Об'єкт №: SCP-4646
Клас об'єкта: Безпечний
Особливі умови здержування 30.12.2059: Через чинний сценарій кінця світу класу ХК, пріоритетність здержування SCP-4646 низька. Агента Картрайт було призначено на стримування об'єкта завдяки його досвіду в роботі з часовими аномаліями та нинішньому фізичному стану, який не дозволяє йому прийняти участь в протоколі "Пала зоря". Єдиний його обов'язок — обмежувати поширення публічної інформації про SCP-4646, щоб не допустити розповсюдження паніки серед цивільного населення.
Через характер властивостей об'єкта, персоналу народженому до 31.12.1981 заборонено входити до SCP-4646.
Опис: SCP-4646 — покинутий будинок у містечку Блю Фокс, штат Монтана. SCP-4646 був побудований в середині 1950-х, але, через втрати записів у Багряні ночі 2042-го, точна дата невідома. Кількість населення Блю Фокс — 212 осіб, більшість з них є певною мірою обізнаними про аномальні властивості об'єкта.
Коли особи заходять до SCP-4646 між 17:00 годиною 31-го грудня та 6:00 годиною 1-го січня будь-якого року, вони здійснюють подорож у часі до відповідного часу в цьому будинку в період між 31 грудня 1999 та 1 січня 2000. Усі особи повернуться до відповідного часу своєї епохи, коли вийдуть з SCP-4646, у будь-який час чи допоки не завершиться період активності об'єкта.
Інтер'єр SCP-4646 зазвичай описується як велика новорічна вечірка присвячена святкуванню початку тисячоліття. Фізичний стан та одяг осіб, які потрапили в об'єкт, зміниться, аби відповідати відповідному їхньому стану 31-го грудня 1999 року. Подібного впливу на інші предмети принесені в SCP-4646 не спостерігається. Попри велику кількість людей, які за останні 60 років були всередині об'єкта. Просто невелика деформація часу. під час активності аномалії, про переповнення приміщення людьми не повідомлялось та не згадувалось відвідувачами.
Обставини створення SCP-4646 стали відомими 27.12.2059, коли Стейсі Макінтош, мешканка Блю Фокс й колишня учасниця, нині розформованої, Ну Як, Круто?, зізналася у своїй причетності агентові Картрайту. Подальші дії не вважаються необхідними.
Додаток 1: Надалі розміщено стенограму інтерв'ю між агентом Картрайтом та Стейсі Макінтош.
Дата: 30.12.2059
Місце: Помешкання агента Картрайта, Блю Фокс, Монтана
Опитуваний: Пані Стейсі Макінтош
Опитувач: Агент Френк Картрайт
<Початок стенограми>
Агент Картрайт: Гей, Стейсі.
Пані Макінтош: Гей, Френку. Як нога поживає?
Агент Картрайт: Так-так, дуже смішно. Дякую, що погодилася.
Пані Макінтош: Та, без проблем, планів все одно не було. Досі не розумію, чому ти все ще це робиш.
Агент Картрайт: Їй Богу, я також. Але в будь-якому випадку, перше питання.
Пані Макінтош: Вперед.
Агент Картрайт: Коли ви вперше, м-м, зробили дім таким, який він нині є?
Пані Макінтош: Ах, у ту ж ніч. 1999-й. Мені було 18, я тільки товаришувала з ну-як, але вже як рік займалась маленькими проєктами. Ми з сестрою вирішили, що буде весело. Не певна чи було це "мистецтво" як таке, але ми знали як використати плин, аби додати "аномальність" до нього.
Агент Картрайт: Ви "вирішили, що буде весело"? І все?
Пані Макінтош: Звісно. Типу, було не важко отримати доступ до плину насправді, це дуже легко. Просто невелика зміна часу. Мені не потрібно було думати про щось глибинне. Все було веселощами та забавами, аж поки.. поки ми не потрапили туди.
Агент Картрайт: Така собі вечірка?
Пані Макінтош: Хех, ну можна і так сказати. Не проти, якщо я запалю?
Агент Картрайт: Здивований, що ти досі жива, вдихаючи це лайно. Вперед. Не те, щоб я збирався бути тут достатньо довго, аби воно мені ще більше зашкодило.
Пані Макінтош: Ну-у, не кажи так, Френку.
Пані Макінтош запалює цигарку та починає палити.
Пані Макінтош: Вечірка була хорошою. Чудовою навіть. Купа людей, але я зробила так, щоб усім було вдосталь місця, незалежно від кількості. Було дивовижно. Люди явно прознали про вечірку та приносили нам купу мотлоху в минуле. Музика з майбутнього, дивний алкоголь, телефони до того, як вони стали популярними. Я бачила десятки ідентичних версій десятків людей, яких знаю. Це було дико. Спочатку.
Агент Картрайт: Що трапилось?
Пані Макінтош: Зустріла декого. Декого, кого знаю. Дейва, з продуктового неподалік.
Агент Картрайт: Знаю Дейва. Гарний хлопчина.
Пані Макінтош: Так. Ну що ж. Тебе не було, коли ми були молоді, але він завжди був життям і душею будь-якої вечірки. Я зустріла безліч його версій, які такими й були. А потім зустріла ще одного — тихого і сумного. Сказав, що прийшов з… ну… з теперішнього. 2059-го.
Агент Картрайт: Ну, Буду знати, що усі способи здержування, що будь-які задумані мною символічні спроби стримати цю штуку — марні.Пані Макінтош: Не впевнена, що це погано, Френку. Він сказав, що кожного разу як приходив, то намагався знайти людей з майбутнього. Себе з майбутнього. І з них останній був з 2059-го року..
Настає довга кількахвилинна тиша.
Агент Картрайт: В тебе є сім'я поза… Тобто, у мене є зв'язки, я гляну, що можн…
Пані Макінтош: Не думаю, що твої зв'язки ще тут.
Агент Картрайт: Певно.
Пані Макінтош: Що сталося? Ну, зі світом, тобто? Ми отримуємо лиш крихти інформації тут. Бо ми ж цивільні, і все таке.
Агент Картрайт: Я знаю не більше, ніж ти. Я втратив ногу під час Багряних Ночей, і мене відправили сюди. Все просто… погіршилося. Таке трапляється час від часу. Стародавні жахи, речі, створені Фондом, культи смерті, або просто люди, які поводяться як люди. Не впевнений, що хоч колись була лиш одна річ, яка могла нас убити.
Пані Макінтош: Так, я просто…Агент Картрайт: Я розумію, але знання нічого не змінить.
Пані Макінтош: Так.
Настає ще одна довга тиша.
Пані Макінтош: Зорі яскраві сьогодні.
Агент Картрайт: Думаю, тут ніколи не було сильного світлового забруднення, навіть до того, як усе почалося. Але його все одно було достатньо… Мені подобається дивитися назовні й уявляти, що це було давно. Коли ми були дітьми, ми ніколи не могли побачити Молочний Шлях, але пам’ятаю, як батьки розповідали нам, яким було небо.
Пані Макінтош: Ти ж ірландець, так? Я завжди думала, що небо ясніше в Ірландії. Там усе завжди здавалося гарнішим.
Агент Картрайт: Не в Дубліні. Можливо, на заході.
Пані Макінтош: Дивно, що вони казали — "а от раніше виглядало", наче туди можна було просто з'їздити туди.
Агент Картрайт: Відстань тоді відчувалась інакше. Та й люди тоді полюбляли нести всяку дурню.
Пані Макінтош: Пам'ятаєш, як сильно вони ненавиділи міленіалів?
Агент Картрайт: О Господи.
Пані Макінтош: Хе-хе-хе. Ото були дні.
Агент Картрайт: Так, а й справді були.
Агент Картрайт протяжно зітхає.
Агент Картрайт: Скоро не лишиться багато зірок для споглядання. А тим паче і людей, що дивитися на них.
Пані Макінтош: Ну, для цього й існує вечірка.
Агент Картрайт: Що ти маєш на увазі?
Пані Макінтош: Мене завжди непокоїло, як легко плин піддавався тому, що не було мистецтвом. Це можливо, але зазвичай доводиться якось виправдовувати. Робити так, щоб відчувалось як мистецтво, коли рухаєш його. Але на вечірці все було так легко. Роки минули, перш ніж я зрозуміла чому.
Агент Картрайт: Це свідчення, гадаю.
Пані Макінтош: Так. Усі ці роки. Усі ці люди дорослішали й роз’їжджалися, знаходили роботу, будували життя десь далеко або залишалися в рідних містах. Усі вони поверталися в 1999-й і згадували свою юність. Коли закінчувалося тисячоліття, і життя здавалося таким сповненим надій. Дивишся у вікна й… ну, я ніколи не думала, що відчуватиму ностальгію за порожнім небом. Це було мистецтво, по-своєму. Спогад помираючого світу про часи його молодості.
Агент Картрайт: Ти вмієш гарно підбирати слова, Стейс.
Пані Макінтош: Ой, завались, Френку. Ти прийдеш завтра чи намагатимешся зупинити нас?
Агент Картрайт: Я думаю… Я все ж заскочу. Було б добре… було б добре.<Кінець стенограми>
Додаток 2: О 17:04 31.12.2059, Стейсі Макінтош та агент Картрайт зайшли до SCP-4646. О 17:09 квіти почали цвісти.