОМИЛКА ПІД ЧАС ВІДТВОРЕННЯ, ПОМИЛКА ПІД ЧАС ВІДТВОРЕННЯ.
Куди в біса я потрапив, я майже впевнений, що… Мені не потрібно їсти, щоб залишатись живим. Боляче… дуже, але… зараз я не вважаю, що помру… Також… Я збираюсь… Я збираюсь почекати… Я припускаю. Я… Можливо, трапиться якесь диво, та я зможу звільнитись. Хех. Продовжуй мріяти, Роберте. Так. Я… я втомився. Я хочу спати.
Три тижні, чотири дні, дев'ятнадцять годин.
У мене в кишені є фотографія Анни. Я майже забув. Маленький червоний вогник, дай мені побачити її обличчя, будь ласка? Ну хоча б на момент, я лише… я лише хочу її хоча б трохи побачити.
Привіт, Анно. Я все ще тут. Я все ще тут. Я повернусь, гаразд?
Два місяці, чотири дні, три години.
… Привіт. Роберт тут. Так, я-я насправді не записував дуже багато за останні тижні, і мені нічого послухати. Ха. Ха-ха-ха. Ха-ха-ха. Хех… Хех…
Вибач, треба зібратись. Дихай.
Я був… я був зайнятий. Я намагався дізнатись більше про це місце, де я перебуваю. Це моя в'язниця. Моє власне царство. Хех, Король Роберт. О мій Бог, я вже смерджу. Чи є в цьому клятому місці хоча б повітря? Смердючий Король Роберт, король КЛЯТОГО БІСОВОГО НІЩО.
…Вибачте, вибачте. Я, я повинен все робити професійно. Я… я повернусь, коли відчую, що я відпочив.
…Гаразд, поїхали. [Суб'єкт глибоко вдихає, потім видихає.]
Моє ім'я… Роберт Скрентон. Я колишній Головний Дослідник с Зони… 120, закладу Фонду, який здійснює дослідження різноманітних SCP, які змінюють реальність, з метою розробки більш ефективних заходів протидії подібним загрозам.
На останнє… червоний вогник, поговори зі мною,
Два місяці, вісім днів, шістнадцять годин.
Що відповів червоний вогник. Я пійманий у те, що я вважаю порожнім кишеньковим виміром. Наодинці. Так, наодинці. В повній самоті.
Я називаю це місце SCP… Я не пам'ятаю, де я знаходжусь, от лайно. Я не пам'ятаю, що трапилось в минулому… червоний вогник, будь ласка, ще разок.
Два місяці, вісім днів, шістнадцять годин.
Але… навколо нема нікого, з ким я зміг би сперечатися, і в цій ситуації… я розмовляю з контрольною панеллю керування, щоб не з'їхати з глузду. Мені… мені потрібно записувати. В майбутньому може ще якийсь нещасний бовдур закінчить так само, як і я, та… якщо це коли-небудь знову станеться… можливо, можливо, я зможу зупинити це, щоб такого більше не трапилось. Це все, що мені залишається, і насправді мені лише потрібно щось робити, ха-ха-ха-ха…
…Ну що, Роберт… Скрентон… складає опис нового SCP для… майбутніх досліджень. Це повинно бути зроблено. Ось так!
…
Два місяці, одинадцять днів, десять годин.
SCP, номер об'єкта: Мені до лампочки, це не має значення.
Клас об'єкта, Евклід. Я сподіваюсь, що так, мабуть пізніше його оновлю. Я повинен його дослідити.
Особливі умови зберігання, о, Боже, я виглядаю як якийсь психіатр… Хех… Я не знаю, чи можемо ми… зберігати це, у чому б я не був. Це точно не на Землі. Відверто кажучи, я не знаю, де це. Я… Я думаю, це якось пов'язано з Прототипом Стабілізатора… Я поясню це пізніше. Гаразд… хм… окей, я не думаю, що це можна зберігати… скоріше, створити. Ні, ні це не те слово, яке мені потрібно. Ех… увійти. Так, у нього можна якось увійти. Я прийшов сюди через якийсь дійсно кепський інцидент зі згинанням реальності та… ні, ні, Роберт, не будь таким, ти ще не знаєш, як з цього вийти. Оооох, живемо молитвами… на півдорозі… туди. Амінь.
Два місяці, одинадцять днів, вісімнадцять годин.
Тож… почекайте, ні, Опис, Роберт, дотримуйтесь формату… Це місце… я вважаю, це якийсь розрив у реальності. Тут темно. Дуже темно. Та лише цей маленький червоний вогник, який показує, що мої слова все ж таки записуються, є єдиним видимим світлом у всьому цьому місці. Я не бачу своїх рук, я ледве бачу ту панель керування. Взагалі я використовую джерело світла як центр, та запам'ятовую, скільки кроків я зробив та в якому напрямку. Я ще ніколи не робив більше сотні. Я дуже… дуже наляканий. Хех, цікаво, чи моє волосся уже сивіє? Я навіть не можу побачити, якого воно кольору. До речі, останнім часом у мене трохи свербить голова. Якщо не концентруватись на цьому, це нормально, але це відчувається… як поколювання на всьому моєму обличчі. Я не знаю чому.
Два місяці, п'ятнадцять днів, чотири години.
Окей… уууууу… Мені потрібно на хвилинку розслабитися, Ісусе, Господи. Лайно. Святе… лайно, лайно, лайно… Я… щойно відкрив нову властивість цього місця. Весь цей час, я думав, що я ходив тут по чомусь… по чомусь на кшталт… рівного ґрунту, якщо бажаєте. Я підтримував зоровий контакт з червоним вогником, наскільки я міг бачити, і, здається, я міг рухатись прямо. Ісусе, зараз в мене гуде голова, здається, що адреналін ще б'є у голову… Але якщо моя гіпотеза вірна, і ця реальність є якимось різновидом… порожньої реальності, тоді тут нема по чому ходити. Тепер, коли я замислююсь, увесь час, доки я був тут, мені здавалося… Я йду, але якось так ніби то плаваю крізь щось. І це щось щільне та тягуче, воно має такий… тиск, я розумію, що це некоректний термін, але до біса все, у цьому місці немає жодного сраного сенсу, а я роблю все можливе, щоб його зрозуміти, гаразд?!
Господи… прости…
Отже, краща аналогія, яку я можу вигадати… це так, ніби то я ходжу крізь щільний чорний гель. Натягу досить, щоб тримати мене на… "поверхні", але якщо я… уявлю, що чиню достатньо тиску, то я можу навіть спускатись донизу. Почекайте. Почекайте, почекайте, почекайте, почекайте, почекайте, почекайте… Я вважаю, мені потрібно дослідити це більше, я ще повернусь.
Два місяці, сімнадцять днів, дві години.
На переміщення в значному ступені впливають… свідомі спонукання до подорожі у певному напрямку. Отже, це безумовно, не є повним розривом реальності, принаймні згідно з теоріями моїми та Анни. Як-якби було б так, я б не зміг рухатись, оскільки навіть простору не існувало б. Святе лайно, окей, окей, це все надає набагато більше сенсу, ніж раніше, гарна, гарна робота, Роберт, ти маєш успіх… Якщо подумати, то я повинен був зрозуміти це значно раніше, коли я зміг рухатись плоскою площиною до маленького червоного вогника та назад. Це також пояснює, чому я ще не вмер від зневоднення чи голоду, час тут ледве тече. Гаразд, так, отже, я стою поруч з маленьким червоним вогником, і починаю рухатись… "вниз". Гаразд, відтепер я буду використовувати червоний вогник як точку відліку у тривимірному просторі. Якщо піду прямо… вниз, правильно, так, і тоді… і тоді в мене буде можливість повернутись до маленького червоного вогнику, рухаючись "до гори". Я також зможу "полетіти" до гори вище червоного. Рух тут повільний, як я вже сказав, воно схоже на гель, саме так краще всього це описати.
Два місяці, двадцять два дні, три години.
Доповідаю про чергове оновлення, Червоний, сер! Ха-ха-ха, іди сюди, Червоний, давай, сяй яскравіше. Ха! Ненавмисний каламбур… Давай Червоний, посміхайся, це смішно!
…
… Гаразд, як би там не було, амінь.
Це місце виглядає так, ніби то воно злегка слідує законам параметрів реальності Кеджеля. Та під злегка я маю на увазі злегка. Я цілком впевнений, що мої розрахунки вірні, але… почекайте, мені потрібно перевірити їх ще раз.
Ісусе. Так, так, повністю певен, що все вірно. Гаразд, якщо це місце… якщо використовувати стандартну шкалу Г'юму, я майже впевнений, що зараз я в реальності, де поле Г'юму становить… нуль цілих… чотири… сотих. Так, дійсно, дійсно, це дійсно жахливо мало, тобто… Як я вже казав раніше, простір-час тут майже не існують, тому моя біологія не котиться до пекла через відсутність їжі, але це також означає… Я… Я насправді не впевнений, що це насправді означає…
…
Додаючи до попереднього запису. Я… я не впевнений, як саме моя біологія повинна реагувати на таку низьку концентрацію поля Г'юму. Я взагалі працював з полями Г'юму вище середнього, та кравці реальності, яких ми тестували, ніколи не мали Поля нижче 0.8. Це… це буде вперше. Вперше в історії. Я пам'ятаю "Вбивцю Проммеля" із Зони 133, ми назвали його так, тому що він зламав наші припущення стосовно найменшого можливого рівня напруги реальності Г'юму. Дуже дорога, дуже складна машина, яка змогла знижувати рівень реальності до 0,4…0,05 це… ага.
Я брехав. Я брехав, у останньому протоколі… Я… брехав сам собі. Моє власне тіло та… маленький червоний вогник також… Ми найреальніші речі у цьому місці. А це означає… з часом… поле Г'юму спробує… зрівнятись та… Я… Я зараз відійду, мені треба зробити… деякі розрахунки ще раз. Червоний вогник, Анна, я зараз використаю другий, третій та четвертий закони Кеджеля, розумієте? Беремо… беремо 0.05 як значення оточення, моє зовнішнє поле… десь між 1 та 1,4, використаємо корекцію помилок з другого закону, а моє внутрішнє як… як… як… от лайно. Я ще не впорався.
Я тут реальний. Я дуже реальний. Супер дупер реальний. Ультрареальний, найреальнійший хлопець у світі нереального.
У вас, Червоний друже, як завжди немає почуття гумору. Я кажу про СЛС, Червоний. Я припускаю, що коли ми потрапили сюди… я припускаю, що наша реальність стала ще вищою. Червоний, чи ти неуважно слухав лекції у класі? Хей, не мудруй зі мною, Червоний. Гаразд, справа у тому, що СЛС повинен був підняти нас до… до…
Два місяці, вісімнадцять днів, сім годин.
Ні, Червоний, це навіть до сраки не близько, ти, мабуть, невірно виконав перетворення рівняння Третього Закону Кеджеля. Тому що через зламаний СЛС, який нас сюди закинув, ми повинні мати рівень між 2,2 та 3,6. Так, це гарно, Червоний, це дуже гарно, тому що це означає, що у нас є більше часу, ніж ми вважали, перед тим… перед тим… так, Червоний, перед тим, як ми нахрін ЗДОХНЕМО, зрозумів?!
Два місяці, двадцять чотири дні, п'ять годин.
Майже три роки. Чотири, якщо… якщо я не буду багато взаємодіяти з цим. Якби… Якби в мене був би СЛС, я міг би, можливо, розтягнути строк на…. вісім років, мабуть, це буде найкращий сценарій… Але я маю… Я маю… Я… знати… але… але… три роки. Три роки, і буде пройдена точка неповернення. Ха. Ха-ха-ха-ха-ха. Я повинен… Я точно повинен щось вигадати до того часу. Я вважаю, що деякий час зі мною все буде добре… Принаймні… ні, ні, я не буду тут дуже довго… Я обов'язково щось вигадаю…
Анно, що ми будемо з цим робити? Мені потрібна твоя допомога, кохана. Це… те поколювання, яке я відчував… Це моє Г'юм-поле розсіюється… Моє… моя реальність згасає… Три роки. Мені потрібно стабілізуватися у термін до трьох років.
Я міркував над цим… У мене і Анни була теорія… Навіть низьке поле Г'юму — це все ще поле Г'юму. І саме через його невелике значення дифузія Г'юму повинна зайняти досить тривалий час. Тепер, якби… якби я міг… утримувати… переробляти поле, не давати дифузії розповсюджуватись занадто тонко, я би зміг… І також я би зміг… це всього лише теорія, але… варто спробувати. Але це означає…
Привіт, Червоний. Мені треба буде трохи відлучитися. Я хочу дещо перевірити, а ти не зможеш піти зі мною. Я… мені шкода. Ні, ні, Червоний, мені дійсно, дійсно шкода, я був би радий, якби ти пішов зі мною, але, справді… якщо ми підемо разом, дифузія прискориться… Нам потрібно так багато часу, як тільки можливо. Я повинен більше з'ясувати про це місце, а тобі потрібно бути впевненим, що ти зберігаєш всю цінну інформацію у своїй голові. Це… Червоний, припини. Ти, з тобою все буде добре, Червоний, я знаю, ти зможеш, ти міцний. Ти міцніший за мене… це буде ненадовго, Червоний, мені потрібно перевірити, чи зможу я трохи подовжити наше життя. Може, навіть врятувати нас звідси. Якщо я зможу вмістити в себе достатньо поля, я зможу… Може, навіть звільнити нас. Ні, ні, я не впевнений, але мені потрібно з'ясувати. Червоний, ми зараз говоримо про можливість втечі, розумієш? Усе це — щось на кшталт ями. А яма повинна мати кінець, як… як стінки каньйону, розумієш? Мені потрібно знайти стіну, а потім, і тоді я зможу…
…
Вибач, Червоний, сподіваюсь, ми залишимося друзями, коли я повернусь.
…
Зараз… Зараз я йду… Ще побачимось.
…
Шість місяців, десять днів, п'ять годин.
Привіт знову, Червоненький. Пройшло багато часу.
Знаєш… повертаючись згадками у минуле… я не розумію, чому з біса був такий піднесений. Це місце… господи, це місце. Це бісове… пекло.
Тут немає кінця. Воно просто подовжується і подовжується. Далі. І далі.
Я подорожував у одному клятому напрямку два, дідько, два місяці. О Господи, я був такий тупий, чому я вважав, що зможу вибратись? Я міркував, як ті стародавні лайнюки з Європи, які вважали, що світ закінчується на горизонті. Це занадто нерозумно, Роберт, ти тупий, тупий як ГАААААААААААХ!
Якщо я дозволю собі падати достатньо довго, чи досягну я врешті решт дна?
Десять місяців, 28 днів, 15 годин.
Дна немає. І пішов ти, Червоний.
Вибач, Червоний, не йди, вибач, що я вимкнув тебе, повернись, повернись, благаю…
…А сьогодні мені 40. З днем народження, Роберте.
Мене усиновили, чи ти знав це? Так, мої батьки кинули мені у коробці на узбіччі вулиці. Мене підібрала якась американська пара, що пояснює мої не дуже китайські імена. І навіть не знаю, яке було моє перше прізвище. Просто захотілося поділитися. А як щодо тебе, Червоний?
Ми з Анною зустрілись на Зоні у 1988-му році. Боже, вона була прекрасною. Вона і зараз такою є. Наші очі все зробили. У неї чудові очі. Мої очі були сірі, вони нудні, але її… Боже, вони прекрасні. Ти думаєш… Як ти думаєш, вона все ще турбується про мене, Червоненький? Чи шукає вона мене?
Знаєш, Червоний, а ти гарний слухач. Але я ніколи не чув, як ти говориш про себе. Давай, не соромся, навколо нікого немає, так? Ха-ха-ха, так? Ха-ха-ха… Ха-ха-ха-ха-ха…
"Вибач, Роберте, боюся, що не зможу цього зробити." Ха-ха-ха, Червоний, а ти веселий.
Чи ти одружений? У тебе є діти? Сім'я? Дівчина? Хлопець? Давай, Червоний, я не стану засуджувати, просто… поговори зі мною, будь ласка. Господи, в мене голова болить. А мої ноги — я ніби то спав всю вічність.
Дитиною я працював в магазині коміксів. Тоді вони коштували набагато дешевше, і я отримував безкоштовні речі кожного тижня. Більш за все мені подобався Людина-Павук.
Я лежав у коробці, на узбіччі.
Я… якого дідька… ні. Ні. Ні, ні, ні, ні, ні, ні, Червоний, чи бачив ти мою фотографію? Фотографію, Червоний, фотографію Анни, де є… давай, давай, де, де Анна! АННА! АННА! Де вона… ні, ні, ні, ні, ні, будь ласка, будь ласка ні, нічого окрім, БУДЬ ЛАСКА.
Вона зникає, вона зникає, вона зникає, будь ласка, Анна, ні, будь ласка, іди сюди, дорога, залишись тут, занадто рано, ЗАНАДТО РАНО, мої розрахунки вірні, це НЕ ПРАВИЛЬНО, З ТОБОЮ ПОВИННО БУТИ ВСЕ ГАРАЗД. АННА, АННА, я не можу тебе втримати, повернись, Анна, солодка, кохана, Анна, будь ласка, ти мені потрібна, ти мені потрібна, будь ласка, будь ласка, не йди, я тут, я все ще тут. ЧЕРВОНИЙ МЕНІ ПОТРІБНА ДОПОМОГА. Анна, будь ласка, будь ласка, не покидай мене, не…
Чорне волосся, зелені очі, 160 сантиметрів. Чорне волосся, зелені очі, 160 сантиметрів. Чорне волосся, зелені очі, 160 сантиметрів. Чорне волосся, зелені очі, 160 сантиметрів. Чорне волосся, зелені очі, 160 сантиметрів. Чорне волосся, зелені очі, 160 сантиметрів. Чорне волосся, зелені очі, 160 сантиметрів. Чорне волосся, зелені очі, 160 сантиметрів. Чорне волосся, зелені очі, 160 сантиметрів. Чорне волосся, зелені очі, 160 сантиметрів. [Доктор Скрентон повторює це протягом трьох годин.]
Ми з Анною одружились в 91-му. Через роботу ми не могли отримати насправді красиві костюм та сукню, такі, як б хотіли, але, блін, ми обидва виглядали чудово. Звісно, Анна виглядала краще. Ми просто танцювали, танцювали всю ніч, і ми отримали цілий тиждень відпустки. Навіть така робота, як у мене, дозволяє насолоджуватись медовим місяцем… Тож давай, Червоний, дай мені свою руку, дай п'ять. Дай. Давай, Червоний.
Один рік, два місяці, двадцять сім днів.
…
…ААААААА…
[Наступні записи відтворюють лише автоматичні голосові оповіщення панелі керування з інтервалом від одного до трьох днів, також мають місце декілька періодів тиші у декілька місяців кожний. Окрім цього, можна чути ридання, крики та бурмотіння доктора Скрентона. Ці записи тривають до тих пір, поки час не досягає двох років, семи місяців та 28 днів, після чого протягом наступних двох місяців не чутно жодного звуку.]
…
…[Голос доктора Скрентона помітно спотворений. Припускається, що він та панель керування нарешті демонструють ознаки руйнування реальності.]
Роберт… холодно. Я не можу… Я більше не відчуваю власних ніг. Я думаю… Я починаю… Проходити точку про яку… я казав… низьке Поле Г'юму… Дифузія… Рівновага… купа… безглуздого… сміття…
Я вже не знаю, що тут справжнє. Чорт, я і сам не впевнений у тому, що я реальний. Або… щось близько до цього… Якщо… Якщо я справді закінчу так, я… Я… Я ще не хочу вмирати. Я ще не хочу вмирати. О, Господи, я ще не хочу вмирати…
Я біг по одній прямій діагональній лінії протягом шести місяців. Я йшов до низу протягом одного… ні, я просто падав до низу… протягом… восьми місяців. Тут немає дна, Червоний, немає дна.
Чим ти займався, Червоний? Ти слухав мене весь цей час? Ти впертий маленький хлопець, Червоний…
Люсі.
Га, Червоний? Вибач, я, мабуть, заснув. Що ти хотів? Ох… вибач. Я-я спробую згадати…
Люсі. Ось так ми хотіли назвати нашу дитину, якби вона у нас була. Люсі Скрентон, Люсі Ленг, Анна та я думали, що це буде чудове ім'я. Я-я… Ні, Червоний, Я… Я не пам'ятаю, яке ім'я ми обрали для хлопчика…
"Доброго ранку… доброго ра-а-анку. Ми говорили… про все.. через…"
Друже, я ж повний нуль у чечітці. Я навіть не відчуваю своїх ніг. Гаразд, давай ти, Червоний.
Закон Кеджеля говорить, що поля Г'юму розсіюються, Закон Кеджеля каже, що мої яйця врешті-решт відпадуть, якщо це буде продовжуватись.
"Анна… Анна банана…" Хех, вона ненавиділа цю пісню, а мені подобалось її дражнити. "Анна бо банна банана… банан, бананова канна…" Це стало нашим спільним жартом, розумієш? Ці слова нас заводили. [Пауза.] Давай, Червоний, поводься відповідно до свого віку, не будь незрілим. [Зітхає.] Чудово, припустимо, що у тебе все ж таки є почуття гумору, можливо є!
Хе-хе-хех, мені доведеться дуже багато трахатись з наукою, коли я виберусь звідси, бо це місце ламає всі закони так само, як зараз ламається моя рука.
Павутина. Моя ліва рука. Павутина.
Якось у нас в Зоні 120 був павук, який згинав реальність. Я повинен його розчавити. Червоний, ти розчавиш його для мене, коли ми виберемось?
В середньому десять, п'ятнадцять кілометрів в день, плюс кілька перерв. Тридцять, два, тридцять, десять, ні одинадцять, ні, ні десять, я вважаю. Щонайменше, залишилось три сотні, та… та… от лайно, опускатися було швидше… До біса, я кажу про шість сотень кілометрів знизу. От лайно, підніматися зайняло до біса довше часу.
Занадто низько. Там немає дна? Воно нескінченне? І ще більше. Замовкни, Роберт, це не смішно.
Поле Г'юму, поле Б'юму… руйнується зі швидкістю… лайно, яка константа модифікованої відносини Проммеля? Десять на четверту? Ні,ні… п'яту… п'яту, я думаю…
Один рік. Може, ще треба додати кілька місяців.
Червоний, як звучить Девід? Девід. Ти пам'ятаєш? Ти питав про… так, так, про це. Вибач, що розбудив тебе…
Мої… мої руки. Я… мої руки проходять одна крізь іншу… червоний. Червоний! ЧЕРВОНИЙ! Червоний, допоможи, допоможи, будь ласка, мої руки, я не відчуваю своїх рук, вони проходять одна крізь іншу, як… як… вони як льодяна вода, Червоний, я не можу, о мій Боже, о Боже…
Хах… хах… хах… Червоний… Ти знаєш… ти знаєш про… про той дурний фокус, коли твій дядько показує тобі, як він відриває собі великий палець, але насправді він просто підсунув тобі інший палець?
Я це зробив. З моїм справжнім пальцем. Навіть не боляче, він просто відірвався. Я думаю… О Господи, я зараз виблюю. Я, я… [Звуки блювання.] Я вважаю… Я вважаю, що він просто плаває поруч, і я навіть не можу його схопити, моя рука просто проходить крізь нього, о Боже, о Боже, я… я…
Мій лівий мізинець відчувається як… цибуля.
Так, він теж відокремився.
ОТ ДІДЬКО, ГАРНА СПРОБА, кільце на моїй ПРАВІЙ руці, гарна спроба, ліва.
Я можу… проходити… крізь себе. Я можу… помацати себе усередині.
Я відчуваю… тепло.
Але і холод теж.
Коли я сплю… мої руки потрапляють у мою голову. Зараз я сплю на спині.
Статичні завади. Я як ці завади на телеекрані.
Пш-ш-ш-ш. Пш-ш-ш-ш. Пш-ш-ш-ш.
Ха. Ха-ха-ха-ха. Ха-ха-ха-ха-ха-ха-ха. Гаразд, ме-ме-ні достатньо лише однієї нирки, так? ТАК? ЧЕРВОНИЙ, ЧЕРВОНИЙ, ПОДИВИСЬ НА ЦЕ! Ха-ха. Ха-ха-ха-ха-ха-ха…
Дозволь мені зберегти своє серце, тільки моє серце, це все, що я хочу.
Люсі. Девід. Чи ви там? Я хочу вас побачити.
Люсі. Девід. Це не справедливо. Йдіть сюди, хей, досить пустувати, я жартував, коли це казав, жартував. ПІДІЙДІТЬ СЮДИ, СКОТИНЯКИ, Я ПОЖАРТУВАВ.
Я чоловік, будь чоловіком, Роберте, ти чоловік. ЩО ЗА ХРІНЬ.
Анна… Аннаааа…
Чотири роки, шість місяців, вісімнадцять днів.
Я не… Я більше навіть не роблю це сам. Я… відчуваю, як це стається само по собі… Нарешті. Нарешті я можу… я все ще не можу це сказати… я… мені все ще страшно…
Я… точно ніколи не буду більше їсти.
Але їсти все ще хочеться.
Це сука огидно, Роберте, і ти це знаєш. НІ. ДИВИСЬ, ЧЕРВОНИЙ ТАКОЖ ТАК ВВАЖАЄ. НІ.
Перше порося пішло на базар.
Друге порося пішло… ще кудись.
Третє порося… ступня. Ступня6… ЧЕРВОНИЙ?
П'ять років, 13 днів.
Ха-ха.
Ха-ха-ха-ха-ха-ха-ха.
Ха-ха-ха-ха-ха-ха-ха-ха-ха-ха.
ХА-ХА-ХА-ХА-ХА-ХА-ХА-ХА-ХА-ХА-ХА-ХА-ХА-ХА-ХА-ХА.
ХА-ХА-ХА-ХА-ХА-ХА-ХА-ХА-ХА-ХА-ХА-ХА-ХА-ХА-ХА-ХА-ХА-ХА-ХА-ХА.П'ять років, 14 днів.
П'ять років, 15 днів.
П'ять років, 15 днів.
П'ять років, 15 днів.
П'ять років, 15 днів.
П'ять років, 15 днів.
П'ять років, 15 днів.
П'ять років, 15 днів.Припини, ти робиш мені боляче.
П'ять років, 19 днів.
Зараз я почуваю себе краще, вибач, Червоний.
Як ти це робиш, Червоний? Тримаєшся? Розповіси мені, мені потрібна допомога… Мені потрібно трохи допомоги…
Червоний. Іди сюди. Не роби цього. Не йди. Я знаю, що це тяжко. Я знаю, що тут темно. Але-але у цій темряві ми разом. Іди сюди. Червоний. Ні. Ні. Ти не можеш. ЧЕРВОНИЙ! Іди сюди, хлопче, залишся зі мною, Червоний! Іди сюди! Я все ще можу доторкнутись до тебе! Я ВСЕ ЩЕ МОЖУ ДОТОРКНУТИСЬ ДО ТЕБЕ ДИВИСЬ НА МЕНЕ ЧЕРВОНИЙ НЕ ВМИРАЙ НІ ЧЕРВОНИЙ НІ!
[Наступні дев'ять місяців немає аудіозаписів.]
П'ять років, дев'ять місяців, два дні.
…
Червоний?
П'ять років, дев'ять місяців, три дні.
П'ять років, дев'ять місяців, три дні.
П'ять років, дев'ять місяців, три дні.
П'ять років, дев'ять місяців, три дні.
П'ять років, дев'ять місяців, три дні.
П'ять років, дев'ять місяців, три дні.
П'ять років, дев'ять місяців, три дні.
П'ять років, дев'ять місяців, три дні.
[Автоматичне повідомлення повторюється 97 разів.]Ти маленьке лайно, мені здавалось, що ти залишив мене… [Голос д-ра Скрентона ледве чутно та його складно розібрати, він лунає ніби то крізь радіозавади.]
…
Прикро казати, Червоний, але… мене навіть не залишилось… Я… це було важко. Я… 184 рази. Я намагався вбити себе 184 рази. І це не працює… Ніякий засіб не працює. Я… навіть не знаю, скільки від мене залишилось. Принаймні одна нога, бо я ще можу рухатись. Мабуть, на ній залишилось трохи м'язів, але недостатньо, щоб стояти твердо. Що з нутрощами… їхній стан - повне лайно. В мене залишилось серце, та, мабуть, легеня. Це місце… насправді не дозволяє мені зупинитись… Я втомився…
Я… Вмер, Червоний. Давай, Червоний, не дивись на мене, мені не потрібен твій жаль, і я не хочу ні шоку, ні гніву, ні страху чи чогось подібного, або… я не можу… Коли… 224 рази, я збився…
Один, два, три, чотири… [Д-р Скрентон рахує від одного до 220-245 декілька разів наступні 13 годин.]
Я помер. Я помер, багато разів. Я намагався задихнутися, спробував зламати собі шию, намагався розірвати себе зубами на частки. І… і… це місце. Воно не справжнє. Я йшов, я бачив себе, як я лежу на землі, і я не зміг — я не зміг — я не зміг піти звідси. Тут немає дороги, щоб піти звідси, я просто повертався назад, і з кожною клятою спробою мене стає все менше і менше. Я-я, о Боже, скільки ще я можу загубити та залишитись живим?
Так навіщо… навіщо ти повернувся на цей раз? Що ти хочеш мені сказати?
П'ять років, дев'ять місяців, дванадцять днів.
Хех…
Це місце зменшується. Червоний, це ти якось зробив? Я… тепер тут точно є кінець. Це почалось з… Бог тільки знає, як воно довго… Там була ніби то завіса, і коли я торкнувся, воно опекло мене як пекло. Червоний, що відбувається?
Це… це не темрява. Це кордон чи що воно там, і він стає все яскравішим, я, я маю на увазі, тут досі темно як у біса в дупі, але… о Господи, зараз я навіть можу дещо бачити. Я… Я… о Господи, що це нахрін таке? Я… о Боже, я не знав, що мені так погано. О Господи, о Господи, о Господи, скільки всього зникло…
П'ять років, десять місяців, десять днів.
Червоний, ти твердий. Мовляв, ні, ти справді до чорта твердий. Ти… ти справжній. І… і… я теж справжній, коли… лише коли я доторкаюсь до тебе. Але… Червоний, це… коли я це роблю, мені дуже боляче. Мені… мені навіть здається, що коли я це роблю, я можу розвалитись на частини…
Ти — до біса справді боляче, Червоний, Господи Ісусе, ти робиш мені боляче, що, сука, тут відбувається?
Радіус близько трьох кілометрів, і зближується. Це… це щось з четвертого закону Кеджеля? Але… але… якого біса тут коїться? Агов! АГОВ! Я все ще тут, зупинись! Ви викликаєте колапс! АГОВ! АГОВ!
Два кілометри. О Боже, що буде, коли воно зійдеться? ПРОКЛЯТТЯ, ЧЕРВОНИЙ, ТИ РОБИШ МЕНІ БОЛЯЧЕ!
Воно не колапсує. Хвилі. Це… хвилі… Що?
Роберт, ти чортів геній. Це не стіни, це вікна. Відкриті вікна.
П'ять років, десять місяців, двадцять вісім днів.
Анно, Анно, ти чуєш мене? Ці хвилі… це місце… Гаразд, уявіть собі дві реальності, як два аркуші паперу, які злиплися разом. Це місце — простір, затиснутий між ними. Повинно бути лише дві реальності, але це місце — крихітна, але нескінченна третя… третя… яка між ними, це ніби то якби ви впали в яму, намагаючись перейти по мосту з точки A в точку B! Пам'ятаєте червоточини класу C? У теорії є така червоточина, яка повна клятих дірок. Я думаю… я припускаю, що одна з цих дірок веде саме сюди. Вона не веде до іншого всесвіту, вона веде в нікуди. В тупик. Це місце — глухий кут. Клас C, "Зламаний вхід".
Ці хвилі. Звідки б вони не прийшли, вони з якоїсь паралельної реальності, яка взаємодіє цим місцем, вони потроху витісняють це проміжне місце. І вони всі… виштовхують мене та Червоного, тому що в нас все ще залишився певний рівень реальності, вони штовхають, або… або всмоктують нас, поступово утворюючи нову червоточину до… до… дому.
…
Що станеться зі мною, коли я повернусь назад? Коли вікно зійдеться?
Думай, Роберте, думай, тупа башка. Ти повинен думати! Думай давай! ДАВАЙ ДУМАЙ!
Червоний, я збираюсь піти, так, мені доведеться, о Ісусе, хах, залишити тебе, я не знаю, чи ти хворий чи щось подібне, ти дійсно зараз як купа мотлоху. Зателефонуй мені, коли тобі стане краще.
…Я не… Я не тямлю… не можу думати… Кров. Кров. Тут… її… забагато… ха…
Кап, кап, кап, звідки вонааааааааааа взагалі… течеееееее… [Звуки блювання]
Я взагалі ніколи… [Звуки блювання] не пробував власну блювоту. Навіть тоді, коли я блював після мого… мого… ти ж чоловік, Роберте.
О Боже. О Боже, тільки не знову, не знову, не зно… [Звуки блювання.]
…
[Голос переривається.] Як?.. Як?.. Як я можу блювати так багато, Червоний, скажи мені… У мене ж [Блювання.] У мене ж навіть немає шлунку, щоб це все могло бути в мені… І кровотеча не… зупиняється… [Д-р Скрентон плаче наступні дві години.]
Те… [Блювання.] тепер… краще. Мій розум… прояснився…
Червоний, я… я не впевнений, чи я готовий повернутись назад…
П'ять років, одинадцять місяців, три дні.
Ні, Червоний, я не хочу здаватись егоїстом, це був не ти, це були ці кляті хвилі. Я не можу бути поруч з ними. Червоний, подивись, подивись на мене. Бачиш це? Червоний, дивись на мене. ДИВИСЬ. Я не можу бути поруч з ними, вони вбивають мене. Строк в три роки недавно вийшов, пам'ятаєш?
Тому що… тому що навіть після всього цього… Я не хочу вмирати, червоний. Я все ще боюсь. [Голос ламається.] Червоний, я боюся, розумієш? Ти не можеш зрозуміти, ти не… ти не людина, Червоний.
Вибач, мені дуже прикро, що я образив тебе, Червоний. Ні, Червоний, йди сюди, я не це мав на увазі. Червоний, подивись на мене. Ти мій друг, ти розумієш? Ти мій найкращий друг. Але… погодься, у тебе набагато більше шансів вибратись звідси… Просто залиш мене самого, Червоний, гаразд? На трохи… Вибач, добре? Справді…
Чуєш… Червоний, чуєш хвилі, як вони прибувають? Ти чуєш цей тихий гул і вібрацію у своїх вухах? Я чую. І з кожним разом воно стає все голосніше, і це робить мені боляче. [Починаються звуки тихого ридання.] Це дуже боляче7.
Ні… Ні, ні, ні, ні, ні… НІ. НІ. НІ. Чому? Чому? Просто відпусти мене, відпусти… ВІДПУСТИ МЕНЕ, ЧОРТОВЕ ЛАЙНО! О Господи… [Ридання.]
[Стогін ридання.] Ще п'ять років. Ще п'ять років. Якщо це буде продовжуватись, я буду рестабілізовуватись ще П'ЯТЬ ПРОКЛЯТИХ БОГОМ РОКІВ, ЧЕРВОНИЙ, ЩО ТИ РОБИШ?
[Протягом наступних п'яти днів контрольна панель починає вловлювати імпульси гулу низької частоти. Гучність гулу кожного разу збільшується, і, як і першого разу, кожний імпульс супроводжується криками, плачем та незв'язними розмовами д-ра Скрентона.]
[Голос помітно тремтить.] Червоний.
[У цей момент чути фоновий шум, який лунає по 20 імпульсів на хвилину.]
П'ять років, одинадцять місяців, дев'ять днів.
Допоможіть. [Чутно гучний шум розбризкування, ніби то щось влучає в контрольну панель.]
[Повна тиша протягом наступних п'яти днів. Гучність імпульсів зростає, як і їх частота - тепер це 30 імпульсів на хвилину.]
[Звук гучного удару.]
Червоний. [Голос доктора Скрентона стає дуже невиразним, і його ледве можливо розібрати.]
Червоний.
Червоний, дай мені свою ногу, мені потрібна опора.
Червоний, дай мені свою руку, допоможи мені піднятись. РУКУ!
Червоний, мені потрібно краще бачити, дай мені своє світло, ні, вибач, ні, зрозумів, не треба світла, вибач, щось інше.
Анна.
Мені потрібні вродливі очі. Анно, Анно, дай мені твоє око, у мене залишилось лише одне.
Анно, Анно, дай мені твої губи, я хочу поцілувати тебе знову.
Анно, Анно, дай мені твій язик, я… Я го-голод-д-д-д-д-д-ний. [Декілька разів чутно клацання язиком. Після чого чути суміш тихого сміху та ридання.]
Анно… Анно, мені зберегти палець? Він хитається.
…
АННО, ДАЙ МЕНІ ТВІЙ МОЗОК, У МЕНЕ ЗАЛИШИЛАСЬ ЛИШЕ ПОЛОВИНА.
…
[Частота імпульсів підвищується до 46 на хвилину.]
[Ридання.]
[Говорить пошепки.] Вибач, Анно, я не думав, що все так буде, мені прикро, мені дуже прикро, вибачте, що я такий страшний, мені так шкода… [Ридання.]
Анна… [Голос ламається.] Анно, чи можу я потримати тебе за руку, я загубив своє кільце… [Ридання.]
[Пошепки.] Все гарно, зайченя, все гарно… Я знайду інший вихід… Мені ще залишилось достатньо, щоб… [Голос переривається тремтячим сміхом.] Ще п'ять років… ще п'ять років, щоб щось придумати… щось інше… [Сміх раптово змінюється на плач, який поступово стихає протягом наступної години.]
[Тихе ридання.] Ще не час, Червоний… будь ласка… Я знаю, що ти хочеш піти… Я ще не готовий… Я ще ні… Я ще ні… [Чути звук розбризкування.]
Я люблю тебе, Червоний. Я люблю тебе, Анно.
П'ять років, одинадцять місяців, дванадцять днів.
[Частота гулу досягає 60 імпульсів на хвилину.]
…
[Тихе ридання.] А… нна… [слова д-ра Скрентона стають ледве зрозумілими.] [Удар по панелі керування супроводжується гучним металевим тріском та звуком розбризкування.]
П'ять років, одинадцять місяців, двадцять один день.
23 грудня 2005 року контрольна панель СЛС раптово з'явилась в приміщенні Лабораторії Дослідження Реальності A, Зоні 120.
…
Докторе, початкові показники поля Г'юму навколо Якоря стабільні. Вихідні показники становлять 2,3 з коливаннями в межах 0,001%.
Добре, Скіннере, будемо сподіватись, що все так і збережеться.
Зачекай. Якого біса?
Що не так?
Щось з'явилось у зоні тестування.
Що?
Мем, у полі Якоря матеріалізувався великий об'єкт. Що робити? Вимкнути всі прилади? Викликати команду?
Скіннер, якого біса ти несеш?.. О Господи. Що це… з якого пекла ця штука?!
Я не знаю, мем. Воно просто — просто з'явилось нізвідки. Це… схоже, воно вкрите… що, біса, це… [Звук відрижки.] О Боже, воно жахливо пахне, я відчуваю запах звідси, Господи Ісусе…
[Звуки відрижки.] Воно смердить… ніби там щось здохло, це схоже… на блювоту та кров, та… та…
…
Мем?
О, Господи.
Мем?
Не переривати, Скінере, я повторюю, не переривати експеримент, тримати значення поля, і не переривати!
Мем, що трапилось? Мем? Мем!
Знизити поле Г'юму до 1,7. Я увійду у зону зберігання, ні в якому разі не вимикати поле, інакше ми ризикуємо дестабілізувати об'єкт!
Ох, так, мем! [Чути механічне гудіння.] Ага, повідомляю, так, це доктор Метью Скіннер, запрошую…
[Чути кроки, що хлюпочуть.]
О Боже, якого біса, що… що це таке? Це… це… це ж… О, Господи. Роберт? Роберте?! Роберт, це ти? О Боже, будь ласка, ні, хай це не будеш ти, хай це не будеш ти, Роберте?! Я думала, я думала… Як це може бути? [Знову чути кроки, що хлюпають.]
[Електронний звуковий сигнал.]
Мем? Мем? Що ви робите, не треба чіпати цю штуку…
Це панель керування Стабілізатора Ленг-Скрентона. Вітаю, доктор Ленг, що ви хочете зробити…
Доступ до Аудіопротоколу від 2 січня, 2000 року! [Чути шум хлюпання.] О Боже, о Боже, що в біса сталось з цією штукою, вона виглядає так, ніби то на неї хтось вибухнув, це як… [Звуки відрижки.] Це… о Боже, це… це те… о Боже о Боже, будь ласка, будь ласка, ні, будь ласка, хай це не буде [Задихається, потім ридає]. Це сіре, його сіре, о Господи, де друге?…
Доступ до аудіофайлу. Будь ласка, скажіть свій пароль для продовження, доктор Ленг.
[Голос починає ламатись.] … [Звуки відрижки.] Пароль… Пароль "Анна банана"! Боже мій… Він… це скрізь, що за жах?..
Запит підтверджено. Обробка… Вибачте, аудіозаписів за 2 січня 2000 року немає. Доктор Скрентон здійснив доступ до аудіопротоколу 13 січня 2000 року за допомогою системи розпізнання голосу у час…
[Звук металевого удару.] ВІДТВОРЮЙСЯ ЗАРАЗ, КЛЯТЕ ЛАЙНО, ВІДТВОРЮЙСЯ! [Ридає.] О Боже, Роберте, Роберте, солодкий, що… що з тобою…
Підтверджено, доктор Ленг, отримання аудіофайлів…
Мем, вам справді не варто торкатись цієї штуки руками, це може бути небезпечно, вам краще почекати, доки прийде команда з прибирання…
Тут стільки крові, стільки багато, милий. З тобою все гаразд? Куди ти подівся? О Боже, о Боже, о Боже… [Звук рідкого скрипу, ніби то протирає рідину.] О Боже, стільки крові… [Шум хлюпання.] Що?.. О мій… [Дихання переривається, тиша протягом наступних 20 секунд.]
Мем! Мем! Доктор Ленг, будь ласка, будь ласка, відійдіть від…
Його рука. Його кільце… Воно просто впало…
Мем, що?.. Ох. Ох, лайно. Ох, Господи Ісусе. Докторе Ленг, відійдіть, будь ласка, поверніться! Наразі ми виведемо вас звідси, все буде добре!
Файли отримані, доктор Ленг. Відтворення починається.
Докторе Ленг, будь ласка, ідіть сюди, ми вам допоможемо, ви чуєте мене? Докторе Ленг? Докторе Ленг, чи ви чуєте мене? Докторе Ленг?!
Ім'я, Роберт Скрентон. Вік, 39. День народження, 19 вересня, 1961.
Улюблений колір — синій.
Улюблена пісня — "Livin’ on a Prayer"
Дружина… Анна…Анна…
[Почувся глухий стукіт, ніби хтось впав на мокру підлогу.]
Докторе Ленг? Докторе Ленг? Повідомляємо, це доктор Метью Скіннер, Зона 120, Лабораторія з Дослідження Реальності A. Тут потрібна термінова медична допомога!