Чорний, подібний до смоли або чорнила крук сів на металеву балку закинутого заводу. По Азовсталі з кожним поривом вітру розходився жахливий металічний скрегіт, що нагадував рев, сповнений відчаю та ненависті підстреленого звіра, ніби біль цього місця назавжди відпечатався в його стіни. Птах повів головою; його рухи зі сторони могли б здатися неприродними, надто плавними, наче він був малою рухливою тінню, однією з тих, що на самоті іноді примарюються у кутку ока. Відтак, його погляд зупинився спочатку на сліді від артилерійського снаряда, ніби пригадуючи щось або когось, а потім зосередився на Місяці, сяйво якого освітлювало територію підприємства. Раптом, він голосно каркнув, розправив два великих крила і здійнявся в повітря. Йому належало пролетіти довгий шлях, і, хоча він й сам не знав чітко його кінця, одну річ можна було стверджувати впевнено — його тягнуло на схід.
* * *
— Полковнику? Мені здається, ви захочете на це поглянути — В темному кабінеті дві людини в військовій формі Збройних Сил України сиділи за столом, один з них раптом прибрав з рота цигарку й уважно подивився на іншого.
— Так, майоре?
— Ви просили передавати вам усю інформацію щодо потенційно союзницьких аномальних сутностей. Фонд нещодавно передав нам свідоцтва щодо Цукрового, в мене є деякі припущення. — Чоловік поклав на стіл папку з грифом "Секретно" і печаткою з емблемою Відділу аномальних загроз. Його співбесідник підняв брів.
— Дуже дякую, але що саме в цьому конверті? Щось сталося після інциденту з "привидом" Назаренка? — З явною іронією на слові "привид" додав полковник.
— Як ви знаєте, Фонду не вдалося встановити маршрут крука після того, як він зник… Проте я підняв деякі записи з камер спостереження й інтернет-джерел, за два тижні ми помітили пересування одного конкретного крука вздовж міст України. Це доволі незвично - чорний крук у людному місті, до того-ж, така самотня міграція - рідкісне явище, за нашими розрахунками і його траєкторією - він почав політ якраз з місця розташування села Цукро…
— Досить. — Різко обірвав його другий чоловік. — Я передам це агентам зовнішніх зв'язків Фонду, але з чого б це саме нас цікавив крук? Навіть якщо він — аномалія, це пріоритет Фонду. Нам же варто зосередитись на фронтових діях й перемозі нашої держави, я попросив передавати мені ту інформацію, що може допомогти у війні.
— Круки в древніх міфологіях асоціюються зі зв'язком між нашим світом і світом мертвих, в міфах їх зображають як провідників з потойбічного сві-
— Майоре. Ближче до суті, будь ласка. В мене обмежений час на розмови з вами й вам це добре відомо.
— Справа не тільки в тому, що він являє з себе… — Голос першого чоловіка почав дещо тремтіти — Річ у тім, що або кого він привів за собою з "іншої сторони". Відкрийте файл, полковнику.
* * *
Захід Сонця розливався по небу червоною фарбою, військові ЗС РФ сиділи в казармі неподалік від лінії фронту й грали в карти. Хтось облаштувався поодаль і дивився на фото сім'ї, хтось — просто лежав і не робив нічого. Одним з таких був Ілля. Він лежав на своєму ліжку і дивився у стелю, розмірковуючи над тим, як його життя дійшло до цієї точки. Розмірковував він й над тим, що життя артилериста не сильно було йому до вподоби. Більшість його товаришів керувалися лише власною безпекою і страхом смерті, проте Іллю не хвилював ризик померти, насправді-ж, його взагалі мало що хвилювало; іноді він ловив себе на думці, що не відчуває більшості почуттів, притаманних іншим людям або його оточенню, чи то внаслідок якоїсь травми, чи то через відмінність якоїсь частини його мозку, проте… він до дрожі боявся круків. Один лиш вид цих пташок викликав у нього судоми по всьому тілу, їх каркання змушувало все його нутро кричати йому: "Біжи", а побачивши чорні силуети на вулиці він, ще бувши дитиною, часто мав проблеми з панічними атаками. Саме через велику кількість цих пташок в небі йому останнім часом не хотілося бути частиною артилерії.
Але щось ще не давало йому спокою. Думка, а точніше спогад з весни першого року цієї війни, коли через кадровий голод його змусили піти у штурм міста Марії. Під час захоплення останньої фортеці, якою виступив місцевий металургійний комбінат, він побачив щось, що налякало його навіть сильне за ненависних йому пташок — це був чоловік, військовий ЗСУ, постать якого так сильно нагадувала йому крука. Навіть його мертве тіло випромінювало це, й навіть кілька місяців потому — кошмари про труп безіменного солдата непокоїли Іллю. Він поморщився і перевернувся на бік, відпускаючи ці думки й зосереджуючись на бажанні спати.
Проте перш ніж він провалився в сон, він помітив маленький, пташиний силует в проході до казарми. Чорний птах дивився на нього порожніми очима, схиливши голову на бік. Іллю пронизало тремтіння і він, не зводячи з незваного гостя очей, потягнувся до чашки поруч, щоб кинути її в птаха. Будучи не в змозі нащупати предмет, він все-ж відвів від крука погляд, схопив чашку, замахнувся на пташку і… зі здивуванням для себе зрозумів, що її більше там немає.
Неприємні думки почали роїтись в нього в голові, він постійно відчував присутність крука за своєю спиною, наче арахнофоби, що, думаючи про павуків, іноді почувають свербіння на своїй шкірі. Він раптом усвідомив, що починає задихатись і потягнувся до вікна поряд, щоб подихати прохолодним, вечірнім повітрям, аж раптом скрикнув, ледь подивившись туди. На вулиці вже було темно, й з темряви, яку ледь-ледь розсіювало світло з казарми, на нього дивилося безліч блискучих очей. Інші круки не наважувалися влетіти всередину, лише стояли й з цікавістю розглядали вміст приміщення, дивлячись на Іллю однаковими, порожніми очима.
Він швидко закрив вікно і повернувся до своїх співслужбовців. Той, найперший крук якраз знаходився поруч із ними, а його знайомий, Влад, протягував йому сухар зі свого пайка.
— Хорошая птічка, хоро-
Не встигнувши договорити, Влад голосно закричав, розмахуючи руками. Птах впився кігтями в його обличчя і став дзьобати його очниці. Ілля чітко бачив, як крук видирає око з м'язами, що його тримали, поки інші співслужбовці намагалися зігнати птаха. Але коли осліплений Влад впав на підлогу, задихаючись від власних криків, крук просто переключився на решту товаришів Іллі, потім ще раз, а потім ще й ще. Спостерігаючи це, один з військових, Єгор, з яким він був знайомий ще до потрапляння в армію, розмахуючи руками вистрибнув у вікно. За звуками роздирання плоті та гучними криками Ілля зрозумів, що пташки на вулиці теж не проти поласувати м'ясом. Він перекинув ліжко, сховався за нього і закрив очі руками.
Минуло десь зо тридцять хвилин, тридцять хвилин звуків роздирання сирого м'яса, криків, пострілів і навіть звуків битого скла(схоже, хтось з його мертвих товаришів влучив у лампу), коли все припинилося й Ілля нарешті наважився висунутися з укриття. Він бачив кров, тіла й видзьобані очі своїх співслужбовців всюди, куди б не дивився; буквально в метрі від нього лежав труп одного з артилеристів. Ілля, не дивлячись на загальну огиду, страх і адреналін, роздивився пістолет в кобурі на паску мерця. Крук стояв в центрі кімнати й клював один з трупів, не помітивши вцілілого солдата. Ілля потягнувся до пістолета, навів мушку на птаха, натиснув на гачок і…
Куля врізалася у саму середину спини й пройшла навиліт, без крові, без зайвих звуків. Птах стояв і не ворушився, потім повернув свою голову й зробив кілька кроків до Іллі, ніби нічого й не відбулося. Здавалося, що крук з кожним кроком ставав все більше й більше, аж доки не зрівнявся розміром з людиною. Раптом Ілля помітив дещо, дещо дуже дивне і дуже моторошне. Через те, як його мертві співслужбовці намагалися влучити в крука одна з лампочок була розбита, освітлення в приміщенні стало не рівним й птах відкидав тінь на одну зі стін. Це була людська тінь, дуже знайомий Іллі силует, і він був готовий заприсягтися, що вона належала тому самому безіменному солдатові з Азовсталі, який так налякав його. Величезний птах змахнув крилами й сів на край перегорнутого ліжка, видивляючись на останнього вцілілого своєї різанини. Поранення від кулі затягнулося в Іллі на очах, на його місці тепер була лиш чорна порожнеча, ніби крук був самою темрявою.
— Я… я нє… — Було останнє, що сказав Ілля. Птах схопив його горло своїми кігтями й підняв над землею. Разом з лапою крука піднялася і рука тіні на стіні, та Ілля, все-ж, цього не помітив, проте його крик, на відміну від криків його товаришів, лунав казармою і порожніми коридорами протягом ще довгих і довгих годин.
* * *
Крук летів довго, аж доки на горизонті не з'явилась Зона UA-80. Він помітив пагорб, сповільнився, приземлився на металевий протез і вдоволено каркнув, отримавши довгоочікуваний відпочинок після важкого шляху. Здоровою рукою чоловік погладив його по оперенню й птах переліз на плече.
— Наш час тут закінчився… — Дещо меланхолійно сказав Назаренко. — Проте я захищатиму їх вічно.
З цими словами він зробив крок і пішов, розчинившись у повітрі.
А на наступний день динаміки у прифронтовій Зоні гучно й завзято сповістили про тишу й відсутність нічних обстрілів, радісні голоси співробітників міг заглушити тільки дзвін келихів у їдальні, і поки всі святкували черговий пережитий день, будували плани й обговорювали спільні проєкти, на самотню, засіяну квітами могилу Нестора Назаренка, впало чорне, пташине перо.