SCP-PL-007 – Об'єкт, якого, на щастя, не існує
Об'єкт №: SCP-PL-007
Клас об'єкта: Якби об'єкт існував, він мав би клас «Евклід»
Якби SCP-PL-007 існував, він міг би виглядати так (але не обов'язково). На щастя, його не існує.
Особливі умови зберігання: Якби об'єкт існував би, до нього слід було б застосовувати умови зберігання, розроблені на основі результатів щонайменше ста експериментів (що, звичайно, було б неможливо, бо, на щастя, об'єкта не існує). Якби об'єкт існував, його слід було б тримати якомога далі від великих скупчень людей, оскільки було б доведено, що він має аномальну здатність впливати на живі організми, які знаходяться навіть на значній відстані від нього; на щастя, об'єкта не існує, тому вживати подібних дій не потрібно. Якщо припустити, що SCP-PL-007 існує (що неможливо, тому що, його, на щастя не існує), доступ до об'єкта можна було б надавати лише працівникам, які мають рівень 3 або вище, та лише тим, хто заздалегідь був би підготовлений протистояти об'єкту за допомогою медитації.
Опис: Якби SCP-PL-007 існував, його, мабуть, можна було б охарактеризувати як явище, яке дозволяло б контактеру усвідомити, що йому потрібно для досягнення щастя (хоча, звичайно, всі працівники Фонду знають, що це лише фантастичне припущення, адже об'єкта – на щастя – не існує). Об'єкт приймав би, залежно від глядача чи людини, що знаходиться в діапазоні його впливу, певну форму, вигляд чи стан; одного разу це був би якийсь предмет, другого – явище, третього – живий організм; інакше кажучи, він би адаптувався до контактера, у невизначений спосіб читаючи з його підсвідомості найпотаємніші бажання, задоволення яких гарантувало б йому щастя (це було б так, якби об'єкт існував, а ми знаємо – і це насправді величезне щастя – що його не існує). Однак, якби SCP-PL-007 існував, його ефект викликав би у контактера (спочатку) дискомфорт і гнів: у більшості піддослідних, коли б вони усвідомлювали, що їм потрібно, починалася б істерика, спричинена знанням того, що досягти щастя вони не в змозі. Постраждалі намагалися б переконати об'єкт виконати вищезазначені умови, що гарантували б їхнє щастя. Зазнавши зрештою невдачі, вони страждали б від погіршення психічного стану та поглиблення усвідомлення того, що вони приречені на нещасне життя.
Для визначення того, чи свідомо обирає об'єкт свої жертви, було б проведено дослідження. Незабаром після цього було б доведено взаємозв'язок сили об'єкта та психічної загартованості: експериментальним шляхом було б з'ясовано, що контактери, більш стійкі психічно (тобто, такі, що мають життєвий досвід, неодноразово переживши невдачі й поразки), змогли б послабити вплив SCP-PL-007 на своє мислення, намагаючись переконати себе, що об'єкта не існує (до речі, на щастя). Для таких осіб був би щастям «факт» неіснування об'єкта; іншими словами, вони пригнічували б усвідомлення того, що об'єкт насправді існує і може привести їх до стану, описаного в розділі про експерименти (якби такі проводилися), переконуючи себе, що об'єкт на щастя не існує і це найбільше щастя, яке могло з ними статися (на щастя, нам не потрібно звертати увагу на цей заплутаний опис, оскільки – на щастя – SCP-PL-007 не існує).
Далі наведено додаткову документацію, яка, ймовірно, була б створена, якби об'єкт існував (на щастя, це не так):
Керівник: Доктор ███████
Піддослідний: D-1007
Опис: D-1007 був би двадцятирічним чоловіком з завищеною самооцінкою. На час експерименту у нього не було б жодного сексуального партнера (він зізнався б, що не тільки не мав статевого акту, а й ніколи не цілував жінку), виправдовуючись твердженнями «ці шльондри не варті мене» і «я чекаю на єдину, таку ж величну, як я».
Перебіг: D-1007 потрапив би під вплив об'єкта, перебуваючи у підземному сховищі на глибині 1 км (на момент той не були б відомі потенційно кращі методи зберігання SCP-PL-007). На запитання, що він бачив, чоловік відповів би спокійно: «жінку своєї мрії». На запитання щодо її зовнішності він відповів би: «найкрасивіша у світі». Він би ніяк не відреагував би на погрозу, що якщо він не відповість належним чином, це потягне за собою неприємні наслідки для нього. Після декількох хвилин мовчання він би нарешті закричав: «Мерілін! Мерілін! Що мені робить, аби воскресити тебе?!», після чого заплакав би. На спроби вивести його з сховища він відреагував би лише гучнішими риданнями, щосили шепочучи: «Скажи принаймні, як до тебе дістатися; чому я не можу до тебе доторкнутися? Ти колись з'явилася тут, значить ти знаєш спосіб повернути час назад». Нарешті, коли його відтягнули б від об'єкта [ДАНІ БУЛИ Б ВИДАЛЕНО].
Результат: D-1007 зазнав би неперехідного психічного ушкодження, що призвело б до необхідності поселити його до психіатричної лікарні (після того, як його обробили б амнестичним препаратом класу D). Там, незважаючи на застосування згаданого вище препарату, він постійно малював би на стінах палати портрети жінки своєї мрії, яка виявилася б Мерілін Монро.
Керівник: Доктор█████
Піддослідний: LAD-SI-07/34
Опис: LAD-SI-07/34 був би дистанційно керованим прототипним роботом серії LAD-SI зі штучним інтелектом. Робот мав би висоту один метр, ширину півтора метри, два механізми, що нагадують людські руки, рухався б за допомогою шести поворотних механізмів (по три з кожної сторони), приймав і передавав аудіовізуальні сигнали, використовуючи два «ока» та «вуха», вбудованих у «голову». Ці сигнали оброблялися б «мозком», і робот незалежно би їх інтерпретував, в основному за допомогою штучного інтелекту. Після цього робот надавав би отриману інформацію за допомогою вбудованих «гортані» та «роту».
Перебіг: LAD-SI-07/34 запропонували б проїхати до сховища об'єкта та відповісти на всі запитання, поставлені науково-дослідним персоналом. Прибувши на місце, робот зупинився би прямо перед об'єктом. Голова експерименту, доктор █████ (який також був би безпосереднім керівником виробництва LAD-SI-07/34 та його головним конструктором) запитав би в робота, що той бачить. LAD-SI-07/34 не відповідав би протягом двох хвилин та семи секунд, після чого його «мозок» охолодився б після навантаження, і робот сказав би: «Я бачу людину».
Результат: За згодою Адміністратора O5-██ всі роботи серії LAD-SI були б знищені.
Керівник: Доктор █████████
Піддослідний: D-3762
Опис: D-3762 був би чоловіком сорока семи років, який би стверджував, ніби досяг щастя в житті.
Перебіг: Після входу до сховища піддослідного запитали б, що він бачить. Він замислився б на мить, перш ніж відповісти: «Чек». На прохання детальніше описати чек, він відповів би: «Тут поле „платня“, а поруч написано „щастя“. Нижче порожнє поле „підпис“. Мабуть… я думаю, треба мені заповнити його». Піддослідному негайно наказали б покинути сховище, на що він відреагував би словами: «Як це? Я не можу піти, не поставивши підпис». Тоді він почав би шукати ручку, і його дихання стало б важким і жадібним. Через кілька хвилин він вибіг би зі сховища і згодом напав на доктора на відстані у півтора кілометри звідти (слід зазначити, що у той час D-3762 проявив чудові знання підземних комунікацій Зони 8) і намагався забрати ручку; відчувши загрозу і не знаючи D-3762 особисто, доктор заколов би піддослідного цією ручкою.
Результат: Згаданий D-3762 чек виявився б SCP-PL-025 (яким чином цей об'єкт опинився б біля SCP-PL-007 лишилося б невідомим, хоча було б підтверджено, що під час експерименту він лишався у власній камері).
На це рішення вплинуло б декілька факторів:
- визначити площу впливу суб'єкта неможливо;
- визначити наявність у об'єкта свідомості неможливо (дослідження б не дали результату);
- скласти детальний опис об'єкта неможливо;
- через суперечливі свідчення неможливо було б визначити вплив суб'єкта на той чи інший тип особистості.
На щастя, SCP-PL-007 не існує, тому нам не потрібно аналізувати нічого з зазначеного вище.
– доктор ███████
