Перша мить ясності була покрита темрявою, потім я відчула шкірою тканину. "Мішок" — як блискавка проминула думка в голові. Сама ж вона була важкою, а шия ватною. "Наркоз?" — спалахнула друга думка. Мішок зняли, мене вдарило сліпуче світло, як мені тоді здавалось. Картинка пливла, ніби мені вставили калейдоскопи замість очей, але зір швидко почав вертатись у норму. Озирнувшись, я побачила кімнату, точніше печеру, схожу на неї, яка була освітлена прожекторами. В ній знаходилось декілька осіб, серед них був д-р Мельник, та директор філії — д-р Мурзей, інші ж були бійцями МОГ "Чорні Ярчуки", та двоє у костюмах. Вони сиділи в тіні, обидва у темних окулярах, один з них виглядав, як герой шпигунського роману, а другий мав бороду. Мурзей, сидів навпроти мене за столиком, він заговорив до мене:
— Доброї ночі, пані Олено. Вибачте, за певні незручності, які ви могли пережити, під час затримання, після… Казусу під час роботи над SCP-088-UA, та за кляму в роті. Зніміть його, будь ласка.
До мене підійшов чоловік в дивній військовій амуніції та вийняв шмат тканини, відкашлявшись, я промовила:
— Де я, і що ви від мене хочете?
— Ми знаходимось на території Аванпосту UA-01, десь в глибинах печер Лаври, а що ми хочемо, то це лиш провести з вами бесіду, та запропонувати те, від чого ви навряд чи відмовитесь.
— Ми до цього дійдемо. Перш за все хочу сказати, що у вас, пані Олівіє, дуже цікава біографія.
— Ви все-таки дізнались, курва.
— Так, і бездоганне знання української мови вам не допомогло. Ми вже знаємо, що ви є агентом Мобільної Оперативної Групи "Наглядач пав — слава наглядачу" — останню фразу він процитував з нотою іронії. Один наш історик сказав, що це була нормальна практика імперіям залишати свій військовий гарнізон на автономних від неї територіях. Так! Щось я відволікся. Тож щодо вас. Ви були б у нас на олівці, й не більше, якби не мій друг та колега Альонов. Розслідування інциденту, пов'язаного з ним, привело нас до декількох висновків, перший — ваша участь в цій МОГ, друге, те що ви обрані.
— Не зрозуміла, тобто обрана?
— Так, звучить занадто пафосно, знаю. У вас особливий склад розуму та характеру. Тому ми вам пропонуємо вступити у наше "коло інтересу".
— І що ж це за інтерес такий, якщо ви відкриваєте всі карти на стіл своєму ворогові.
Губи та брови директора Мурзея стиснулись в задуманий вираз обличчя: Якби це правильно сказати? Знаю — розкажу вам історію появи філії. У 89-му, недалеко від Пінчук Арт Центру знаходилась школа, в якій відбулось жахливе убивство старшокласника, все це звели до того, що його убили через любов до дівчини, і справу закрили, а винуватих не знайшли. Разом цим в тих місцях існувала, так звана "Церква сатани", під кінець Союзу таких культів розповсюдилось як грибів після дощу.
— Дайте вгадати — цього хлопця вбили не через ревнощі, чи не так?
— Дійсно — це був ритуал, точніше один з ритуалів. Мене ця подія зацікавила, я відчув, що "справа пахне керосином". А під час мого "приватного розслідування" я і зустрів мого найкращого колегу — доктора Альонова, і не просто так, як я дізнався пізніше… Видно це було призначено долею. Тож, на чому я зупинився? Ах так! Ми двоє знайшли гігантську мережу печер під Києвом, яку окупували ті сектанти. Щодо самих них, нам на цей час, точно не ясно у кого вони вірували, але точно не у чорта. Думаю у щось більш гірше. Маю надію, що ми ніколи не дізнаємось. — погляд чоловіка став похмурим та пустим — видно те, що він бачив його дуже вразило. — Результатом наших дій стало повне винищення культу, та встановлення на зберігання "цього".
Після його останнього слова мою голову ніби наповнили чимось важким. Після чого вона сильно заболіла, я скорчилась від болю.
— А ви непогано тримаєтесь, все-таки Альонов не помилився у вашій кандидатурі. Не бійтесь, голова зараз перестане боліти, а потім вам прийде розуміння того, з чим ми маємо справу. Здається, ваше обличчя каже, що цей момент настав.
І справді. Я зрозуміла, що вони ховають.
— Як ви розумієте, ця штука дуже небезпечна, настільки, що у неї нема назви, в навіть не знайдете жодного документу з описом, чи натяком.
— Тоді, як ви отримали ресурси на стримування цієї штуки?
— Секрет у тому, моя люба, що перших об'єктів у нас декілька. Так, ми позначаємо особливо важливі об'єкти цим номером. Ось один знаходиться навіть тут. Олександре Сергійовичу, скажіть, з яким він іншим об'єктом пов'язаний?
— З 035-тим — відповів він.
— Дякую. У вас кров з носа пішла, мабуть ускладнення від наркозу. Розв'яжіть їй руки, в цьому вже немає сенсу.
Мені розв'язали руки, нарешті, бо вони майже затерпли. Мурзей дав мені носовичок — Прошу.
— Продовжуючи розповідь, відповім, що фінанси знайшлися. Саме створення філії базувалось на стримуванні "цього". Добре, що Фонд прийшов першим прийшов після розвалу.
— Тобто, ці всі таємничі справи, та події були пов'язані зі здержуванням "цього"?
— Майже. Лиш зникнення на 7 років керівника зовнішніх зв'язків, створення SCP-019-UA, та пару інших темних справ.
— Навіщо я вам? Нащо мені це все знати?
— Як я сказав, ви людина особливого складу розуму та характеру, таких вкрай мало. Для здержування потрібно, щоб, хоча б, вісім таких особливих людей знали про "це" — так воно працює. Ніхто крім нас не може протистояти цьому.
— А персонал? Ви ж не можете, за всім слідкувати та підтримувати Аванпост.
— Підніми забрало — сказав він до озброєної людини, яка стояла поруч нього.
Він відкрив захисне скло, я побачила обличчя Олександра Сергійовича, який сидів недалеко від мене, але воно було ніби неживим, а очі були ніби скляними.
— Це клон, чи копія пана Олександра. Всі вони зроблені з нас. У них є імунітет від впливу, але вони не підходять для стримування, на жаль.
— Зрозумійте, якщо про неї дізнаються інші люди, моментально настане кінець світу. Хоч у вас не має вибору, але я спитаю вас, чи згодні ви стати один із нас, та тримати цю таємницю.
— Так.