Сутність пам'яті — туман

:root {
    --timeScale: 1;
    --timeDelay: 0s;
}
 
/* Converting middle divider from box-shadow to ::before pseudo-element */
.anom-bar > .bottom-box { box-shadow: none!important; }
.anom-bar > .bottom-box::before {
    position: absolute;
    content: " ";
    width: 100%;
    height: 0.5rem;
    background-color: rgb(var(--black-monochrome, 12, 12, 12));
    transform: translateY(-0.74rem);
}
 
/* DIVIDER */
.anom-bar > .bottom-box::before {
    animation-name: divider;
    animation-duration: calc(0.74s * var(--timeScale));
    animation-delay: calc(0.1s * var(--timeScale) + var(--timeDelay));
    animation-iteration-count: 1;
    animation-timing-function: cubic-bezier(.32,.38,.39,.94);
    animation-fill-mode: backwards;
}
 
/* CLASSIFIED LEVEL BARS */
div.top-center-box  > * {
    animation-name: bar;
    animation-duration: calc(0.45s * var(--timeScale));
    animation-iteration-count: 1;
    animation-timing-function: ease-out;
    animation-fill-mode: backwards;
}
div.top-center-box > :nth-child(1) { animation-delay: calc(0.2s * var(--timeScale) + var(--timeDelay)); }
div.top-center-box > :nth-child(2) { animation-delay: calc(0.32s * var(--timeScale) + var(--timeDelay)); }
div.top-center-box > :nth-child(3) { animation-delay: calc(0.45s * var(--timeScale) + var(--timeDelay)); }
div.top-center-box > :nth-child(4) { animation-delay: calc(0.61s * var(--timeScale) + var(--timeDelay)); }
div.top-center-box > :nth-child(5) { animation-delay: calc(0.75s * var(--timeScale) + var(--timeDelay)); }
div.top-center-box > :nth-child(6) { animation-delay: calc(0.95s * var(--timeScale) + var(--timeDelay)); }
 
/* TOP TEXT */
div.top-left-box, div.top-right-box {
    clip-path: polygon( 0% -50%, 150% -50%, 150% 100%, 0% 100%);
}
 
div.top-left-box > *, div.top-right-box > * {
    position: relative;
    animation-name: bottomup;
    animation-duration: calc(0.65s * var(--timeScale));
    animation-delay: calc(0.5s * var(--timeScale) + var(--timeDelay));
    animation-iteration-count: 1;
    animation-timing-function: ease-out;
    animation-fill-mode: backwards;
}
 
/* CONTAINMENT, DISRUPTION, RISK CLASSES */
div.text-part > * {
    clip-path: polygon( 0% 0%, 100% 0%, 100% 100%, 0% 100%);
    animation-name: expand2;
    animation-duration: calc(0.5s * var(--timeScale));
    animation-iteration-count: 1;
    animation-timing-function: cubic-bezier(.12,.41,.27,.99);
    animation-fill-mode: backwards;
}
div.text-part > :nth-child(1) {
    animation-name: expand1;
}
div.text-part > :nth-child(1) { animation-delay: calc(0.6s * var(--timeScale) + var(--timeDelay)); }
div.text-part > :nth-child(2) { animation-delay: calc(0.75s * var(--timeScale) + var(--timeDelay)); }
div.text-part > :nth-child(3) { animation-delay: calc(0.86s * var(--timeScale) + var(--timeDelay)); }
 
div.main-class::before, div.main-class::after {
    animation-name: iconslide;
    animation-duration: calc(0.45s * var(--timeScale));
    animation-delay: calc(0.8s * var(--timeScale) + var(--timeDelay));
    animation-iteration-count: 1;
    animation-timing-function: cubic-bezier(.12,.41,.27,.99);
    animation-fill-mode: backwards;
}
 /* BOTTOM TEXT */
div.main-class > *,  div.disrupt-class > *, div.risk-class > * {
    animation-name: flowIn;
    animation-duration: calc(0.42s * var(--timeScale));
    animation-delay: calc(0.75s * var(--timeScale) + var(--timeDelay));
    animation-iteration-count: 1;
    animation-timing-function: ease-out;
    animation-fill-mode: backwards;
}
 
/* DIAMOND */
div.arrows {
    animation-name: arrowspin;
    animation-duration: calc(0.7s * var(--timeScale));
    animation-delay: calc(0.6s * var(--timeScale) + var(--timeDelay));
    animation-iteration-count: 1;
    animation-timing-function: cubic-bezier(.12,.41,.27,.99);
    animation-fill-mode: backwards;
}
 
div.quadrants > * {
    animation-name: fade;
    animation-duration: calc(0.3s * var(--timeScale));
    animation-delay: calc(1.4s * var(--timeScale) + var(--timeDelay));
    animation-iteration-count: 1;
    animation-timing-function: cubic-bezier(.12,.41,.27,.99);
    animation-fill-mode: backwards;
}
 
div.top-icon, div.right-icon, div.left-icon, div.bottom-icon {
    animation-name: nodegrow;
    animation-duration: calc(0.4s * var(--timeScale));
    animation-delay: calc(1.4s * var(--timeScale) + var(--timeDelay));
    animation-iteration-count: 1;
    animation-timing-function: cubic-bezier(.12,.41,.27,.99);
    animation-fill-mode: backwards;
}
div.diamond-part {
    clip-path: polygon( -10% 0.37%, 120% 0.37%, 120% 100%, -10% 100%);
    animation-name: diamondBorder;
    animation-duration: calc(0.8s * var(--timeScale));
    animation-delay: calc(0.5s * var(--timeScale) + var(--timeDelay));
    animation-iteration-count: 1;
    animation-timing-function: cubic-bezier(.32,.38,.39,.94);
    animation-fill-mode: backwards;
    will-change: box-shadow;
}
 
/* MOBILE QUERY */
@media (max-width: 480px ) {
    .anom-bar > .bottom-box::before {
        display:none;
    }
    .anom-bar > .bottom-box {
        box-shadow: 0 -0.5rem 0 0 rgb(var(--black-monochrome, 12, 12, 12))!important;
    }
    div.top-center-box  > * {
        animation-name: bar-mobile;
        animation-duration: calc(0.9s * var(--timeScale));
    }
    div.top-center-box > :nth-child(1) { animation-delay: calc(0.1s * var(--timeScale) + var(--timeDelay)); }
    div.top-center-box > :nth-child(2) { animation-delay: calc(0.2s * var(--timeScale) + var(--timeDelay)); }
    div.top-center-box > :nth-child(3) { animation-delay: calc(0.3s * var(--timeScale) + var(--timeDelay)); }
    div.top-center-box > :nth-child(4) { animation-delay: calc(0.4s * var(--timeScale) + var(--timeDelay)); }
    div.top-center-box > :nth-child(5) { animation-delay: calc(0.5s * var(--timeScale) + var(--timeDelay)); }
    div.top-center-box > :nth-child(6) { animation-delay: calc(0.6s * var(--timeScale) + var(--timeDelay)); }
 
}
 
/*-------------------------*/
 
@keyframes divider {
    from { max-width: 0%;  }
    to { max-width: 100%; }
}
 
@keyframes bar {
    from { max-width: 0%; }
    to { max-width: 100%; }
}
@keyframes bar-mobile {
    from { max-height: 0%; }
    to { max-height: 100%; }
}
 
@keyframes bottomup {
    from { top: 100px; }
    to { top: 0; }
}
 
@keyframes expand1 {
    from { opacity: 0; clip-path: inset(0 calc(100% - 0.75rem) 0 0);}
    to { opacity: 1; clip-path: inset(0);}
}
@keyframes iconslide {
    from { opacity: 0; transform: translateX(-5rem);}
    to { opacity: 1; transform: translateX(0);}
}
 
@keyframes expand2 {
    from { opacity: 0; max-width: 1%;}
    to { opacity: 1; max-width: 100%;}
}
@keyframes fade {
    from { opacity: 0;}
    to { opacity: 1;}
}
 
@keyframes flowIn {
    from { opacity: 0; transform: translateY(20px); }
    to { opacity: 1; transform: translateY(0); }
}
 
@keyframes arrowspin {
    from { clip-path: circle(0%); transform: rotate(135deg); }
    to { clip-path: circle(75%); transform: rotate(0deg); }
}
@keyframes nodegrow {
    from { transform: scale(0);}
    to {  transform: scale(1);}
}
@keyframes diamondBorder {
    from { box-shadow: -0.5rem -20rem 0 0 rgb(var(--black-monochrome, 12, 12, 12)); }
    to { box-shadow: -0.5rem 0 0 0 rgb(var(--black-monochrome, 12, 12, 12)); }
}

Головний біль був супутником Василя Піддерев’янського все його життя, проте цього разу він був такий сильний, що він волів би не мати голови зовсім. Експеримент пройшов вдало або ні, Василь не міг думати ні про що крім болю, проте сталева воля агента Фонду змусила його підвестися та поглянути навколо.
Перед ним поставало величезне місто з високим, аж до неба замком в його центрі. Піддерев'янському здавалося, що він стоїть на тумані, яким було заповнено все навколо. Він ніколи в житті не бачив такого густого туману. Фонд завербував його ще в кадетському училищі, через велику кількість польової роботи агент Піддерев’янський міг похизуватися колосальним багажем життєвого досвіду, та все ж такий туман він бачив вперше. Такий густий, що його можна зачерпнути в руки. Коли туман торкався рук Василя, йому здавалося ніби біль минає, здавалося ніби він відчуває щось всередині себе… Таке тепле… Таке знайоме…
Зруйновані стіни міста виглядали старшими за сам світ, який знає агент Фонду, хоча за довгі роки він побачив немало. Дивні символи вкривали стіни примарного міста, здавалося, що вони говорять з ним, шепочуть йому свої дивні мантри. Як би не силився агент Піддерев'янський, він не може згадати жодні схожі з ними з лекцій по історії. Все було зруйноване вщент. Де-не-де частини будівель, що були відірвані невідомою силою, парили на тумані наче сили тяжіння тут не було зовсім. Тиша панувала в цьому місті, проте ця тиша була промовистішою за сотні тисяч слів.
Старовинні вкриті туманом та мохом вулички розповідали свою історію. Де-не-де Василь бачив пам'ятники та культові споруди, проте він точно міг сказати що вони не схожі ні на що він бачив. Не те щоб вони були видатними, чи навпаки потворними, радше вони були звичними та водночас невідомими. Споглядаючи старовинне місто агент Піддерев'янський не міг визначити його як видатне чи величне, швидше все тут здавалося йому звичним. Це він ще не знав що він пригадує…
Всі вулички міста вели в замок в самому його центрі. Мандруючи у повній самотності Василь міркував про те, що він швидше за все знаходиться у свідомості тієї аномалії. Нюх агента підказував йому, що він на правильному шляху, шепотів йому, що розгадка цієї таємниці постане перед ним вже дуже скоро…
Роздуми завжди допомагали бувалому агентові впоратися з різними ситуаціями, проте зараз його власний розум підводив його, штовхаючи на зустріч загибелі. Він ще не знав, що вулички забутого міста висмоктують його свідомість, залишаючи в голові лише спогади та образи. Василь думав, що це місто забуте і покинуте, але це місто, яке пригадує, це місто — хижак, а спогади його їжа. Сам про це не підозрюючи, Піддерев'янський прямував прямо йому в пащу.
Замок був понівеченим як і саме місто, а може і навіть більше за нього. Туман навколо мав неприємний сірий колір, як в хмари восени, здавалося, з них от-от піде холодний дощ. Не чекаючи цього, Піддерев’янський прошмигнув в зруйновані замкові ворота. У внутрішньому дворі його зустріло те, що колись було садом. Піддерев’янський подумав, що якби за ним хтось доглядав, він міг би зрівнятися з садом самої Клеопатри, проте зараз він виглядав сумно. Дерева та трава гнили всіма кольорами, що тільки можливі. Все зав’яло, фонтани та ставки пересохли, а опале листя закрило собою давно потрощені кам’яні доріжки. Споглядаючи забуті пейзажі, Василь пригадував. Йому здавалося, що він знає що це за місце, але через мить ця думка витікала з його голови, наче її там зовсім і не було.
Відчинивши величезні ворота з червоного дерева агент Фонду опинився в тому, що колись було розкішним замком. В ньому його зустрів лише пил та туман. Проходячи величезними коридорами Василь милувався на витвори мистецтва, що були забуті, думав про те що хтось витратив на них все своє життя, але зараз все це не мало ніякого сенсу, адже все це лежало тут, вкрите пилом та забуте. Мандруючи від експоната до експоната цієї величезної колекції, він кожного разу думав про те, що бачив щось схоже, але придивляючись він кожного разу переконувався, що це не так. Ні, він не знав тут жодного предмета, жодного листочка в саду чи камінця на вуличці, але ж від чогось в нього було таке відчуття, що все це йому знайомо.
Агент Піддерев’янський пройшов до тронної зали у повній меланхолії, проте Те, що постало перед ним у тронній залі, змусило його враз повернутися до свідомості. На троні сиділа людина, одягнена в почорнілі від часу обладунки. Василь міг бачити обличчя Забутого Короля, але не міг його запам’ятати як не старався. Світло з величезних вітражних вікон падало на Його плечі, утворюючи примарну мантію зі світла навколо. Танок пилу в тронній залі здавалося відтворював рухи учасників численних балів, що проходили тут колись. Принаймні Піддерев'янському здалося, що він знав, що вони тут були.
Забутий Король дивився в ніщо, лише оклик Василя змусив Його відвести очі від вічності, яку він споглядав. Брудна від часу корона заблищала на світлі сірим, тьмяним світлом. Король підвівся, в Ньому відчувалась старість. Піддерев'янському здалось, що він відчув як протріщали кістки в Його тілі. Але коли Він мовив… Василь згадав…
Сила голосу Короля змусила агента Піддерев’янського, впасти на коліна перед Ним. Василю здавалося, що він щось пригадує, що це щось таке приємне і тепле, що йому не хотілося це відпускати. Король називав Піддерев'янського "послом". Він вимагав нести його мудрість всьому світові. І Василь послухав, він підвівся, вклонився та побіг геть з очей Забутого Короля, забуваючи самого себе. Забуте місто поглинуло його. Тепер він теж служить Йому, тепер пам'ять Василя належить Йому. Тепер він більше не агент Василь Піддерев’янський, тепер він Його посол.
Посол біг аж допоки не опинився за межами міста, далеко в тумані, а після цього побачив своїх минулих товаришів. Ті не впізнали його, і дуже здивувалися. Вони уважно вислухали посла та пообіцяли передати все слово в слово своєму керівництву. Розгублені агенти задали лише одне питання. Спитали лише де Василь…
Посол відповів їм, що він його забув…

Кожен правитель живе, милуючись тим, що він побудував. З батьківською гордістю чи з диявольською жадібністю вони милуються своїми здобутками. Але цьому правителю було нічим милуватися окрім туману, його очі дивилися не на світ навколо, не на той світ, що був готовий припасти до його ніг, а в глибину туману, що пробуджував такі солодкі для Короля спогади про минуле. Минуле, до якого Він завжди хотів повернутися, минуле, яке Він так бажав. Король пам’ятав своїх братів та сестер, пам’ятав, що має до Них повернутися, але він відчував, що Йому для цього чогось не вистачає. Ностальгія рвала душу Забутому Королеві, Він мріяв лише про те, щоб повернути собі такі дорогоцінні спогади. Новонабуті спогади агента Фонду були для Короля дорогоцінним скарбом, він милувався ними так, ніби це був найпрекрасніший з кристалів. Тепер Він знав все, що йому було потрібно…
З вуст Короля лунали слова, що оберталися чорним туманом, та пливли кудись в далечінь. Він знав, що одного дня скаже достатньо слів аби повернути собі все, що втратив.