Отже, я записую те, що можу тільки вважати моїм різким стрибком у божевілля. Я не можу бути НАСТІЛЬКИ поганим в орієнтуванні, але все ж, на момент написання цього, я блукаю по Ікеа вже 2 дні. За весь час поки я тут ходив, я не зустрів не єдиної особи. Спочатку я подумав, що це розіграш. Перетворити місце в лабіринт, вигнати всіх людей звідти та подивитись скільки мені потрібно часу, щоб загубитись, а потім всі гарно посміються. Зрозумів, що це не так, коли спробував повернутися назад тим самим шляхом. Все змінилось і я заблукав. Замість виходу, там були, ряд за рядом, книжкові шафи.
Що ж, я заблукав в Ікеа. Звучить як початок поганого жарту. Світло вимкнулось о 22:00. У мене кляте серце ледь не вхопило від того гучного ТЦИНЬК і різкої непроглядної темряви. Проте тут багато ліжок і в телефон вбудовано ліхтарик (але все одно не має бісового зв'язку), тож я знайшов собі ліжко та ліг спати. Більшу частину наступного дня я провів у безуспішних пошуках виходу. Але я знайшов ресторан, де подають фрикадельки, отже я не помру голодною смертю. А це схоже на кульмінацію до того жарту. У будь-якому випадку, вони були ще теплі та свіжі, але я не бачив нікого, хто б міг їх приготувати. Я повернувся до ліжок, до того, як світло знову вимкнулось, бо тут було б занадто темно, щоб знайти їх.
Зараз 9:10 ранку, світло увімкнулось зовсім нещодавно. Я впевнений, що перевірив все, звідки я прийшов, і виходу там точно не має, тому я виберу напрям та буду сподіватися на краще.
Третій день моєї таємничої пригоди магічною Ікеа. Якщо раніше я не був впевнений, що це місце дійсно дивне, то тепер так. Я три години йшов більш-менш по прямій (додайте тут жарт про Ікеа) і наткнувся на драбину біля одної з тих великих полиць для товару, які тут є. Піднявся, аби дізнатись своє місцезнаходження, і, здається, це місце не має ні кінця, ні краю. Схоже на ту сцену з Короля Лева, але замість дерев та трави — тут полиці та столи, та дурня. Я побачив особу, яка йшла не дуже далеко від мене, тож я попрямував туди.
Подумав, що це хтось з персоналу — воно носило уніформу. І трясця, може і так, можливо дивакуваті семифутові монстри з довгими руками, короткими ногами та без облич — це те, що вони хочуть бачити персоналом в Супер Ікеа. Чорт, воно повністю мене проігнорувало та я навіть не впевнений чи знало воно, що я був там, бо у нього не було очей та вух. Думав штовхнути чи щось подібне, аби привернути до себе увагу, але його руки були досить великими, щоб розчавити кавун, тому і передумав. Воно просто йшло собі далі та згодом зникло з виду, я вирішив продовжити йти обраним шляхом.
У будь-якому випадку, сьогодні без зручного ліжка. Схоже, я зайшов до відділу "Неймовірно твердих та гострокутних столів". Припускаю, що доведеться зайнятися складанням скатертин. Також батарея на телефоні здохла протягом дня. Не те щоб він був дуже корисним, але відчуваю, ніби втратив щось життєво важливе.
Бачили коли-небудь один з тих мультфільмів, де персонажі заходять у двері в коридорі, а потім з'являються з інших дверей у тому ж самому коридорі? Саме так я зараз себе відчуваю. Окрім одних і тих же книжкових полиць, за 2 дні, я більше нічого не бачив. Просто ряд за рядом. Та досить вже. Я люблю книги, як і всі, але це вже занадто. Я, напевно, все ще рухаюсь вперед, бачу, як минаю вивіски над головою. Шкода, що не на одній з них не написано "Вихід".
Не впевнений, до кого я звертався з питанням. Скажемо так, я практикуюсь у написанні автобіографії, яку я напишу, коли виберусь звідси. Я назву її "Моя повністю нормальна подорож до звичайної старої Ікеа"
Якщо я коли-небудь ви
Нарешті я знайшов людей! Так, виходить, я не один такий нещасний бовдур, котрий застряг тут. Пощастило мені, напевно. Моя шостої ніч, двоє тих істот-працівників напали на мене в пітьмі. Вони відрізнялись від першого, якого я бачив, але все одно такі ж прибацані. Я почув їх наближення, вони казали, що магазин закрито та я маю покинути будівлю — і все це так мило й ввічливо. Я не знаю, що більш дивно — те, що у них немає ротів чи те, що вони водночас намагалися мене вбити. Накинулись, як скажені собаки.
Тому я дав драла. Біг по ікеї в темряві як божевільний. Я побачив, як на горизонті з'явилась підставка для тих великих полиць і вона вся була обвішана факелами та прожекторами. Вони тут побудували ціле місто! Велика стіна побудована з полиць, ліжок, столів та інших речей. Клянусь богу, це найпрекрасніше, що я бачив. Думаю, вони побачили мене (або, схоже, вони почули мій дівчачий мужній крик страху), бо вони відкрили ворота й двоє людей махали мені. Персонал почав колотити ворота, як тільки вони закрились за мною, і все ще ввічливо казати нам, що магазин зараз закритий. Але врешті-решт вони пішли геть.
Місцеві називають місто Обміном, бо так написано на вивісці прямо над ним. Обмін та Повернення. Вночі все підсвічено завдяки різному освітленню, яке вони знайшли та приєднали до електромережі. Тут є ліжка та їжа, і люди. Понад 50 чудових людей з кінцівками нормального розміру та повним набором рис обличчя. Це моя сьома ніч тут і перша, яку я не проводжу в пітьмі. Повністю прожитий тиждень в Ікеа. Напевно, десь є телешоу про щось таке.
Тепер, коли навколо мене є інші люди, я відчуваю себе більш нормально. Хоча, це слово не дуже підходить. Але після тижня лише в товаристві звуку від моїх кроків, я швидко впевнювався в тому, що в мене дах поїхав. Що я зв'язаний в якійсь кімнаті з м'якими стінами та б'юсь головою об стіну. Але ні, зараз я відчуваю себе досить добре, щиро вам дякую!
Виявилось, що тут є й інші міста. У деяких більше людей, у деяких менше. Досить приголомшливо як стільки людей можуть зникнути й ніхто цього не помітив. Точно хтось мав побачити, що всі, хто заходить в ікеа, просто бляха здимлюються. Чи, може, не всі. Можливо, ми просто найвезучіші зі всіх.
Люди тут називають тих працівників-монстрів просто "Персонал". Вдень, схоже, вони спокійні, займаються своїми справами та ходять між рядами. Як тільки ж світло вимикається, вони трясця шаленіють. Тому, протягом дня люди виходять на пошук їжі, води та будь-чого іншого, що їм потрібно. Тут є ресторани та магазини, які, вочевидь, у випадковому порядку поповнюються припасами. Ніхто не знає як. Можливо, персонал це робить. Якось не досить якісно вони виконують свою роботу, бо поповнення час від часу не відбувається — тому їжу треба роздавати раціонально. Можливо, якби вони не були настільки зайняті гонитвою за людьми в темряві, вони би встигали більше.
У будь-якому випадку, як тільки настає ніч, персонал злітає з глузду й всі ховаються за стінами. Виходить, у цьому місці всюди так, де б це місце не було. Альфа-Ікея звідки всі інші Ікеа беруть початок. Або, можливо, ми всі ще в нормальній ікеа й це все якась лихоманка навіяна монотонною нудьгою. Хто знає.
Я тут вже 10 днів. Більшість людей, яких я питав, сказали, що перестали слідкувати за часом давно й один хлопець, Кріс, сказав, що він тут вже протягом років.
Років.
[НЕРОЗБІРЛИВИЙ ПОЧЕРК]
Ходять чутки про людей, які вибрались звідси. І тих, хто бачив вихід, який зник у них на очах. Відчуваю, що не всі вірять, але я так. Це пояснює (частково), як ми тут застрягли. Ну, реально — працівники-монстри, безкінечні ряди високоякісних шведських меблів… я не знаю, чому вони вважають зникаючі двері чимось нереальним.
Хай там як, сьогодні я вийшов у пошуках їжі до магазину неподалеку з Сандрою та Джеррі. Як тільки вивчиш орієнтири цього місця, то тут вже не так важко орієнтуватись. Вивіски на стелі дуже допомагають, але є й інші — не дуже далеко величезна секція тих великих полиць впали одна на одну, а на сході (ми просто вирішили, що там схід, бо, схоже, в Ікеа не продаються компаси) якась вежа, схоже, зроблена з дерева та сягає стелі. Можливо, вони намагаються вибратися через неї. Вночі там світиться, тому там мають бути люди, але вона в декількох днях ходьби пішки (що означає — вона в милях від нас), тому ніхто не знає точно. Мені дуже пощастило спати тиждень на відкритому просторі й не бути розірваним персоналом. Це ж я — щасливчик, щасливчик, щасливчик.
Ми знайшли їжу в магазині. Думаю, персонал наповнив полиці вночі — приємно. На стіні був телефон, вирішив подивитися чи працює. У слухавці був голос, але він ніс нісенітницю — випадкові слова змішані разом та без якогось значення. Колись бачили відео з людиною, у якої афазія? Звучало приблизно так. Мені все одно не відповіли, коли я заговорив. Сандра сказала, що тут всі телефони такі.
У-упс, знову ставлю питання щоденнику!
Минулої ночі думав — стеля досить високо й будь-хто скаже, що вона безкінечна. Чи не має тут бути якась погода? Я точно читав про якусь будівлю NASA, яка була настільки великою, що аж мала свій цикл погоди — з хмарами й тому подібним. Це місце однозначно більше ніж те, але навіть задумавшись, я впевнений, що ніколи не відчував зміну температури.
Додам це до Великого списку химерної фігні.
Персонал напав на Обмін минулої ночі. Їх було десь 20 чи 30 і всі вони спокійно просили нас покинути магазин поки намагалися проламати стіни голими руками. Відбувається таке досить часто, тому всі до цього готові — ножі з ресторанів, сокири з лез газонокосарок та пожежний топірець. Один хлопець, Васім, зробив робочий арбалет. У стінах є отвори, які я не помічав, для того, щоб ранити персонал, коли вони нападають. Прибив власноруч декількох. Вони не кровоточать, що досить дивно, але помирають швидко, як і звичайна людина в якій ти почнеш робити отвори.
Ми мали відволокти тіла зранку. Виявилось, що мертві привертають інших вночі, тому треба перетягнути їх якнайдалі від Обміну. У нас є декілька візків, які використовують для перевезення великих коробок, на які ми повантажили їх та відвезли до Прийому. Тут люди просто все називають за вивісками над головами.
Прийом був жахливим. Там сотні, можливо тисячі мертвого персоналу звалений до купи. Запаху не було, пощастило. Схоже, що ці істоти не тільки не кровоточать, а ще й не розкладаються. Як тільки ми їх розвантажили, моя цікавість взяла верх і я роздивлявся одного більш-менш розрізаного. Вони повністю просто шкіра чи щось схоже на неї — ні м'язів, ні кісток, ні органів. Вони взагалі насправді були живими? Я впевнений, що відчував більший опір, аніж просто шкіру, коли протикав їх ножем минулої ночі. Можливо, щось відбувається з ними, коли вони помирають. Думаю, це ще один пункт до завжди поповнюваного списку "Дивного гівна", що тут відбувається.
Я дещо зрозумів після нападу персоналу вночі. Завжди коли бачиш подібну ситуацію на телебаченні чи в фільмі — наприклад, кінець світу чи всі застрягли на острові, тощо — у групах, подібної до нашої, люди завжди починають сперечатися один з одним. Сутички за їжу чи владу, чи ще щось. Тут такого не відбулося. Час від часу люди з інших міст приходять, аби просто завітати та іноді обмінятись, якщо у них щось в дефіциті. Але все це завжди сердешно, навіть дружньо. Можливо, це через небезпеку зі сторони персоналу, чи через постійне поповнення продовольства в магазинах і тому немає причин для конфліктів.
А можливо, люди просто набагато кращі, ніж їх описують. Це приємна думка, думаю, я буду її дотримуватись.
Сьогодні, після обіду, багато людей прийшли з міста Візки. Вночі персонал проламав стіни та розніс місто на шматки. Лише цім дванадцятьом вдалось вижити з більш ніж сотні жителів. Звісно, ми їх прийняли. Ще один бал до колонки людської порядності. Пізніше, я розпитав чи знають люди скільки тут таких міст. Ми та новенькі змогли назвати десь 20 — 20 міст наповнених людьми та хто ж знає скільки ще їх.
Гаслом цього місця має бути "Як це навіть можливо". Звичайно хтось десь має шукати тисячі людей, які знаходяться тут.
Я тут пробув уже 2 місяці. Що ж, тут небагато чого змінилось. Декілька новачків з'явилось, така ж історія як і в інших — невелика невинна подорож до Ікеа й раптом вони у пастці в Домі Диваків без облич Книжкової шафи "Billy". Персонал нападає раз чи двічі на тиждень. Ми вбиваємо їх, відтягуємо їх тіла, а інколи вони встигають поранити когось з наших. Вони вбили хлопця на ім'я Джаред декілька тижнів тому. Відверто кажучи, це було жахливо. Виходить, що звичайні люди тут кровоточать, навіть, якщо персонал ні. Ми намагались врятувати його з усіх сил, але ніхто з нас не лікар.
Джаред був гарним хлопцем. Він не заслуговував такої участі. Ми всі не заслуговуємо.
Декілька днів потому, я зрозумів, що ніхто тут не шукає вихід. Я навіть не знаю, звідки ми маємо почати.
Один з тих квадрокоптерів з камерою пролетів над Обміном сьогодні. Я думав, що це означає, що нас шукають, що нам допоможуть. Але це вже не вперше — теж було декілька місяців тому й ми все ще тут.
Не знаю чи бачив нас, він не зупинилось, навіть якщо і так. Просто продовжив летіти аж поки не зник.
Нотатка: Враховуючи коли був отриманий щоденник, цей запис збігається з першим успішним запуском дрону в SCP-3008-1. Аналіз запису показав наявність обнесеного стіною поселення під вивіскою " Обмін та Повернення". Спроби знову знайти поселення провалились. Походження дронів, яких бачили раніше не відоме.
Розпитав людей під час обіду про речі, яких їм не вистачає. Схоже, це не найкраща ідея, яка могла прийти на думку — всі виглядали досить засмученими. У багатьох є сім'ї: чоловіки, жінки, діти, собаки. У Франкліна є лама, але якось мені не віриться у це.
І так вийшло, що деякі мають дивні прогалини у знаннях — троє ніколи не чули про Міжнародну космічну станцію, двоє вважають, що █████ ███████ був прем'єр-міністром й один, котрий ніколи не чув про Статую Свободи. Звісно, я їм вірю, вони такі ж спантеличені як й інші.
Чим більше я про це думаю, тим більше знаходжу пояснень для декількох речей. А якщо нас ніхто не шукає, бо ми всі прийшли не з одного місця. Це прозвучить дивно (схоже, це має бути гаслом цього місця), але якщо всі люди потрапили сюди з різних світів? Чи реальностей? Як назвете. Я бачив досить телешоу, щоб знати у чому річ. Сара потрапила з місця, де немає Статуї Свободи. А космічної станції не запускали там, звідки Васім. Якщо всі потрапили з різних місць, навіть, якщо вони ідентичні, не було б паніки через величезну кількість зниклих людей, не було б масових пошуків. Ми всі невелика прикрість, єдина втрачена людина у світі безперервних новин.
Що ж, це був потішний хід думки.
Тільки-но зрозумів, що вчора був ювілей — шість місяців як я сюди потрапив. Цікаво, в Ікеа продаються святкові капелюхи. Рутина тут завжди більш-менш така ж. Більше новеньких з'являється — десь один на декілька тижнів. Їжі то більше, то менше, але у нас ніколи не було великого дефіциту. Час від часу нас навідують з сусідніх міст, зазвичай, Каси чи Коридор 630. Тримаємо з ними зв'язок, інколи міняємося припасами, коли комусь не вистачає певних. Це якось заспокоює. Така згадка, що ми тут не одні, маленький проблиск цивілізації. Буває, що вони приносять медикаменти — виявилось, що у декількох містах від Кас є аптека, яка поповнюється, тому вони діляться чим можуть. Ніколи не чув, щоб в Ікеа була аптека, але наразі, я б не здивувався, якщо хтось наткнувся на Лабораторію Ікеа для збирання органів. Це б безумовно пояснило б походження персоналу.
До речі, щодо наших безликих тюремників — їх атаки нещодавно почали посилюватися. Тепер 3 чи 4 рази на тиждень, ще й удвічі більше персоналу ніж було. Навіть не гадаю, звідки вони та чому атаки посилились. Ми, я і Сара, намагались прослідкувати за одним із них вдень, декілька тижнів тому — хотіли побачити чи повертаються вони в кімнату для персоналу, чи щось таке. Але не виглядало, що воно кудись іде, просто випадково блукало по коридорах. Нам довелося повернутися з нічим.
Укріпляли стіни, намагались знайти кращу зброю. Проте нестача матеріалів точно не виникає. Васім робить більше арбалетів, але це просувається досить повільно.
Шкода, що в Ікеа не продається вогнепальна зброя.
Нотатка: У Зоні ██ новий персонал не заходив до SCP-3008 в описаному тут проміжку часу.
Зараз атаки аж занадто інтенсивні — майже кожної ночі. Та й тіл персоналу настільки вже багато, що вони скоро зможуть перелізти через стіну. Схоже, у нас проблеми.
Обмін
Я думаю, з Обміном все кінчено. Минулої ночі напад був занадто сильний. Не багато втрат, але стіна розбита. Але ми нарешті з'ясували чому атаки посилювались — у коробці з припасами був шматок одного з персоналу. Не знаю, як так трапилось, але, виявляється, шматок приманює їх як і ціле тіло. Але вже занадто пізно — тіл забагато, щоб відволокти якомога далі та ще й треба полагодити стіну до ночі. Кандес збирає нараду. Підозрюю, що мова піде про рішення покинути Обмін та, можливо, спробувати знайти притулок в Касах чи деінде.
Уже досить пізно, не думаю, що ми впораємося. Можливо, деякі зможуть, я ж нормально провів тиждень вночі. Але, як довго мені буде щастити.
Я пишу це тільки, аби було відчуття завершеності, напевно, для мене та того, хто знайде це. Якщо це останній запис, я сподіваюсь, той, хто читає, робить це ззовні цього місця.
Чого я боюсь найбільше? Якщо я помру, я просто прокинусь знову тут вранці.
Нотатка: Це останній запис. Вирішено, що при спробі дістатися поселення "Каси", його відділив від групи SCP-3008-2 та переслідував, поки він не знайшов вихід.