«Вони не триматимуть її в діловому районі Портленду, чуваче»
З хвилину в пікапі стояла тиша, яку порушував тільки чоловік, що хрустів суглобами на пасажирському сидінні. Він згинав кожну руку у лікті доти, доки вона не видавала лункий звук, трохи схожий на постріл. Хрустів зап'ястками, роблячи ними повний оберт. Швидко і послідовно тягнув за кожен з десяти пальців. Повторював.
«Ч-ч-чому ні?»
Джуд припинив хрускіт і клацання. «Ну подумай. Ти типу таємно змовився з урядом, маєш секретну базу, де ти утримуєш всілякі секретні магічні штуки, які збираєш. Ти матимеш її у місті де, якщо щось піде не так, купа народу побачить це все, чи десь якомога далі, де ні душі?»
Арманд потарабанив пальцями по керму обдумуючи сказане. «Т-т-так, напевно. Ал-ле тоді ми не змож-жемо знайти її.»Коли Джуд не відповів Арманд засміявся, дещо натужно. «Їхні чистильники вломилися до тебе у квартиру, а ти хвилюєшся про дівчину з поліцейським значком.»
Джуд перевів очі на шосе, що простягалось перед ними. Ліхтарі та, зрідка, автомобілі освітлювали дорогу аж до горизонту. «Так, бо то моя вина. Ми можемо знайти нове… житло чи місце де перебути. Гейкомп напевно може зробити нам нові документи. Все буде в порядку. Бренда втратить роботу, якщо не з'являтиметься там.»
«Ти кр-ращий за мене, Джуд.» Арманд відповідально увімкнув сигнал повороту перед з'їздом з шосе.
Джудова квартира була саме такою, як Арманд і очікував: не надто вмебльована, проте чиста, хоча смітники були наповнені — в останню хвилину власник намагався прибратися. Пахло освіжувачем повітря і травкою. Прохід вів до дальньої стіни з дверима на балкон, тьмяне світло похмурого пообіддя, що лилося з нього, було єдиним джерелом освітлення.
Проте сам Джуд був не таким, як очікував Арманд: висотою 180 з лишком сантиметрів блідий чоловік, мав надмірну вагу, проте не був потворним череванем, а, скоріше нагадував, м‘яку, тістоподібну подушку. Він збирався спертися на дверний отвір, але в останню секунду випрямився, очевидно щось згадавши.
«Агов. Хармпіт у плоті.» Рука була простягнута в якомусь смутному вітальному жесті, а на обличчі з’явилась ледве помітна посмішка.
Арманд поклав свою сумку на підлогу перед тим, як зустріти смутний жест своїм власним – чимось середнім між потиском і вітальною «п'ятірочкою», що перервався раніше ніж його рука могла б повністю зникнути в м`ясистих Джудових лапах.
«Ти блант-антф-ф-фінд? З-за п-правилами ти маєш сказти мені, якщо ти блантфінд.» Він широко посміхнувся. Його зуби були були жахливими.
«Papa Pete’s Pizza» як і ресторани «Sub&Burger» по обидва боки з'їзду були вже добрі чотири години як зачинені. З кам'яного фасаду будівлі гостровуса карикатура на Татка Піта, що сидить навпочіпки, розсіювала своє світло над паркувальним майданчиком. Арманд вправно припаркував свій пікап на найвіддаленіше від шосе місце, після чого вийшов і поліз в кузов.
«Як ти дізнався про це місце?» Джуд вийшов з пікапа і повільно покрокував навколо. Місце з трьох сторін було оточене деревами, а огляд з шосе закривав паркан. Не те, щоб він скаржився, але Джудові було цікаво чи такий дизайн був запланований. Напевно ні.
«Й-й-йа перекусив тут п-п-по дорозі до тебе.» Арманд став навшпиньки щоб заглянути всередину, тоді висмикнув порожнистий металевий стрижень, суттєво довший ніж його зріст. Він спіткнувся і майже впав, але зумів встояти на ногах. Оглянувши стрижень, обережно простягнув дальній кінець Джудові. «На, ти вищий.»
Джуд взяв стрижень і, набагато легше ніж Арманд, збалансував у руці. «Справді.» Він розвернувся і пішов до Татка Піта, поглядаючи на вивіску. «Ти казав, що на заміну піде десь година?» Коли вони дійшли до піцерії він встановив стрижень вертикально.
«Рев-веробо-сем-м-матична асоц…» Арманд струснув головою. «З-звісно. Так.» Він відступив убік, бо Джуд схиляв стрижень, щоб просунути під Татком Пітом на інший бік, піднімаючи його на рівні грудей.
«Чудово. І е… в нас є година, правда? Типу, вони ж не будуть негайно хакати твій лептоп шукаючи фото твого пікапа де-небудь?» З якимось неприємним стукотом і набагато приємнішим тріском Джуд потягнув стрижень назад, підважуючи Татка Піта, відірвавши його від кріплення та змушусивши впасти на землю. Обоє трохи здригнулися від звуку падіння, хоча і передбачали його.
Арманд оглянув стоянку. Зрозуміло, що ніхто не прийшов мститися за смерть Татка Піта. Джуд оглядав уламок, шукаючи вільного від скла місця, щоб взятися руками. «Т-так. Не надривайся, я допоможу.»
Джуд спостерігав з кухні як Арманд лопаткою намащує клейстер, просто з горщика, на його стіну. «..то. Мені потрібно знати, заради чого ти псуєш стіни? Мені потрібно буде сплатити за них орендодавцю.» Він перевірив чи не з'явилась за останні десять хвилин, магічним чином, в холодильнику якась їжа. Не з'явилась.
Арманд подивився через плече. «Т-т-тролінг, очевидно.» Він поклав горщик і лопатку на підлогу, стираючи краплі клейстеру своїм саморобним фартухом (старою сорочкою обв`язаною навколо шиї). «Крім того, їхні чистильники точно виж-женуть тебе звідси посеред ночі.»
Джуд відкрив рота, тоді закрив знову. «… так, ти, напевно, правий. Сподіваюсь, це станеться після того, як ти знайдеш якесь постійне помешкання.» Він хихикнув, сумніваючись в імовірності цього. Ще одна перевірка холодильника: залишки кесадильї, сирий бекон, хумус, порожня банка гірчиці і кілька пляшок міцного сидру. Те ж, що й раніше.
Арманд не відповів, схилившись щоб підняти роздрукований малюнок зі стосу біля ніг та приклав його до стіни. Чорним на білому, кілька езотеричних символів навколо одного, легко впізнаваного символу в центрі. Він розгладив його рукою, приклеюючи до стіни.
«Тож е… говорячи про… твої батьки…?» Джуд лишив питання незакінченим, моргнувши. «Чекай, от що думаю. Клейстер відклеюється під дією води.»
«О, справді? Глянь-но с-с-сюди.» Арманд постукав кісточками пальців по стіні поряд з малюнком.
Джуд нахилився, щоб краще розгледіти. «Ха, мені подобається. Без жартів. Що воно робить?»
«Змушує любити кесадильї, навіть с-су-у-ум-мувати за ними.» Арманд, ніби між іншим, взяв фото Славоя Жижека, що виглядав як божевільний, і помістив точно під першим малюнком.
Поєднання змусило Джуда розреготатися. «Ні, серйозно, що… Тобто, ти ж не можеш? Чи можеш? Звідки ти взагалі знаєш?» Точно знаючи, що відповідь не прояснить ситуацію, він відкрив холодильник втретє. Кесадильї досі були там, як і консервовані шматки ананасу.
«Між іншим.. ми… ем… мусимо придбати відкривачку для консерв.»
Фіат Торо, за Армандовими стандартами, був дуже огидним авто, і доказом того, що італійці не повинні випускати пікапи.
Також, Армандові стандарти недвозначно вказували на те, що, перетворивши свій чудовий F-150 в чудовисько, він не скаржився. Єдиним, кому це не подобалося, був якийсь новоспечений американець Флапджек Френк, що пожбурив в кузов шматок скла, протестуючи проти такої потворності.
Тишу в салоні огидного пікапа порушували тільки шумні суглоби Джуда. Вісім кісточок хрускотіли, швидко змінюючи одна одну. Зап'ястя крутилися доки не припинили хрускотіти. Повторення. Раптово він заговорив. «Я напишу Джей-Джею. Він мав би вже прокинутися, правда? Він би не сказав нам відвалити та викручуватися самим, правда?» Джуд витягнув телефон, але не вмикав.
Арманд знизав плечима. «Варт-то спробувати.» Стукіт. «Вони н-не відслід-дковують тебе, розслабся.»
«Так, напевно.» Джуд витягнув телефон і увімкнув, ввів пароль, потім другий, третій, останній запустив Сигнал.
| >Натякаю, я міг би лишити тебе напризволяще |
| Маю на увазі, я не переслідую тебе, якось так. |
| Хм. |
| Гадаю, якби я просто ігнорував, це було б те саме, що полишити тебе. |
| У свій захист, я просто чекав підтвердження, що ти не скомпрометований. |
| Це рахується за підтвердження? |
| Ти тікаєш від чистильників і хвилюєшся про МОЮ інформбезпеку. Звісно. |
| Ти ж знаєш, я, по суті, недоторканий. Удача і все таке. |
| Це я заради себе, не заради тебе. |
| kkrule онлайн? Можеш попросити його придумати секретне вітальне рукостискання? |
| Лайно, блант. |
| Я застосував свою удачу по максимуму, щоб вчасно повідомити тебе про наліт. |
| Тепер ти хочеш, щоб я поговорив з кокаїновим хлопчиком? |
| Нє, хоча я маю оце. |
| 2q*x71767o85r/3IM-‘L9G3!,52"’5y+T$^4d6K2g8O3H4n|T~+B10Ir8ABQZ]8 |
| 2q*x71767o85r/3IM-‘L9G3!,52"’5y+T$^4d6K2g8O3H4n|T~+B10Ir8ABQZ]8 |
Джуд поклав телефон на коліна. Маленька металева коробочка, безбарвна, окрім цифрової клавіатури, з'явилась у нього в руках. «Арманд, зупини машину, я швиденько знешкоджу електромагнітний імпульс.»
У Джуда на стіні була точка, близько дев'яти дюймів в діаметрі, яка мерехтіла психоделічними візерунками коли світло падало правильно. Точка була на іншому боці кімнати, чітко навпроти подушки; Джуд забув чи він спеціально зробив її, щоб було на що дивитися, а чи, якщо витріщатися в одне місце годинами кожного дня, такі речі з'являються самі по собі. У будь-якому випадку він радів, що вона там є.
Але наразі її закривала пряжка ременя Арманда. Два зелені прямокутники, прикрашені зображенням рук, що вказували Арманду проміж ніг, Джуд ніколи не знав як це сприймати. Вірніше знав, але не був впевнений чи була це іронія.
Арманд запхнув одну руку до кишені, а під іншою тримав ноутбук. «Г-г-г-гей ти вилізеш сьогодні з ліжка?» Важко було розпізнати тон через Армандові затинання, але, схоже, то не було розчарування.
«Навряд. Дякую, що турбуєшся та хіба ти не мав бути зайнятий сьогодні?» Джуд не потурбувався відвести погляд, замість того він просто взяв телефон зі столика біля ліжка і перекрив ним огляд.
«Ти н-не в халепі, т-т-ти не повинен відмовлятися від піклування.» Арманд сів на підлогу схрестивши ноги, поклав ноутбук перед собою і витяг з кишені пачку Ньюпорт 100. «Я див-в-влюся опитування. А ти?»
Джуд потягнувся і клацнув пальцями (або майже клацнув, вийшло якесь жалюгідне ляскання), запалюючи кінчик вказівного пальця і вказуючи ним на Арманда. Він загасив його після того, як Арманд підкурив цигарку. «Все що завгодно, окрім цього. Останнє, що я хочу робити в кінці цих виборів, це дивитися їх висвітлення. Ти маєш ідеї для пана Злого Через Відео Ігри? Я хочу розібратися з цим до кінця тижня.»
«В-в-він має робити ігри м-менш паскудними.» Арманд затягнувся, відкриваючи ноутбук. «Тоді він б-буде м-м-менше злитися н-на них.»
«Мої очі – ем, вуха обманюють мене? В тебе з'явилась ідея для одного з панів?» Джуд посміхнувся, набираючи текст на телефоні. «Гадаю це й так зрозуміло, але, думаю, ми мусимо дізнатися багато всіляких штук про відеоігри, щоб зробити це.»
«Або ми могли б-б створити публічну платформу і-і-і допомогти йому зробити так, щоб люди мен-нше-ше злил-лися через відеоігри.»
«Назвемо це віддаленою ціллю… е, я впевнений, ми щось придумаємо.» Джуд повернувся на інший бік.
Арманд злегка потарабанив пальцями по керму. Він досі ніколи не брав участі у цьому «секретному рукостисканні», проте знав протокол – kkrule «доповнює» текст розірваний простим електромагнітним імпульсом, тоді включені частинки поширюють його, а отже і створюють копії, необхідні для знешкодження збереженим паролем. В ідеалі попереджені зображатимуть бездіяльність, а ті, хто не в курсі кілька хвилин намагатимуться хакнути, доки всі їхні шпигунські пристрої не підсмажаться.
Арманд вважав все це досить мелодраматичним і повним недоліків, проте нешкідливим. Прилад коротко запищав кілька разів, це означало, що Джуд успішно його деактивував і відкинув на заднє сидіння. Він знову взяв свій телефон, показав Армандові великий палець і той знову виїхав на шосе.
| Завжди почуваюся секретним агентом роблячи це. |
| Це трохи по-дурному, як на мене. |
| Але мені подобається думка про спалені девайси чистильників і агентів нацбезпеки. |
| Чудово. |
| Але ще не все. Ми маємо ще три проблеми. |
| Уважно слухаю |
| Тобто, дивлюся. |
| Перше. Хармпіт лишив там свій ноут. Він важить фунтів 500, через його жартики й меми. |
| Може в них якось вийде зламати захист. |
| Сумніваюсь, що будь-що з того компрометуюче, але вони принаймні зможуть зайти в чат. |
| От лайно. Попрошу хай bones створить новий чат. |
| Клас. Друге, мені й хармові потрібні нові документи та місце де б перекантуватися. |
| Припускаю gaycopmp4 зможуть впоратися з першим? |
| Ні. Певно підробки не найсильніша їхня сторона. |
| Lesbian_gengar може зробити якийсь психологічний трюк з порожньою карткою. |
| Хороша ідея. Попроси її поговорити з хармпітом, певно вони зможуть щось придумати. |
| Щодо притулку, я знаю дівчину в Айдахо і фею в Ісландії. |
| Обирай. |
| Як в Ісландії в цю пору року? |
| Холодно. Генетично однорідно. |
| Мушу сказати, фея, буквально, живе в норі. |
| Чудово. Припускаю, вона погодиться, коли я їй скажу. |
| Просто прямуйте до Бойсе і пам`ятай, що ніщо не випадкове. |
| Знайдете дорогу. |
| Це буде або прекрасно, або жахливо. |
| Повір мені, це буде ~магічно~. |
| Третя проблема? |
| ? |
| А, точно. Ти поки що за головного. |
| Я не повинен керувати, доки не відірвусь. |
| Впораєшся? |
| Ну так. Не ракету будувати, правда ж? |
| Я маю на увазі «не давай kkrule облажатися чи піти». |
| Малий вразливий і дуже могутній. |
| Якщо не ми впливатимемо на нього, хтось інший буде. |
| Шкода тільки що гей. Так я прослідкую, щоб він ішов шляхом геймера. |
| Фантастично. |
| Побачимось за кілька тижнів, чувак. |
| Ще раз дякую, що врятував мій зад. |
Постукування кісточок Джуда було єдиним звуком в салоні доки Арманд не увімкнув радіо.
Джуд притягнув додому купу різних штуковин і маніпуляторів реальності, але ніколи не задумувався над тим, щоб затонувати вікна. Просто він не знав як Фонд проводить операції.
Квартиру на четвертому поверсі освітив прожектор, встановлений на протилежному боці вулиці. У дощову ніч він був би непотрібним, але в ясну, як ця, видимість була бездоганною. Протягом двох секунд спалахи меметичних зображень, що більш ніж достатньо щоб приголомшити, зараз відсутніх, сторонніх спостерігачів, були направлені просто до Джудової квартири.
Протягом секунди вхідні двері відчинились і, більш звична світло-шумова граната, котра відразу спалахнула і вибухнула, влетіла в середину. Потім, з'вилося щось схоже на валізу, зроблену з важкого зеленого пластику, й почало гудіти. Джудові дуже пощастило, що він уник цієї частини.
Шестеро озброєних й броньованих чоловіків, в уніформі місцевої поліції, увірвалися всередину і через десять секунд всім стало очевидно, що необхідним був лише зелений кейс – єдиною незруйнованою річчю був пухкий лимонний пиріг з меренгою, не така вже й значна загроза.
Дві жінки, жодна з них не була озброєною чи в бронежелеті, проте вражаючі не менш, ніж четверо озброєних чоловіків, увійшли після сигналу «чисто» і озирнулись. Та що вища принюхалась. «Ну «проти наркотиків» то брехня.»
«Чомусь я не здивована.» Нижча відступила, даючи вийти чоловікові, що зчищав рушником крем з бронежелета. Вона вказала на поєднання Жижека і таємничого малюнка, що були приклеєні до стіни, а тоді на асистента, котрий щойно увійшов. «Сфотографуйте це, а тоді прикрийте, мені такий вигляд не до вподоби.»
Вища агент відчинила холодильник рукою у рукавичці, зачинила і пішла оглянути ванну. «Важко повірити, що хтось, хто отак живе так високо у списку загроз. Він міг зробити собі якісь меблі з тими перетворювачами реальності.»
«Може це дасть якісь відповіді.» Нижча агент вказала на асистента, що запаковував лептоп у великий пластиковий пакет. Він був здивований, що ноутбук не потрапив під дію зеленого кейсу. «Слухай, я, взагалі-то, голодна. Хочеш якесь тако чи щось таке після операції?»
«Хочу. Я увесь день нестерпно хочу кесадильї.»
«Дивно. Я також.»
