by PlaguePJP
SCP-8595 вживає яблуко.
Особливі умови здержування: SCP-8595 здержується у стандартному тераріумі для комах в секції диких тварин Зони 322. Оскільки SCP-8595 біологічно не відрізняється від неаномальних особин свого виду, в камері було впроваджено стандартні для нього температурні та середовищні умови.
SCP-8595 має чітку дієту та відмовляється від певних продуктів (див. Додаток для детальнішої інформації).
Опис: SCP-8595 — це американський тарган (Periplaneta americana), який вважає себе ресторанним критиком.
SCP-8595 є свідомою істотою, спроможною до почуттів, проте не вміє говорити. Після отримання будь-якого їстівного предмету та за наявності будь-яких засобів для письма SCP-8595 з'їсть предмет та напише відгук про нього, інтер'єр локації, в котрій він був спожитий, сервіс, концепт "ресторану" та враховуючи ці елементи виставляє оцінку за п'ятизірковою шкалою.
Вважається, що SCP-8595 або сприймає себе людиною, або вважає, що таргани повинні мати право їсти в ресторанах. Про це можна судити з численних скарг у його акаунті на платформі Yelp1 про те, як його проганяли з ресторанів, як він був змушений довго чекати на столик, як його ігнорували та як у нього кидали різними предметами або обприскували хімікатами. Перше припущення є найбільш ймовірним, оскільки згадки про комахоподібну зовнішність SCP-8595, а також те, що він є комахою та намагається споживати порції їжі призначені для людей, замовчуються або ігноруються.
Додаток 8595.1: Спроби годування
Швидко виявилося, що SCP-8595 відмовився їсти корм, який надають до його тераріума та прозвав його "канавними помиями" у відгуку. Хоча неаномальні таргани можуть прожити без їжі приблизно 30 днів, невідомо, чи це також стосується SCP-8595, враховуючи його аномальну природу. Втрата SCP-8595 у такий спосіб буде вважатися порушенням протокола Фонду.
Як результат, Зона 322 створила "Café 322" — ресторан, створений спеціально, аби змусити SCP-8595 їсти.
Страва(и): Свіже яблуко сорту "Гренні Сміт"
Результат: Після того як SCP-8595 отримав яблуко він повзав його поверхнею 15 секунд перед тим, як почати їсти. Закінчивши він написав наступний відгук за допомогою ноутбука, що був неподалік:
"Café 322": Жах
Чи будете ви вражені вихваляннями футболіста про те, як він вміє бити по м'ячу? Ні, я так не думаю. Вміння бити по м'ячу — нижче планки моїх очікувань від професійного спортсмена. Ресторан, який заявляє, що вони використовують свіжі інгредієнти, викликає в мене схожі почуття. В "Café 322" думка "окей, щось ще?" не полишала мене протягом всієї трапези.
Бачення "Café 322" високої кухні відповідає принципу "менше — це більше". Обмеження – це благо творчості, і я можу цінувати те, як митець може творити серед тісних стін та створювати щось прекрасне, незважаючи на обставини. Розуміння "Café 322" концепту "менше — це більше" привело їх до сірих, голих стін, холодного, невигадливого металевого столу, уніформи, що нагадує вам вашу роботу на повну ставку, а також сліпуче світло, наче в лікарні.
Мені пощастило отримати дегустаційне меню шефа. Уявіть мою злість та обурення, коли офіціант приніс одне ціле зелене яблуко на білій пластиковій тарілці. За той час, доки офіціант ніс цю "страву" з кухні до мого столу, яблуко перекотилось на бік, і цей офіціант знову поставив його, що, як я вважаю, бридко.
І ось я на перехресті. Я можу продовжувати писати цей відгук, описуючи смак яблука, котре кожен з вас так чи інакше їв протягом свого життя, або я можу зробити те, що зробили в "Café 322", і відмовитися від зусиль, навіть не почавши. Після цього речення має бути зрозуміло, який шлях я обрав.
★☆☆☆☆
Попри запевнення, що в "Café 322" дослухалися до його критики, SCP-8595 принципово відмовився вживати страви, приготовані цим закладом, та повернувся до свого голодування. Дослідники Фонду перебудували порожню секцію гуртожитку на одному з підрівнів Зони 322 на концептуальний ресторан, натхненний мінімалізмом "НЕС".
Страва(и): "Хрумка тортилья з тертим сиром оахака та спеціями"2, "Розібраний сендвіч BLT"3, "Десертні яйця"4
Результат: SCP-8595 подавали кожну страву окремо. Він з'їв частину кожної страви, роблячи нотатки між подачами страв.
НЕС; МАК
Що мені завжди подобалося в мистецтві — саме так, мистецтві кулінарної експресії — це те, як головний шеф, власник чи інші можуть вкласти свою душу в витвір, дати своїм гостям уявлення про те, ким вони є. "НЕС" так не роблять, доводячи мінімалізм до абсурду настільки, що я не впевнений, що саме митці, відповідальні за це творіння, хотіли змусити мене відчути. Чорні стіни без вікон, холодні сніжно-білі мармурові столи, незручні металеві сидіння та навмисно невиразне оформлення страв створили враження, ніби я зайшов радше до зловісної долини, ніж до ресторану високої кухні.
"НЕС" подає сезонне меню від шефа, яким я спробував побалувати себе. Першою подачею була варіація начос, котрі, як мені описали, є смаженими трикутниками з тортильї із сумішшю спецій. Чипси були холодними, наче вони ніколи й не торкалися олії, проте вразили мене насиченим смаком. Це було моєю улюбленою стравою, завдяки цій дивній блакитній приправі5, котрою було посипано кілька чипсів. Таких чипсів було мало, проте смак цієї приправи був неймовірним. Я б її цілу миску з'їв.
Розібраний сендвіч з беконом, латуком та томатами виявився нудним. Я розгублений, бо впевнений, що кожен із вас їв BLT-сендвіч у своєму житті, і це, безумовно, ідеальний сендвіч. "НЕС" у своїй спробі подолати Бога перевигадали чудовий сендвіч та зробили так, що його стало складніше їсти. Ці дві страви дуже добре ілюструють моє найяскравіше занепокоєння: я не маю нічого проти того, щоб їсти руками, проте для цього має бути причина. Мені могли б запросто подати BLT, але ні, це було б недостатньо оригінально.
"Десертні яйця" були цікавою ідеєю, але реалізація підкачала. Я ніколи не був фанатом молекулярної кухні. Одного разу мені подали дрібні, розміром з ікринку, кульки червоної рідини в мисці зі словами, що це томатний суп. Ці десертні яйця були майже позбавлені смаку, відчувалося більше солодкості, ніж чогось іншого. Коли я запитав у своєї офіціантки: "Які в них смаки?" (усі яйця були різних кольорів, не утворюючи спільної теми чи візерунку), вона підняла одне з них, зім'яла його пальцями, понюхала, відповіла "попкорн із маслом" та з'їла його сама.6
Такий рівень обслуговування показав мені все, що я хотів знати про "НЕС". Гарні ідеї та подекуди гарні смаки, але погана реалізація.
★★☆☆☆
SCP-8595 знову відновив голодування, відмовляючись спробувати нове "меню від шефа" в "НЕС", знову відвідати "Café 322" чи їсти корм, наданий Фондом. Це продовжувалося три дні. Після обговорення з Радою Наглядачів дослідникам було надано повний карт-бланш для здержування SCP-8595. Під прикриттям підставного підприємства Фонду Зона 322 найняла шеф-кухаря, нагородженого зіркою Мішлен, для розроблення та приготування обіду з трьох страв. Один із підземних рівнів Зони знесли та реконструювали в ресторан "Red Bell" під наглядом трьох дизайнерів інтер'єру Фонду. Приміщення було оформлено в стилі престижного американського стейк-хаусу. Стіни оздоблені зробленими під замовлення дерев'яними панелями, збудували повністю обладнаний бар, встановили столи ручної роботи, а столові прибори було завезено з-за кордону. Дослідники Джуліана та Юліан Гувери пройшли навчання на офіціантів, також їм видали офіційну уніформу.
Страва(и): Тартар з яловичини, поданий з капустяним салатом з болгарським перцем, халапеньйо нарізаний соломкою, сирим яєчним жовтком, каперсами, яловичим кістковим мозком та кростіні. Дегустаційні сети з яловичини: три тонкі присмажениі скибочки японського вагю класу A5, австралійського вагю та яловичиною кобе, з кремсоусом васабі. Прайм ріб з м'ясом лобстера, подане з картопляним пюре сорту "Юкон Голд", яловичиною та лобстером у власному соку, а також макаронами з сиром і трюфелем.
Результат: SCP-8595 подали страви разом з підібраним під них вином. Між стравами SCP-8595 записував нотатки на наданому ноутбуці. Намагаючись випити вино, подане до першої страви, SCP-8595 впав у келих, звідки обслуговуючому персоналу довелося його виловлювати.
Червоний дзвоник - Червоний прапор
Незалежно від того, як довго ви є моїм читачем, ви знаєте, що мінімалізм та концепція "менше — це більше" ніколи не були моїм улюбленим підходом. Я, безумовно, можу поважати, коли шеф працює в самостворених рамках, аби гості отримали найприємніше враження, і я отримував чудові враження від мінімалістичних ресторанів. "Red Bell" — це максималістичний ресторан.
Усе в "Red Bell", від обслуговувального персоналу до столів, від бару до тарілок, на котрих мені подали страви, кричало про те, що їх необхідно сприймати серйозно. Усе було настільки ідеально, що я почав питати себе, чи я справді перебуваю в реальному ресторані. Опишіть преміальний стейк-хаус своєму другові, котрий ніколи не чув про ресторани, і нехай він після цього розповість прибульцям цю саму інформацію. Те, що збудують прибульці, не буде сильно відрізнятися від "Red Bell", в котрому я опинився.
Тартар з яловичини був жорстким, і чим більше я жував його, тим більше смак нагадував мені, що я їм мертву тварину. Капустяний салат з болгарським перцем був смачним додатком, проте я хотів би більше червоного перцю в ресторані "Червоний дзвоник". Це перший і останній раз, коли ви побачите болгарський перець у страві.
Дегустаційний сетс вагю смакував, звісно, чудово. Це вагю — найкращий стейк у світі. Образливо дрібні прямокутнички м'яса, подані мені, були приготовані до майже бездоганного середнього рівня просмажування. Я не зможу поважати себе як критика, якщо буду хвалити ресторан, котрий спеціалізується на стейках, за те, що вони подали мені найкраще м'ясо у світі. Я можу купити вагю у м'ясника, так само приготувати його, і воно буде настільки ж смачним. Якби цей ресторан продавав лише свої соуси — вони отримали б від мене 5 зірок. Кремсоус васабі, що проривався крізь жирність вагю, хоча і мав приглушений смак, був справжньою насолодою.
Монструозний прайм ріб відображає все, що мені не подобається в "Red Bell", і є антитезою до високої кухні, конденсованою в одну страву. Уся ця страва виглядала так, наче вони спитали випадкового п'яного чоловіка на Лас-Вегас стріп та його накачану ботоксом дружину, на що вони щойно витратили п'ять тисяч доларів у якомусь вичурному, занадто дорогому соромі, котрий вважає себе рестораном. Хто при здоровому глузді кладе м'ясо лобстера на прайм ріб? Хто при здоровому глузді подає насичене вершкове картопляне пюре разом із насиченими, жирними макаронами з сиром та трюфелем? Усе, що було на тарілці окремо, було смачним, можливо, навіть прекрасним (звісно, м'ясний сік був зіркою програми). Я не можу з чистою совістю та як шанувальник кулінарного мистецтва рекомендувати комусь відвідувати цей псевдоресторан.
☆☆☆☆☆
SCP-8595 поновив своє голодування, відмовляючись їсти в будь-якому з вищезазначених ресторанів попри вмовляння дослідників. Була проведена ще одна нарада з Радою Наглядачів, де обговорювалися ідеї нових ресторанів, проте було припущено, що усі спроби Фонду не дадуть результату. Після збору інформації з усіх відгуків SCP-8595 було виявлено закономірність. Було створено новий, скоріше за все фінальний ресторан "СМІТЬЙО".
Страва(и): Сміттєвий бак Зони 322 перенесли всередину та помістили в порожню комору.
Результат: SCP-8595, якого поклали в сміттєвий бак, виліз звідти через дві години та дев'ятнадцять хвилин.
"СМІТЬЙО"
Смакота.
★★★★★