Схід сонця
рейтинг: +9+x

— Прошу, повторіть ще раз. — сірі очі збентежено глянули на постать у білому халаті, — Те, що Ви зараз прошепотіли, повторіть.

Ще одна перевірка SCP-004-d681-UA. Ментальний стан піддослідного був таким ж добрим як і раніше.

— Я відчуваю себе добре. Маю на думці, що не дивлячись на те, що скоро мене ліквідують, я щасливий, що жив. — з посмішкою пояснив клон, — Моє минуле було вже й не таким поганим. Я був би радий на останок побачити схід сонця.

Чума зробила записи до блокноту, розписаного спостереженнями за SCP-004-d-UA. Останні десять сторінок присвячені SCP-004-d681-UA, які своїм позитивним змістом виділялися на фоні відповідей попередніх клонів.

— Дякую за Вашу щирість, я ціную це. Ваші попередники приховували свої почуття. — монотонно відповіла співробітниця, вдивляючись у записи.

— А Ви своїх не приховуєте, коли маску надягаєте? — Чума грізно споглянула на SCP-004-d681-UA, після чого той, опустивши голову, вибачився за різке питання.

А маску Чума носила завжди. Колеги її знають по білосніжній масці чумного лікаря. Знімала вона її лише при спілкуванні з піддослідними для коректних результатів сеансу. Враховуючи те, що за день їх могло бути п’ять і тривалість їхня могла бути час або більше, розумно було б не носити маску. Та й просто щоб не виглядати як самашедший1 серед учених. А поїхавший мозком психолог ще гірше.

Час вже ближчий до ночі, десь половина восьмої. Чума тихо крокувала до житлової частини комплексу. На подив тихо — час не найпізніший — можна було почути слабке гудіння вентиляторів, охолоджуючих Зону влітку. Чума навіть знала де конкретно вони знаходяться, адже цей шлях був знайомий десь років два. Може більше. Ходила ним, ніби це був єдиний спосіб після завершення роботи дібратися до не дуже великої кімнатки, лягти на ліжко із твердим матрацом та повільно заснути, щоб завтра прокинутися та повторити цей день.

Потрапити в житлову частину неможливо без проходження кафетерією. Чума була б рада замовити собі чорний чай з молоком, який не отримав прихильності більшості працівників, але в пізній час можна було лише задовольнитися водою.

— Вечір добренький! — зненацька застав голос молодшого співробітника Мореславського. Новенький у колективі та завжди усміхнений, що Чума собі пояснювала його зеленістю, — І як минув день нашого психолога?

— Як завжди. — втомлено позітхнула, — Декілька складних сеансів і наостанок SCP-004-d681-UA. На ньому вже було важко налаштуватися на зв’язок із піддослідним.

— Це в тебе вже п’ятий день так.

Через маску важко було зрозуміти який вираз обличчя мала Чума, часто доводилося гадати. По її голосу Мореславський вважав, що зараз у неї втомлений вигляд: напівзакриті очі, опущені брови, вуста в нейтральному положенні. Сонний та вже мало що розуміючий розум співробітниці довго підбирав відповідь.

— Це могло сильно вплинути на результати. — вона присіла поруч із колегою, обдумуючи як сильно її самопочуття вплинуло на дослідження, — І таке вже довго триває. Отже, як я підозрювала, психолог з мене ніякий, раз себе не можу привести до ладу.

Колега поклав на її плече долоню та жартівливо запитав:

— Тож, із завтра перекваліфіковуєшся?

— Ще думаю.

— Тоді думай швидше, бо не встигнеш.

— Часу вдосталь.

Чума крутила в долонях паперовий стаканчик із водою майже до краю, шукаючи якесь пояснення для свого стану. Але й це було важко робити, відчуття втоми було сильним.

— Вигорання у тебе сталося. – промовив Мореславський встаючи, — У твоїй професії це коли-небудь повинно було статися. Чи не так? — Чума не любила, коли їй говорили речі, які вона повинна була розуміти й розуміла, але часами їх треба було почути знов, — Ти повторюєш свій розклад день у день, майже не роблячи якихось маленьких змін. Може, візьмеш відпус-

— А хто тоді працювати буде?!

Обидва замовкли. Через секунду Чума зітхнула та сіла назад, пошепки вибачившись. Мореславський декілька секунд нічого не говорив, шукаючий кращий варіант для продовження діалогу. Він зробив пару кроків у бік колеги.

— Ти ж розумієш, що не один психолог ти тут? Ти женешся за тим ідеалом працівника, що зовсім забуваєш про себе. Коли ти останній раз відпочивала з колегами? — на це Чума відповіла десь через п’ять секунд.

— Організація не зможе добре діяти, якщо виконувати щось окрім роботи. Тому я то й роблю, що намагаюся виконувати свою роботу якомога краще.

— І згораєш у попіл! Чумо, своєю планкою, що ти собі поставила, ти себе виснажила! Цим ти тільки гірше робиш собі та Фонду!

Знову мовчання. Чума винувато відвела погляд, Мореславський переводить дух.

— Ти віддаєш усі свої сили в роботу, що навіть колеги мало тебе знають. Це й вбиває тебе. Чому я пояснюю це психологу?.. Слухай, спробуй відволіктись, зміни щось у своєму постійному розкладі. Займи себе якоюсь справою, що заспокоює. Я от граю в пінг-понг з колегою після роботи. Це очищує думки та дає сил жити далі. — тихо розповів він, — Мені вже час іти. Гарного вечора.

Мореславський пішов геть, а Чума проводжала його поглядом, розмислюючи над його словами.

* * *

— Нам дали годину, тож використовуйте її за призначенням.

Легкий шурхіт трави та шум хвиль створювали гармонічну звукову картину, сіре небо та темно-сині хвилі ілюстрували собою початок дня. Морський пейзаж завжди заспокійливо впливав на Чуму. SCP-004-d681-UA трохи боязливо підходив до краю скелі — перший раз тут знаходиться. Вітер шумів у вухах.

— Починається.

Обрію торкнувся гарячо-помаранчевий комір і через пару секунд визирнув край сонця. Підіймалося воно швидко, фарбуючи у світлі тони небо, перетворюючи темінь моря в блакить, а блідий пісок у золотистий. Світло ще не сліпучого сонця відображувалася в щасливих сірих очах SCP-004-d681-UA, пильно спостерігавшим схід. Чума стояла поруч, посміхаючись чи то до себе чи то до піддослідного. Вона зі скептицизмом сприйняла власну ідею вивести клона подивитися на схід сонця, проте, щойно вони наблизилися до моря, їй на душі почало ставати легше.

— Як Ви й казали, заради цих моментів Ви й щасливі, що жили?

— Так. — стиха відповів SCP-004-d681-UA, — Хіба Вам негарно?

Чума обвела поглядом пейзаж: рідний гуркіт хвиль, що врізалися в берег, крик чайки десь угорі, блідо-синє небо з одного боку та рожево-помаранчеве навколо сонця, що піднялося над водою. Вона вже й забула як заспокоює її споглядання за морем, як від його виду тішиться душа, а зайві думки відходять на другий план. Чума з посмішкою промовила:

— Так, дуже гарно.

Якщо не зазначено інше, вміст цієї сторінки доступний на умовах ліцензії Creative Commons Attribution-ShareAlike 3.0 License