SCP-577 – Кішка з набоїв
рейтинг: +1+x
577bullets.jpg

Пошкодження приміщення утримання, спричинені SCP-577.

Об'єкт №: SCP-577

Клас об'єкта: Евклід

Особливі умови зберігання: SCP-577 слід утримувати у стандартній великій камері для зберігання, укріпленому сталевим балістичним екрануванням. Усі двері до камери та суміжних приміщень повинні бути обладнані системою дистанційного керування.

Двічі на рік до камери слід надсилати персонал класу D з метою огляду балістичного екранування на предмет пошкоджень, спричинених SCP-577, та проведення необхідного ремонту. Також ці співробітники відповідальні за вилучення будь-яких трупів або решток, що лишилися після попередніх входжень до камери. Будь-який персонал Фонду, що входить до камери утримання SCP-577, має бути одягнутий у суцільний кулезахисний костюм.

Опис: SCP-577 – це здатна до самостійного руху левітуюча маса боєприпасів різних калібрів, що постійно обертається у вигляді сферичного утворення. Приблизно 40% з цих боєприпасів являє собою набої 9 мм, хоча відзначені також великі кількості набоїв 10 мм і .45 ACP. Кулі, що входять до складу SCP-577, здатні залишати загальну масу, «вистрілюючись» з нею зі швидкістю, порівняною з кулею, випущеною зі стандартного пістолета. Іноді маса набуває чітких форм, зазвичай схожих на домашніх тварин. Загальна маса SCP-577 постійно зростає, стаючи більше приблизно на тисячу нових набоїв щороку.

SCP-577 винятково агресивний до всіх співробітників Фонду, а також працівників D-класу, які мали досвід служби у правоохоронних органах. При появі таких осіб у їх бік вистрілюється велика частина маси об'єкта, що призводить до поранень і, іноді, смерті. Тим не менш, SCP-577 поводиться дружньо з невеликою кількістю працівників D-класу, особливо тими, хто був набраний з американських в'язниць і серед безпритульних.

Додаток 577a: ██.01.2019 D-28126 був надісланий до камери утримання SCP-577 для проведення щорічної перевірки. Нижче наведений перебіг інспекції та подальше інтерв'ю.

[00:00]: D-28126 входить до камери. SCP-577 наближається D-28126 і набуває форми великої кішки. D-28126 виглядає розгубленим.

[02:34]: D-28126 починає огляд та технічне обслуговування, але періодично зупиняється, щоб погладити SCP-577.

[04:01]: Миючи стіну, D-28126 сповільнюється, і, схоже, починає плакати.

[05:53]: D-28126 перестає працювати і притискається до стіни. SCP-577 сідає поруч і кладе голову на його ногу. D-28126 продовжує плакати і міцно тримає SCP-577.

[08:19]: D-28126 наказано вийти з камери утримання. Він не виконує наказ відразу ж, натомість продовжуючи тримати SCP-577.

[09:37]: SCP-577, схоже, спрямовує руку D-28126 всередину себе. Коли він витягає руку, вона вкрита чимось, що виглядає, як кров.

[10:44]: Протягом кількох секунд D-28126 мовчки дивиться на руку. Потім розтискає її та виявляє кулю, вона злегка б'ється, і з неї капає кров. Він притискає руку до грудей і щось шепоче.

[15:52]: Після повторного наказу D-28126 встає і обіймає SCP-577, після чого виходить з камери.

Після того, як куля була винесена з приміщення, вона перестала рухати і проявляти інші аномальні ефекти. Це дозволило співробітникам служби безпеки затримати D-28126 та конфісковувати кулю для аналізу та тестування.

Кров виявила генетичну схожість з кров'ю D-28126, хоча не була ідентичною. Балістичний аналіз кулі свідчить про те, що вона влучала в м'ясо або іншу м'яку субстанцію, проте у D-28126 жодних пошкоджень не виявлено.

Перед початком інтерв'ю кулю повернули співробітникові D-класу.

Доктор Вандербільт: Для початку, назвіть своє ім'я для запису.

D-28126: Я Артуро Росас… Тобто D-два-вісім-один-два-шість.

Доктор Вандербільт: Чудово (відзначає щось на своєму планшеті). Гаразд, Артуро, я хочу, щоб ви мені пояснили, що там сталося.
D-28126: Воно перетворилося на мого кота… На кота, якого ми з братом підібрали в дитинстві. Я його хвіст де завгодно впізнаю.

Доктор Вандербільт: Ви впевнені, що це був ваш кіт?

D-28126: Так.

Доктор Вандербільт: Мабуть, ви справді сильно сумували за ним, раз навіть кинули роботу, яку виконували.

D-28126: Це він мені сказав. Я… чув, як він до мене говорить. Тихо-тихо. Я його ледь не чув, але він сказав: «Пробач».

Доктор Вандербільт: Якщо це справді був ваш кіт, чому б йому було про щось шкодувати.

D-28126: Це він був! Думаєте, я вам тут заливаю!

Доктор Вандербільт: (Піднімає руку) Не потрібно гніватися. Я згоден, що це був ваш кіт. Будь ласка, продовжуйте.

D-28126: Це було до того, як я сюди до вас потрапив. Одразу після того, як мама вигнала мене із братом. Кіт до нас сам прийшов. Він був бродячим, але ми давали йому трохи їжі, тож він біля нас і крутився. Мій брат назвав його Дак1, бо йому сподобався цей знак, коли ми разом вивчали мову жестів.
D-28126: (робить паузу) Він допоміг нам вижити, як та цілюща кішка, знаєте? Брат був глухий, а жити на вулиці й так важко. Дак йому дуже допомагав, аж поки… (D-28126 зітхає і витирає очі) Останній раз я бачив Дака, коли… коли він мене якось знайшов, не знаю як. Але він у першу чергу був Рікардовим котом. Він повів мене туди, де ми останнього разу ночували, там всюди були лягаві.

D-28126: Я так і не попрощався. Я був такий злий і наляканий… Дак хотів мене втішити, але я кидав у нього камінням. Я нічого такого не хотів, просто якась моя частина н-ненавиділа Дака за те, що він мені це показав. Тоді він зашипів на мене і втік. (D-28126 кашляє) Через кілька днів я побачив новину про «невідомого підлітка, що погрожував поліцейському». Той лягавий, звісно, злякався за своє життя, та й вистрілив. Ми були просто двоє дітей, які намагалися вижити. Ну, новини нікого ніколи не запитують, відразу ж перейшли до статистики розбійних нападів.

Доктор Вандербільт: Погано звучить. Але я не впевнений, що це якимось чином стосується справи.

D-28126: (кричить) Та таким чином, що та чортівня дала мені шанс попрощатися! Ви, мабуть, вже й забули, що таке родина, але так куля – то було серце мого брата. Я жив поряд з ним роками. Я знаю, як це, відчувати його серцебиття після ночей, які ми провели, намагаючись зігрітися. Або коли він боявся лягавих, що проїздили мимо, або коли він підстрибував, якщо я його будив. І за ті кілька секунд, коли ця куля ще билася, я зміг попрощатися! Я відчув, як його кров стікає на мої руки, і я зміг втішити його…

Доктор Вандербільт: Ну, я сподіваюся, що вам зараз легше.

D-28126: Не знаю, може це у мене в голові все було. Але я знаю, скільки тут всякої дивної чортівні, я відчуваю… я знаю, що Рікардо зміг відчути, що я тут. Навіть зараз, через десять років.

Якщо не зазначено інше, зміст цієї сторінки доступний на умовах ліцензії Creative Commons Attribution-ShareAlike 3.0 License