Наказ
рейтинг: +3+x

"Усім співробітникам класу D прибути до кабінету номер 137."

Ще б вони не направились туди, коли їх підганяють стусанами кийків безликі істоти у броні. Ні, звісно ж, були ті, хто пручався. Вони стали непоганим прикладом для інших.

Володимир Славін, начальник СБ Сектора ██ Зони █, згадав того татуйованого до неподобства злодія "у законі", який офіційно загинув "на зоні" від уремії, а неофіційно — помер від надлишку свинцю в мозку в Зоні. Бо йому, неймовірно пафосному злодію, було "западлу" виконувати накази. Його в казармі ж й пристрелили, забризкавши мізками половину присутніх. Слова "Ще якісь питання?" подіяли на інших як закляття. Володимир не відкидав думку, що цього запеклого урку притягли до Зони тільки для того, аби зробити з нього приклад.

"Чекати."

П'ять чоловіків та троє жінок слухняно встали перед дверима кабінету.
Володимир порахував. Прибуло сімнадцятеро. Загинуло двоє. Один в лазареті. Разом лишається 14. А тут — вісім. Куди поділися ще шестеро — не його справи. Він з самого початку засвоїв, що багато чого тут — не його справи. Наказ є наказ.

Він потрусив головою, відганяючи непотрібні думки. Занадто багато він надивився всілякого у цьому житті. Спочатку Афганістан. Потім довга праця у міліції… Вбивати доводилося й не таких. Хоча ніколи, ніколи він не відчував від цього задоволення. Але… наказ.

Тут платили. Він, ветеран та заслужений працівник правоохоронних органів, змушений був тягнути за собою сім'ю з шести осіб на всрату пенсію за вислугу, не менш всрату зарплатню охоронця в супермаркеті та незначний прибуток від підпільної практики тренера з рукопашного бою. Кумедно. Навіть до охоронної фірми він влаштуватися не міг. Бо там працювали ті, за ким він нещодавно полював. Можна, звісно, було пристосуватися. Але не зміг. Надто вже в'їлися в пам'ять та характер слова "злодій повинен сидіти у в'язниці".

Однак тепер він — вертухай та кат. Чудово. Втім, — він поглянув на екран, — перед ним такі ж злочинці. Оцей — зарубав сокирою рідного батька. А ось ця — народила дитину й одразу ж, живу та крикливу, змила в унітаз у тому ж вагоні, де працювала провідником. Чи варті вони того, аби жити?

А він тепер став з сержанта лейтенантом. Офіційно — працює на ракетній базі. Рідня задоволена — грошей то він приносить немало. Ще й пенсію обіцяють, якщо з ним щось трапиться…

Та хай йому грець, що за затримка?

А, он воно що. Два "нулі" в масках приносять ноші з D-1604. Так, він безногий після одного випадку… Розтратники сахаються у сторони, побачивши тіло. Володимир натискає кнопку й двері відчиняються. Співробітники заносять каліку, що мляво ворушиться, до кабінету та виходять.

На екрані спалахує напис "ПІДТВЕРДЖЕНО".

"Співробітникам класу D — увійти до кабінету 137".

Гнані стусанами кийків, люди в помаранчевому заходять до "кабінету".

Отче наш, що єси на небесах

Двері опускаються.

Хай святиться Ім'я Твоє. Хай прийде Царство Твоє

Екран мовчить, немов знущаючись. Люди всередині газової камери нервово переглядаються, відчувши недобре.

Хай буде воля Твоя, як на не…

СТАРТ

- спалахує напис на екрані.

так і на землі.

Палець тисне на кнопку.

Хліб наш насущ… Господи, упокій їхні душі.

…Усе минуло спокійно. Ніхто не роздирав собі обличчя нігтями, ніхто не бився головою об стіни. Ніхто так і не зрозумів, що сталося.

Володимир перехрестився. "Нулі" вивозили з "кабінету 137" мертві тіла.
Йому здалося, наче пальці на одній з рук, що промайнули повз камеру, ворухнулися. І ще на одній…

Агонія, подумалося йому. Або…

Про крематорій, до якого їх везли, думати якось не кортіло.

Та й у тому, що за тими дверима знаходився крематорій, він не був певен. Однак, він був впевнений, що жодної труби, що раз на місяць смерділа чорним димом, на території Зони не було.

Втім, це теж не його справи. Свій наказ він виконав.

Якщо не зазначено інше, вміст цієї сторінки доступний на умовах ліцензії Creative Commons Attribution-ShareAlike 3.0 License